WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Валютне регулювання і контроль в Україні - Курсова робота

Валютне регулювання і контроль в Україні - Курсова робота

Слід зазначити, що дебіторська заборгованість понад три місяці виникає переважно за операціями, які не мають на меті виведення капіталу. Ненадходження виручки або невиконання нерезидентом зобов'язань поставки здебільшого пов'язані з абсолютно легальними причинами, і ця заборгованість ліквідується протягом наступних одного-двох місяців.

Сплата підвищених відсотків за позиками, отриманими від нерезидентів.

Прибутки від здійснення експортно-імпортних операцій накопичуються доміцильованою фірмою, а потім залучаються у господарський обіг України як позика від нерезидента. Обережні позичальники обмежуються реальними ринковими процентними ставками, які в Україні й так досить високі.

При цьому в Україну повертається не весь раніше виведений капітал. Залежно від прийнятного ступеня ризику та доходності власники інвестують його у різні види вкладень.

Використання платіжних сурогатів у розрахунках за експортовану продукцію.

Мова йде про використання векселів, можливість чого передбачено чинним законодавством. Вексель виставляється на користь нерезидента до часу виконання останнім зобов'язань за контрактом (йдеться переважно про надання послуг нематеріального характеру). Потім векселем оплачується експорт продукції, а грошова виручка після реалізації цієї продукції кінцевому покупцеві набуває нерезидентного статусу.

Особливістю всіх схем є повернення частки капіталу у вигляді позик та депозитів фізичних осіб, бо вітчизняних бізнесменів не влаштовують рівні доходності фінансових активів за кордоном.

Для стабільності національної валюти ризик утілення таких схем полягає в можливості швидкого виведення капіталу за наявності тієї чи іншої загрози. Якщо зважити, що заборгованість за позиками від нерезидентів становить 1-1,5 млрд. доларів США, ще близько 2 млрд. припадає на тривалу кредиторську заборгованість, а обсяги операцій на валютному ринку сягають 6-10 млрд. доларів, неважко оцінити ризик девальвації гривні в разі стрімкого зростання спекулятивного попиту на іноземну валюту [36].

Заходи, які вживає Національний банк України у періоди загострення ситуації на валютному ринку (обов'язковий продаж частки валютних надходжень, обмеження часу для укладення угод у рамках торговельної сесії, контроль за документами з боку уповноважених банків), не є нездоланним бар'єром для виведення капіталу, але суттєво ускладнюють розрахунки за легальними операціями.

Отже, система валютного контролю, заснована на попередньому контролі з боку уповноважених банків за валютними операціями клієнтів, як свідчить досвід восьми років практикування, є недостатньо ефективною.

По-перше, банки під загрозою юридичної відповідальності змушені виконувати невластиві їм функції контролю за операціями своїх клієнтів. Відповідальність же клієнтів порівняно невисока: вони несуть її лише в разі здійснення операцій, які потребують індивідуальної ліцензії, без наявності останньої та у випадку дебіторської заборгованості за операціями з нерезидентами тривалістю понад 90 днів. Банки можуть бути притягнуті до відповідальності, якщо за дорученнями клієнтів здійснюють операції, які не підлягають ліцензуванню. Тобто завжди існує загроза судового переслідування банків з боку клієнтів за невиконання їхніх законних доручень, якщо банки суворо дотримуються вимог органів валютного контролю, або застосування фінансових санкцій з боку НБУ, навіть у разі незначних помилок при здійсненні попереднього контролю.

По-друге, контролюючі органи, насамперед Національний банк України, не володіють інформацією про деякі операції – вона доступна лише підчас здійснення перевірок на місцях. Оскільки тривалість перевірки обмежена, операції перевіряються вибірково, отже операції з виведення капіталу виявляються доволі рідко. По-третє, система ліцензування викликає дуже багато нарікань (особливо операцій капітального характеру) при практично нульовому її результаті. Наявність офшорних юрисдикцій дає змогу вітчизняним підприємцям без порушень закону створювати закордонні активи. Процес реформування економіки – тривалий та суперечливий, особливо в Україні. Немає реальної можливості воднораз вирішити проблеми бюджетного дефіциту, структурної перебудови народного господарства, підвищення реальних прибутків домашніх господарств зі згладжуванням кричущої різниці в їх рівнях і таким чином швидко усунути першопричину відпливу капіталу. Тому країни змушені створювати систему валютного контролю з метою запобігання втечі національного капіталу при проведенні операцій між резидентами та нерезидентами.

