WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Законодавче забезпечення боротьби з відмиванням коштів в Україні: історія, сучасний стан, напрями вдосконалення - Курсова робота

Законодавче забезпечення боротьби з відмиванням коштів в Україні: історія, сучасний стан, напрями вдосконалення - Курсова робота

Законодавче забезпечення боротьби з відмиванням коштів в україні: історія, сучасний стан, напрями вдосконалення

За даними МВФ, щорічно у світі відмивається від 500 до 1,5 трл. доларів Це становить 5% світового валового продукту. В умовах становлення національної економіки та розвитку інтеграції з міжнародними фінансовими системами в Україні, як ніколи гостро постає питання про протидію легалізації (відмиванню) коштів, одержаних злочинним шляхом.

Легалізація (відмивання) грошових коштів, одержаних злочинним шляхом, належить до тяжких злочинів боротьба з яким ведеться в усьому світі з кінця 1980-х років. Фундаментальна мета цієї роботи полягає в тому, щоб виключити злочинне використання фінансової системи. Протистояння відмиванню коштів та фінансуванню тероризму набуло надзвичайного значення після вчинених у 2001 році терористичних актів. Потенційна загроза полягає в тому, що прагнучи до нових надприбутків, при невідпрацьованих механізмах приватизації та роздержавлення злочинні структури можуть стати власниками основного обсягу матеріальних цінностей. При цьому у міру розвитку внутрішніх організаційних структур вони все щільніше вбудовуються у злочинні міжнародні організації та просуваються на транснаціональний рівень.

Як зазначає Група з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF), відмивання грошей є ахіллесовою п'ятою кримінальної діяльності. Під час розслідування діяльності організованих злочинних угруповань, шляхом аналізу фінансових операцій, часто виявляються документи, які дозволяють виявити приховані незаконні доходи, ідентифікувати злочинців та притягти їх до кримінальної відповідальності. У випадках, коли злочинні доходи отримують в результаті вчинення грабежів та розбоїв, вимагання, привласнення, розтрати або шахрайства, розслідування відмивання грошей є єдиним способом знайти вкрадені кошти та повернути їх потерпілим. Проте, найбільш важливим завданням протидії відмиванню грошей, отриманих злочинним шляхом, є позбавлення злочинця його доходу, тобто завдання йому удару по найуразливішому місцю. Без доходу, яким можна безперешкодно користуватися, злочинну діяльність немає сенсу продовжувати.

В Україні з перших років незалежності питання боротьби з кримінальним обігом грошей не залишалися поза увагою, було вжито низку законодавчих кроків у напрямку боротьби з відмиванням незаконних доходів.

З набуттям Україною членства в Раді Європи (у 1995 році) було розпочато процес приєднання до основних європейських конвенцій з питань кримінального судочинства. Найважливішими документами цієї сфери є Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, та Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах.

Верховна Рада України ратифікувала Європейську конвенцію про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, 17 грудня 1997 р.

Постановою Кабінету Міністрів і Національного банку України від 28 серпня 2001 р. органам виконавчої влади, банківським та іншим фінансовим установам було доручено керуватися у своїй діяльності Сорока рекомендаціями FATF.

У 2002 р. Україною ратифіковано Європейську конвенцію про боротьбу з тероризмом.

Не менш важливим етапом розвитку національного законодавства з протидії відмиванню грошей стала ратифікація 4 лютого 2004 р. Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності.

Проте, з окремих питань законодавство України ще залишалося таким, що не повністю відповідало міжнародним стандартам.

У вересні 2001 р. на пленарному засіданні FATF було визнано, що вжиті Україною заходи з боротьби у сфері відмивання кримінальних доходів є недостатніми.

За оцінками фахівців FATF, на той час Україна частково чи повністю відповідала основним критеріям, за якими визначаються країни, що не співпрацюють у сфері боротьби з відмиванням коштів ("чорний список", NCCT). Йшлося про необхідність суттєвого поліпшення системи протидії відмиванню коштів. В переліку недоліків було названо неефективність державної системи доведення інформації про операції, що підлягають фінансовому моніторингу, до уповноваженого органу - фінансової розвідки. Інші претензії стосувалися недостатньої ідентифікації клієнта та неналежного її фінансування боротьби з відмиванням коштів, здобутих злочинним шляхом. Особливо наголошувалося на відсутності спеціального закону, спрямованого на боротьбу з відмиванням коштів.

У грудні 2001 року розпочалось становлення ПФР України як окремої структури. Президент України своїм Указом від 10 грудня 2001 р. № 1199 "Про заходи щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" доручив Кабінету Міністрів України утворити у складі Міністерства фінансів України Державний департамент фінансового моніторингу зі статусом урядового органу державного управління, затвердити Положення та вирішити питання, пов'язані із забезпеченням його діяльності.

