WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Інвестиційна політика банків в Україні - Курсова робота

Інвестиційна політика банків в Україні - Курсова робота

На нинішньому етапі кардинального оновлення потребує набір стимулів для інтеграції фінансового і промислового капіталів. Як переконує світовий досвід, ефективними стають переважно ті інвестиційні проекти, які ініціюються банками, а не групою промислових підприємств, навіть потужних. Участь банку в інвестиційному підживленні промислового підприємства автоматично надає привабливості такому підприємству. У розвинених країнах для реалізації значних інвестиційних проектів створюються банківські пули та консорціуми.

Закон України "Про промислово-фінансові групи" передбачає збереження чинних технологічних зв'язків у промисловості та применшення ролі банківського капіталу [1]. За нормами цього закону банк у складі ПФГ – вторинне явище. Зокрема, законом передбачено, що у складі промислово-фінансової групи може бути тільки один банк або фінансово-кредитна установа, причому банк не може бути головним підприємством групи. Тим часом світовий досвід переконує, що подолання інвестиційної кризи можливе за умови концентрації капіталу як шляхом злиття банків, так і шляхом утворення об'єднань банківського і промислового капіталів.

    1. Особливості інвестиційної діяльності та аналіз виконання інвестиційних операцій банку "Надра"

Банківські інвестиції виступають одним з основних додаткових джерел ресурсів, за допомогою яких потенційні інвестори формують або збільшують власний реальний інвестиційний платоспроможний попит з метою урівноваження його з інвестиційною пропозицією. В такому контексті доцільно говорити про характер, умови та параметри участі комерційного банку в загальному інвестиційному процесі шляхом виконання останнім на інвестиційному ринку як посередницьких функцій, так і власної участі за рахунок особистого доходу, в реальному та фінансовому секторах, що дозволяє заперечити підходи до характеристики інвестиційної діяльності банків, які звужують її діапазон до кількох видів операцій, переважно у сфері фінансового інвестування, зокрема виключно до операцій з цінними паперами, а у сфері реального інвестування – до довгострокового інвестиційного кредитування. В роботі у зв'язку з цим досліджені різноманітні питання банківських інвестиційних операцій.

У напрямі реального інвестування досліджено основні параметри діяльності банків у сфері внутрішніх і зовнішніх інвестицій. У контексті банківського зовнішнього реального інвестування кінцевим об'єктом отримання інвестиції, незалежно від її форми, виступає суб'єкт господарської діяльності (в окремих випадках, як то при споживчому кредиті на інвестиційні цілі, фізична особа), з боку якого формується інвестиційна пропозиція за рахунок наявної потреби у вкладеннях капіталу у відтворення основних фондів, в інноваційні нематеріальні активи, у приріст запасів товарно-матеріальних цінностей та в інші об'єкти інвестування, безпосередньо пов'язані зі здійсненням виробничо-комерційної (операційної) діяльності. В єдності цих напрямів формується інвестиційна діяльність банку, у рамках якої останній може бути інвестором або інвестиційним кредитором, у межах яких здійснювані банком операції можна поділити на інвестиційні, позиково-інвестиційні та позикові. Чільне місце в зовнішній інвестиційній діяльності комерційного банку належить інвестиційному (незалежно від термінів) кредитуванню.

Враховуючи, що інвестиційна діяльність банку - явище досить складне і багатогранне, межі якої з посиленням тенденцій до універсалізації, урізноманітнення структурно-організаційних форм функціонування банківської системи, загострення конкуренції у сфері банківських послуг постійно розширюються, набуваючи нових якісних ознак, уточнено поняття інвестиційного банківського продукту, виявлено його специфічні ознаки, якими, зокрема, визначено: інвестиційний банківський продукт з точки зору економічного змісту операцій передбачає поєднання активних та пасивних операцій, несумісний з операціями, які мають спекулятивний характер (у даному випадку йдеться не про термін здійснення таких операцій, а про їх характер), органічно поєднує елементи унікальності та універсальності, здатності до видозмінення форм реалізації відповідно до трансформації вимог і параметрів інвестиційного ринку. В процесі управління інвестиційним продуктом банк забезпечує вирішення таких питань як збільшення та диверсифікація джерел формування власної дохідної бази, зменшення ризиків та підвищення на цій основі фінансової стійкості, забезпечення присутності на найбільш динамічних ринках, утримання раніше зайнятої ринкової ніші та закріплення на нових сегментах інвестиційного ринку, розширення клієнтурної мережі за рахунок урізноманітнення пропозиції та підвищення рівня привабливості видів послуг, які надаються клієнтам, що в умовах загострення конкуренції у сфері банківських послуг ставить перед банками завдання опрацювання адекватних, відповідно до природи змін, стратегій поведінки на ринку, оптимізації кредитного та інвестиційного портфелів, сприяючи цим підвищенню рівня привабливості банківської системи для потенційної клієнтури та інтегрованості її в якості однієї з провідних ланок у загальний ланцюг безперервного процесу суспільного відтворення.

