WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Валютне регулювання і контроль в Україні - Курсова робота

Валютне регулювання і контроль в Україні - Курсова робота

Проблема валютного регулювання є актуальною не тільки через те, що держава відіграє тут головну роль, але і через те, що цей процес впливає на економічні показники діяльності суб'єктів підприємництва, торкаючись певною мірою інтересів кожного громадянина.

В Україні втручання держави в економічну сферу, і передусім у сферу валютного регулювання, надзвичайно велике. Справді, "адміністративні методи керівництва економічними процесами в багатьох країнах світу продемонстрували неспроможність враховувати інтереси всіх суб'єктів господарської діяльності"[55]. Проте, як свідчить історичний досвід, ігнорування ролі держави щодо регулювання економіки призводить до глобальних кризових явищ у суспільстві. За сучасних економічних умов простежується об'єктивна тенденція міжнародної кооперації виробництва та розширення міжнародної торгівлі, що обумовлено виходом процесу концентрації і централізації капіталу за межі національних кордонів. Саме це створює сприятливі умови для обігу національних валют, які мають найбільшу купівельну спроможність, стабільність, тобто високий ступінь конвертованості за межами країн-емітентів.

У зв'язку з цим зростає роль національного законодавства у визначенні статусу іноземної валюти, порядку її обігу з урахуванням необхідності забезпечення пріоритету обігу національної валюти і захисту її купівельної спроможності та врегулювання інших факторів, які впливають на конвертованість національної валюти. Отже, слід зазначити, що поглиблення міжнародної економічної інтеграції та структуризація валютного ринку кожної країни потребують політики державного регулювання економіки і певного втручання державних органів у валютно-кредитні відносини.

Таке регулювання здійснюється шляхом впливу на валютний курс та валютні операції, які здійснюють суб'єкти ринку. Наявність валютного регулювання та контролю з боку держави є об'єктивною економічною необхідністю, яка підтверджена багатим досвідом розвинутих світових держав. Таке регулювання може бути прямим, тобто використання законодавчих актів державних органів, та непрямим – використання економічних, зокрема валютно-кредитних та монетарних заходів для впливу на поведінку економічних суб'єктів.

В.А. Ющенко та В.І.Міщенко у своєму посібнику "Валютне регулювання" визначають такі основні завдання здійснення валютного регулювання та контролю:

- організація системи курсоутворення, захист та забезпечення необхідного ступеня конвертованості національної грошової одиниці;

- регулювання платіжної функції іноземної валюти та інших іноземних інструментів, регламентація поточних операцій платіжного балансу;

- організація внутрішнього валютного ринку;

- регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями;

- регулювання процесів утворення та руху валютного капіталу, захист іноземних інвестицій;

- встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення через кордон валютних цінностей;

- забезпечення стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний валютний ринок [82].

Отже, слід наголосити, що основними цілями валютного регулювання в Україні повинні бути: по-перше, посилення вагомості національної валюти і зменшення інфляційного тиску валютного курсу, по-друге, стимулювання потоку іноземної валюти і контроль за поверненням валютних надходжень експортерами і, по-третє, стимулювання активності зовнішньоекономічної діяльності, тобто заохочення промислового експорту і створення умов для імпорту.

Таким чином, "мета валютного регулювання полягає в підтримці економічної стабільності та утворенні міцної основи для розвитку міжнародних економічних відносин шляхом впливу на валютний курс та на операції обміну валюти"[47].

Практично валютне регулювання відбувається шляхом коригування систем економічних регуляторів для забезпечення стабільності обмінного курсу гривні, стимулювання економічної активності та вітчизняного споживання (внутрішнього попиту). При цьому слід наголосити на тому, що валютне регулювання не є альтернативою механізму існування валютного ринку. Ринковий механізм встановлення обмінного курсу передбачає лише "забезпечення однакового доступу до ринку іноземної валюти всіх його суб'єктів"[27]. А це аж ніяк не виключає можливості і необхідності регулювання динаміки обмінного курсу з застосуванням інструментів прямого та опосередкованого (через вплив на дохідність за різними активами, адекватну торговельну політику тощо) впливу на попит та пропозицію іноземної валюти залежно від зміни внутрішньої та зовнішньої кон'юнктури. Політика валютного регулювання реалізується через механізм валютних обмежень і валютного контролю.