Згідно зі Статутом МВФ сутність валютного контролю полягає в запровадженні адміністративних обмежень на неторговельні операції та операції капітального характеру з нерезидентами. Наявність валютного контролю означає жорстке втручання державних органів у валютний ринок і викликає занепокоєння та незадоволення його учасників (насамперед банків) і міжнародних організацій. Країни, які експортують капітал, відмовилися від валютного контролю у 1970-1980 роках. Вітчизняним законодавством передбачено здійснювання контролю за операціями з валютними цінностями на території України, які проводять як резиденти, так і нерезиденти. Крім того, деякі операції підлягають ліцензуванню. Це означає, що їх (насамперед операції з капіталом, неторговельні операції) можна здійснювати лише за умови попереднього дозволу Національного банку України. Одним із важливих напрямків модифікації валютного контролю в умовах глобалізації економіки є новий підхід до вирішення питання відносин з країнами, які мають офшорне законодавство. Це свідчить про посилення взаємозалежності національних валютних систем, проте, що окремі країни не в змозі „грати за своїми правилами", які суперечать вимогам глобальних інтеграційних процесів.

В умовах глобального ринку держава вже не може ефективно виконувати функції гаранта, оскільки здатна регулювати лише діяльність національних учасників ринку. Вона фактично поступово перетворюється на звичайного учасника ринку, чиї зобов'язання (наприклад, державні цінні папери і національна валюта країни) котируються на ринку поряд із забов'язаннями приватних фірм.

Саме на такому розумінні базується валютний контроль, і в сучасних умовах від нього повинні виграти всі, в тому числі, як це на перший погляд не парадоксально, - й об'єкти такого контролю (країни-парії, офшорні зони, транснаціональні банки) [54].

3.3 Проблема „відмивання брудних грошей" та напрямки удосконалення валютного регулювання та контролю

Ризики для стабільності національної валюти не обмежуються відпливом капіталу за межі країни або в готівковий обіг. Проблеми можуть виникати й тоді, коли в країну надходить капітал із невизначених джерел.

Країни, економіка яких перебуває у процесі трансформації активно залучаються до незаконного обороту наркотичних речовин, зброї, торгівлі людьми та процесів „відмивання брудних грошей". У цій сфері активно працює як національний криміналі тет, так і інтернаціональні злочинні угруповання, чия діяльність охоплює країни й континенти. Оскільки в цих операціях беруть участь як резиденти, так і нерезиденти, вони також знаходяться у сфері інтересів контролюючих органів, хоча пов'язані насамперед із надходженням капіталу.

Згідно з рекомендаціями Робочої групи з протидії „відмиванню" грошей (FATF) запобігання „відмиванню брудних грошей" – це виявлення джерел походження капіталу, в тому числі й того, що надходить до країни від нерезидентів, і застосування санкцій до власників, капітал яких утворився внаслідок злочинної діяльності [73].

Левова частка операцій між резидентами та нерезидентами здійснюється через банківську систему та інші фінансові установи. Таким чином, ризики втрати капіталу, які завжди притаманні банківській системі – кредитний, валютний, ринковий, операційний, незбалансованої ліквідності тощо, - доповнюються ризиком втрати зовнішніх банківських активів унаслідок блокування або примусового вилучення (конфіскації). Вольфсберзькі принципи ведення операцій із клієнтами чітко вказують, що крім міжнародних організацій та національних контролюючих органів і правоохоронних органів, проблемою „відмивання брудних грошей" переймаються також провідні приватні банківські установи світу [68].

Отже, для запобігання системній банківській кризі в Україні необхідно привести норми ведення операцій з клієнтами та контроль за ними до світових вимог і стандартів, тобто реорганізувати систему банківського нагляду і насамперед – валютного контролю.

Україна приєдналася до міжнародних конвенцій щодо протидії „відмиванню" грошових коштів і не входить до „чорного списку" країн, які недостатньо ведуть боротьбу з „відмиванням" грошей, як, наприклад, Росія чи Ізраїль. В Україні є обов'язковими ідентифікація клієнтів, зберігання банківських документів, контроль за валютними операціями з боку Національного банку України, заборона анонімних рахунків. Законом „Про банки і банківську діяльність" допускаються виключно іменні рахунки; визначено поняття „банківська таємниця" та порядок її розкриття, „відмивання брудних грошей"; установлено ознаки значних або сумнівних операцій. Невирішеною залишається проблема ідентифікації діяльності, пов'язаної з „відмиванням" грошей, та відповідальності за неї [2].

Loading...

 
 

Цікаве