У системі аналізу макроекономічного середовища інвестиційної діяльності банку найбільший інтерес представляє оцінка: тенденцій соціально-економічного розвитку країни, які дають уяву про формування загальних потенційних можливостей для інвестиційної активності суб'єктів ринку з точки зору їх поведінки як споживачів інвестицій, так і інвесторів; ситуації, що сформувалася безпосередньо в інвестиційній сфері, в тому числі під впливом макроекономічної динаміки, з чого можна зробити висновок про характер зміни поведінки на інвестиційному ринку усіх його учасників, які одночасно виступають у ролі інвесторів та об'єктів інвестування; умов, що визначають можливості формування ресурсної бази банку, а також безпосередньо інвестиційної діяльності в реальному та фінансовому секторах.

У контексті аналізу умов, що забезпечують процес формування інвестиційних ресурсів, досліджено динаміку їх основних джерел, чільне місце серед яких належить заощадженням населення, виявлено, що з боку банку зацікавленість в інвестиційному кредитуванні, передусім реального сектору економіки в перехідний період, особливо на його початковому етапі, досить низька внаслідок дії ряду негативних чинників.

Лише на останніх етапах трансформаційного періоду по мірі зміцнення банківської системи, відносної макроекономічної стабілізації спостерігається певна лібералізація політики регулювання банківської системи, що позитивно позначається на підвищенні активності її суб'єктів на інвестиційному ринку, в тому числі і в реальному секторі. Ринок внутрішніх державних запозичень втрачає свої позиції і використовується переважно в частині підтримання необхідного рівня ліквідності обмеженого кола, передусім крупних, банків. Неефективна структура власності виступає одним з головних чинників, що гальмують розвиток фондового ринку, який у перехідний період залишається вузьким і малопривабливим. Корпоративні цінні папери найменш прибуткові і найменш ліквідні, в основному через фінансову нестабільність їх емітентів.

У напрямі диверсифікації інвестиційної діяльності банків набувають стійкого розвитку різноманітні схеми інвестування реального сектора. Водночас, не зважаючи на певне здешевлення кредитних ресурсів банків, для більшості суб'єктів, що формують інвестиційну пропозицію в реальному секторі, вони залишаються дорогими. Пасивність банків щодо зниження ціни кредитних ресурсів зумовлена значною мірою цілком об'єктивними причинами: зростає конкуренція на ринку залучення коштів населення, що вимагає встановлення високих депозитних ставок по вкладах фізичних осіб; збереження привабливості банківських вкладів як джерела особистих збережень населення можливе лише за умови перевищення розміру ставок по вкладах над реальним, а не офіційним, рівнем інфляції; слабкий фінансовий стан інвесторів–позичальників банківських кредитів створює підвищене ризикове середовище, що суттєво ускладнює проведення ефективного ціноутворення.

Низький рівень реальної інвестиційної пропозиції, зумовлений неплатоспроможністю суб'єктів її формування, а також повільний процес формування необхідної законодавчої бази та загальна відсутність чітких параметрів інвестиційної політики стримують процес участі банків у операціях фінансового лізингу, кредитування під заставу нерухомості, факторингу, гарантійних і трастових операціях, операціях по управлінню страховими коштами, закумульованими в процесі запровадження системи страхової медицини, страхування пенсій, активізації участі у створенні та в роботі промислово-фінансових груп, банківських холдингів, об'єднань, консорціумів.

Водночас можна констатувати, що в реальному секторі в останній час посилилась орієнтація на середньо- та довгострокове кредитування економіки, обсяги якого зростали вищими темпами, ніж короткострокового, що забезпечило поліпшення строкової структури кредитів у напрямі збільшення частки довгострокової складової, запроваджено низку нововведень, спрямованих на поліпшення умов доступу інвесторів до кредитних ресурсів банків, зокрема завдяки застосуванню механізмів часткової компенсації ставок за кредитами банків, що надаються підприємствам агропромислового комплексу, а також рефінансування Національним банком України банків, які здійснюють довгострокове кредитування інноваційно-інвестиційних проектів. Певні перспективи простежуються щодо ринку корпоративних цінних паперів з числа вже реформованих структур.

Loading...

 
 

Цікаве