Одним із засобів валютного регулювання є валютні обмеження.

Під валютними обмеженнями маємо на увазі "сукупність заходів, нормативних правил, що установлені в законодавчому або в адміністративному порядку і спрямовані на обмеження операцій з валютою, золотом та іншими валютними цінностями.[49].

Валютні обмеження використовуються у світовій практиці з метою урівноваження платіжних балансів, підтримання курсу національної валюти та концентрації валютних ресурсів у руках держави. Застосування валютних обмежень вигідно уряду, бо це передусім служить інструментом при розподілі валютних ресурсів.

Згідно з економічною теорією до валютних обмежень належать: обов'язковий продаж державі іноземної валюти; заборона (або обмеження) вільного продажу та купівлі іноземної валюти; регулювання переказів і платежів за кордон, вивезення капіталу, репатріації прибутків, золота, грошових знаків та цінних паперів; обмеження прав фізичних осіб володіти та розпоряджатися іноземною валютою; регулювання отримання зовнішніх запозичень.

Необхідність використання тих чи інших валютних обмежень обумовлюється передусім загальною економічною ситуацією в країні, і, окрім цього, - особливостями функціонування ринку. Як засвідчує світова практика, державні валютні обмеження використовуються досить широко як у розвинених країнах, так і в тих, що розвиваються. Наприклад, поширеним явищем є обов'язковий продаж державі валютних надходжень, що їх отримують при розрахунках за експортними та імпортними операціями у заздалегідь суворо обумовлені строки (Італія, Нідерланди, Франція, Швейцарія, Японія, Австрія). У Швейцарії держава контролює процентні ставки за валютними депозитами (для нерезидентів), а також рух прямих інвестицій та закупівлю іноземними юридичними особами цінних паперів, нерухомості тощо [59].

Ступінь застосування валютних обмежень тим вища, що менш розвинена країна. Тому валютні обмеження, що використовуються в країнах, які розвиваються, або в країнах з перехідною економікою, охоплюють більш широке коло зовнішньоекономічних операцій і відзначаються більшою жорсткістю. Це пов'язано з нестачею в цих країнах валютних ресурсів і необхідністю регламентації їх витрат з метою досягнення економічної стабільності та соціальної захищеності широких верств населення.

Валютні обмеження, що використовуються у світовій практиці, поширюються на операції, пов'язані з рухом капіталів, та на поточні операції платіжного балансу.

До першої групи належать обмеження:

- державний контроль за іноземними інвестиціями і вивезенням капіталу та прибутків;

- централізоване заохочення зовнішніх позик національними компаніями (державними та приватними);

- обов'язкове отримання дозволу валютних органів для заохочення зовнішніх позик (де це дозволено проводити суб'єктам, що господарюють самостійно);

- депонування певної частини отриманих іноземних кредитів на спеціальні рахунки в центральному банку. Інколи розміри таких депозитів диференціюються залежно від призначення позик, що дає можливість державі стати на заваді вкладання коштів у проекти, які не відповідають загальному напрямку економічної стратегії в даній країні;

- надання певних пільг іноземним інвесторам з метою стимулювання надходжень у країну іноземного капіталу: гарантії переведення за кордон всього прибутку або його частини протягом певного періоду, заохочення зовнішніх позик без спеціального дозволу валютних органів та інше.

До другої групи обмежень (за поточними операціями платіжного балансу) належать:

- продаж всього (або частини) валютного прибутку уповноваженим банкам за офіційним курсом;

- заборона ввезення та вивезення валютних цінностей без спеціального дозволу;

- обмеження прав фізичних осіб володіти та розпоряджатися коштами в іноземній валюті, переказувати за кордон особисті прибутки, проводити платежі;

Loading...

 
 

Цікаве