WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Інвестиційна політика банків в Україні - Курсова робота

Інвестиційна політика банків в Україні - Курсова робота

При цьому зроблено висновок, що офіційна банківська статистика представлена обмеженим і нестабільним переліком даних, які не дозволяють зробити всебічні оцінки дійсного стану банківського інвестування в реальному секторі, що змушує вдаватися до різних способів оцінок такої діяльності, зокрема на основі аналізу довгострокового кредитування банками економіки, яке, з точки зору багатьох дослідників, саме і представляє банківські інвестиції; показника „кредити в інвестиційну діяльність", який суттєво звужує її зміст, зважаючи на сформульовані нами підходи до суті та природи діяльності банків (передусім щодо інвестиційного кредитування) в інвестиційній сфері.

Комплексний аналіз стану інвестиційної діяльності банків у реальному та фінансовому секторах здійснено в тісному взаємозв'язку із загальною оцінкою обсягів і структури активів банків, їх кредитно-інвестиційних портфелів як загалом по банківській системі країни, так і в розрізі груп банків і територій у залежності від рівня їх інвестиційної привабливості. Виявлено, що нині всього 5,2% банків (найбільших за розміром капіталу) формують 50,6% сукупних активів банківської системи України, майже 48% сукупного кредитного портфеля та майже 65% портфеля цінних паперів. По мірі зменшення розміру банку відбувається суттєве зменшення обсягів активів, кредитних операцій та операцій з цінними паперами в розрахунку на 1 банк. Про значну деформовану структуру кредитно-інвестиційного портфеля українських банків (значно через нерозвиненість фондового ринку) свідчить низька частка портфеля цінних паперів у сукупних активах. Малі банки кошти в цінні папери практично не інвестують, непривабливі для них практично всі види цінних паперів і, передусім, державні облігації. Останні є об'єктом інвестування практично 1-ї групи банків, частка яких у портфелі цінних паперів становить 67,1%, за обсягом же державних облігацій у розрахунку на 1 банк перша група у 10400 разів перевищує 4-ту групу.

Висока питома вага кредитного портфеля в сумарних активах банку може бути результатом низької якості цього портфеля, в структурі якого висока частка належить сумнівним і безнадійним кредитам тощо, що характерно для першої групи банків (за обсягом) та третьої (за часткою), що свідчить про досить ризиковану діяльність її представників на кредитному ринку. В умовах посилення конкуренції на інвестиційному ринку актуалізується проблема розробки ефективних інвестиційних стратегій комерційного банку, чільне місце в системі інструментів якої належить системі маркетингового забезпечення, застосування якої дозволило сформулювати цільову функцію банку – максимізацію власної частки в диверсифікованих сегментах інвестиційного ринку з одночасним збільшенням прибутковості інвестицій, а також відповідні їй типи стратегій першого рівня – стратегії підвищення ділової активності, який передбачає проникнення на нові продуктові та територіальні ринки, диверсифікацію та розширення пропозиції інвестиційних продуктів у традиційних сегментах інвестиційного ринку, проникнення на існуючі та нові ринки з інвестиційними продуктами ринкової новизни, та стратегій другого рівня – стратегії розвитку ринку (прагнення розширення ринку збуту інвестиційних продуктів за рахунок створення нового ринку або ринкових сегментів), стратегії розробки інвестиційного продукту (створення принципово нових або ж модифікація наявних продуктів та їх реалізація на існуючих ринках і ринкових сегментах), стратегії диверсифікації (виведення на новий ринок нового продукту), стратегії проникнення на ринок (розширення сфери впливу за рахунок виведення на ринок тих же продуктів, що пропонуються конкурентами).

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ БАНКІВСЬКИХ ІНВЕСТИЦІЙ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

3.1 Концептуальні підходи до управління банківського інвестиційного портфеля

Сучасний український ринок цінних паперів ще дуже молодий – основні його суб'єкти – банк, фондові біржі, інвестиційні компанії – сформувались до середини 90-х років. Але й за минулий, відносно короткий час він пройшов значний шлях. Сьогодні на ньому представлені практично всі типи цінних паперів – акції, облігації, векселі, які випускаються різними емітентами – державними і муніципальними органами влади, акціонерними компаніями. Розвиток українського фондового ринку вимагає можливості застосування наукових методів його дослідження і підготовки рішень за конкретними операціями.

Один із найважливіших напрямів роботи на ринку цінних паперів – портфельні інвестиції. Портфелі формують як великі інвестори – банки, інвестиційні компанії, так й інвестори з невеликими обсягами вкладів – юридичні і фізичні особи, які бажають розмістити тимчасово вільні грошові кошти. У цьому випадку вони здебільшого користуються послугами професійних учасників ринку цінних паперів. На формування портфеля цінних паперів звертається велика увага як в економічній теорії, так і в практичній роботі учасників фондового ринку.