На виконання цього Указу постановою Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 р. № 35 утворено Державний департамент фінансового моніторингу, що діє у складі Міністерства фінансів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2002 р. № 194 затверджено Положення про Державний департамент фінансового моніторингу.

Починаючи з 2002 року, спільними рішеннями Кабінету Міністрів України та Національного банку затверджуються щорічні Програми протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Ці Програми передбачають вжиття скоординованих заходів нормативно-правового, організаційного, методичного характеру з метою забезпечення імплементації Сорока рекомендацій FATF в національне законодавство, створення умов для співробітництва правоохоронних органів з фінансовими установами, а також міжнародного співробітництва. Своєчасне виконання передбачених Програмами заходів постійно контролюється урядом держави.

Наприкінці 2002 р. було прийнято Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" (далі - базовий закон). Він у цілому відповідав міжнародним стандартам у сфері боротьби з кримінальними доходами, в тому числі Віденській та Страсбурзькій конвенціям, Директивам ЄС про запобігання використанню фінансової системи з метою відмивання коштів та Базельським принципам щодо діяльності банків. Після аналізу базового закону експертами FATF, його положення були суттєво допрацьовані та змінені з урахуванням зауважень. Станом на 2004 р. до нього вже внесено 16 суттєвих поправок.

Прийняття базового закону стало правовим інструментом, що дозволив значно вдосконалити інше законодавство в сфері надання фінансових послуг. З метою створення цілісної, внутрішньо узгодженої нормативно-правової бази були внесені необхідні зміни до законів, що регулюють діяльність на ринку фінансових послуг.

Внесені поправки забезпечили відповідність українського законодавства Сорока рекомендаціям FATF та дозволили усунути недоліки, визначені Критеріями 1,5-8, 10, 11, 13-16, 25, наявність яких свого часу обумовила включення України до "чорного списку" неспівпрацюючих країн.

Законом від 6 лютого 2003 р. було внесено зміни до Законів України "Про банки і банківську діяльність" та "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Зокрема, були встановлені вимоги щодо правил та програм внутрішнього фінансового моніторингу банків та інших фінансових установ, заборони анонімних (номерних) рахунків. Банкам були надані повноваження отримувати для ідентифікації клієнтів дані як від самих клієнтів, так і віддержавних органів. Було встановлено п'ятирічний термін зберігання документів про здійснення операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, та результати ідентифікації їх учасників.

Було доповнено Кодекс України про адміністративні правопорушення статтею 1669, яка встановила адміністративну відповідальність за порушення законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

У подальшому також було внесено зміни до Кримінального кодексу України. Так, статтю 209 було викладено в новій редакції (розширено ознаки злочину "Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом").

Кримінальний кодекс також було доповнено статтею 209 "Умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом", згідно з якою повторне умисне неподання або подання завідомо недостовірної інформації про операції, що підлягають фінансовому моніторингу, а також розголошення відомостей про них визнається кримінальним злочином.

Згідно зі змінами до статті 112 Криміпально-процесуального кодексу України у справах про умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, досудове слідство може провадиться слідчими всіх правоохоронних органів.

Для забезпечення роботи базового закону було прийнято низку нормативних актів. Враховуючи, що згідно зі статтею 11 базового закону однією з підстав віднесення фінансової операції до такої, що підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу, є участь особи, зареєстрованої або розташованої в країні (на території), яка не бере участі в міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму, постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 р. № 645 затверджено порядок визначення відповідних країн (територій), а розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 419-р затверджено перелік таких країн (територій).

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 р. № 644 затверджено порядок реєстрації фінансових операцій суб'єктами первинного фінансового моніторингу та порядок надання інформації Держфінмоніторингу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 р. № 646 затверджено порядок взяття на облік Держфінмоніторингом фінансових операцій, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу.

Держфінмоніторингом видано наказ від 24 квітня 2003 р. № 40 "Про затвердження Вимог до організації фінансового моніторингу суб'єктами первинного фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії запровадженню в легальний обіг доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму", яким встановлено вимоги до внутрішніх процедур суб'єктів фінансового моніторингу.

Наказом Держфінмоніторингу від 12 травня 2003 р. № 46 затверджено "Вимоги до кваліфікації працівника суб'єкта первинного фінансового моніторингу, відповідального за проведення фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії запровадженню в легальний обіг доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму".

Також у травні 2003 р. затверджено наказ Держфінмоніторингу № 48 "Про затвердження деяких форм обліку та подання інформації, пов'язаної із здійсненням фінансового моніторингу, та Інструкції щодо їх заповнення".

Loading...

 
 

Цікаве