Поняття "портфельне інвестування" декілька років тому міцно увійшло в наш фінансовий лексикон. Вважається, що можливості проведення портфельних інвестицій свідчать про зрілість ринку, і це цілком справедливо. Ще на початку 90-х років полеміка про методи портфельного інвестування була суто теоретичною. Безумовно, існували банки і фінансові компанії, які брали кошти клієнтів у довірче управління, але лише набагато з них переходили до портфеля як складного фінансового об'єкта.

Банківські інвестиції в ліквідні цінні папери виконують ряд важливих функцій у питаннях внутрібанківського управління. Ці цінні папери забезпечують додаткове, відмінне від кредитів, джерело доходів, яке особливо важливе для керівництва та акціонерів банку, коли доходи від наданих позик знижуються. Інвестиції банку в цінні папери також є джерелом ліквідності і для обмеження обсягу готівкових резервів, а також запозичення на грошовому ринку у випадку необхідності вилучення депозитів або для задоволення інших насущних потреб у фінансах. Вкладання у цінні папери допомагають зменшити податкові зобов'язання банку шляхом інвестицій у папери, звільнені від оподаткування. Придбання високодохідних цінних паперів дозволяє компенсувати високий ризик кредитного портфеля.

Банки активізуються на фондовому ринку шляхом створення дочірніх фінансових компаній і безпосередньо беруть учать в інвестиційних і брокерських фірмах. Більшість банків активно надає своїм клієнтам консалтингові послуги з широкого кола питань, які пов'язані з інвестуванням капіталу в ті чи інші фінансові активи. Консультаційне обслуговування опирається на висококваліфікований персонал, внутрішню інформаційну систему банків і на багаторічний досвід роботи на фінансових ринках. Усе це дозволяє проводити глибокий аналіз співвідношення між доходами і ризиком різних активів і складати для клієнтів алгоритми купівлі і формування портфеля цінних паперів з урахуванням динаміка їх дохідності.

Здійснюючи інвестиції на ринку цінних паперів, банки формують власні або клієнтські портфелі цінних паперів. Інвестиційний портфель банку – це, набір цінних паперів, які придбані для отримання доходів і забезпечення ліквідності. Управління портфелем полягає у підтримці рівноваги між ліквідністю і прибутковістю.

Формування інвестиційного портфеля банку здійснюється у певній логічній послідовності. Визначимо три основні етапи інвестиційного процесу:

  1. вибір інвестиційної політики;

  2. аналіз ринку цінних паперів;

  3. формування портфеля цінних паперів.

Однак у концепції формування інвестиційного портфеля, повинні знайти своє відображення такі питання:

  1. Визначення основних цілей інвестиційної політики, необхідності і доцільності портфельних інвестицій. На даному етапі визначаються цілі і стратегія інвестиційних операцій з урахуванням сформованих умов інвестиційного капіталу і кон'юнктури фондового ринку.

  2. Визначення термінів придбання і зберігання цінних паперів у портфелі. На даному етапі інвестор визначає свій інвестиційних горизонт, тобто проміжок часу, на який розповсюджується його стратегія і щодо якого оцінюються результати інвестиційного процесу.

  3. Визначення видів цінних паперів, із яких планується сформувати портфель; критерії якості відбору фінансових інструментів. На даному етапі інвестор аналізує інформацію на фондовому ринку, оцінює економічну кон'юнктуру і прогнози на майбутнє. Цей етап можна назвати інвестиційним аналізом, бо його мета – у попередньому відборі інвестиційних активів, як інвестор вважає гідними своєї уваги.

  4. Визначення структури інвестиційного портфеля і його складових частин. Тут визначаються інвестиційні ліміти, які використовуються для ефективних інвестицій у сегменти фінансового ринку. Визначається значення кореляції між складовими частинами портфеля, а також розділяються принципи оптимізації пропорцій формування інвестиційного портфеля за основними його видами з урахуванням обсягу і структури інвестиційних ресурсів. Інвестор оцінює вільні ресурси, які повинні відігравати роль інвестиційного капіталу.

  5. Визначення класифікації і принципів створення інвестиційного портфеля (агресивний, поміркований, консервативний).

  6. Диверсифікація складових частин портфеля. Визначення принципів диверсифікації і кількісних характеристик.

  7. Формування механізмів страхування від ризику. Особливості роботи з похідними цінними паперами.

  8. Схеми управління інвестиційним портфелем.

  9. Оцінка дохідності, ризику і ліквідності інвестиційного портфеля, який проектується.

  10. Податкове планування, оптимізація оподаткування операцій з цінними паперами і доходів від інвестиційної діяльності.

  11. Юридичні питання.

  12. Кінцева оптимізація структури інвестиційного портфеля за встановленими критеріями дохідності ризику і ліквідності.

Loading...

 
 

Цікаве