WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Валютне регулювання і контроль в Україні - Курсова робота

Валютне регулювання і контроль в Україні - Курсова робота

- різкий спад економіки, а саме державного виробничого сектора та неконтрольований відплив капіталів за кордон;

- галопуюча інфляція, яка в 1992 році дістала рівня 2100%;

- збільшення дефіциту бюджету до 7,2% від обсягу ВВП;

- зростання кризи неплатежів [53].

У перші роки незалежності України були створені лише формальні умови для самостійного здійснення незалежною державою практично всього комплексу зовнішньоекономічних, валютно-фінансових і кредитних відносин. Однак для їх повноцінного і безперешкодного розвитку на той час була відсутня законодавча база. Тому Кабінет Міністрів України та Президент прийняли цілий ряд важливих декретів, у тому числі і валютних, основні положення яких успішно працюють і нині.

Найважливішим серед них є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", прийнятий 19 лютого 1993р. Пріоритетними завданнями Декрету були: стабілізація курсу українського карбованця щодо іноземних валют, концентрація валютного попиту і пропозиції, поступова ліквідація паралельного обігу іноземних та національних валют, залучення валютних коштів в Україну та скорочення імпортованої інфляції. Декретом установлювався принцип внутрішньої конвертованості українського карбованця, визначався перелік операцій з валютними цінностями, які потребували окремого дозволу Національного банку України [7].

Оскільки система внутрішньої конвертації мала базуватися на розвинутому міжбанківському ринку, а також діяти в умовах інфляції, іншим Декретом Кабінету Міністрів України "Про порядок використання надходжень в іноземній валюті" від 19 лютого 1993р. №16-1093 було запроваджено обов'язкову продажу через уповноважені банки на Міжбанківському валютному ринку України 50% надходжень в іноземній валюті на користь резидентів. При цьому такий порядок не поширювався: на валютну виручку, яка спрямовувалася на погашення використаних валютних кредитів, отриманих за дозволом НБУ, або гарантованих урядом, залишки коштів на поточних балансових рахунках резидентів на момент прийняття Декрету; іноземну валюту, яка ввозиться для внесення у статутні фонди спільних підприємств, а також виручку в іноземній валюті за експорт продукції власного виробництва, яка надходить на користь підприємств з іноземними інвестиціями [5].

Декрет Кабінету Міністрів України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23 вересня 1994р. №187/94-10ВР передбачає визначення граничних термінів відстрочення платежу за експортні поставки, а також авансування імпорту [4].

Ці декрети поклали початок формуванню певної системи валютного регулювання і валютного контролю, що мало сприяти подоланню інфляційних процесів і привести до оздоровлення економіки в цілому.

Валютне регулювання є однією з форм валютної політики, яке є необхідним для підтримки економічної стабільності та утворення міцної основи для розвитку міжнародних економічних відносин, інтеграції держави в світове суспільство, забезпечення економічної безпеки та стабільного росту держави.

Валютна політика – сукупність економічних, правових та організаційних заходів та форм, які використовують державні установи, центральні банківські та фінансові установи, міжнародні валютно-кредитні організації в галузі валютних відносин. Вона є складовою не тільки економічної політики в цілому, а й зовнішньоекономічної політики, важливим інструментом розширення світогосподарських зв'язків [27].

Юридично валютна політика визначається валютним законодавством, тобто сукупністю правових норм, які регулюють порядок здійснення операцій з валютними цінностями в країні і за її межами, а також валютними угодами – двосторонніми та багатосторонніми – між державами з валютних проблем.

Згідно з класифікацією, яка подається в підручнику "Международные валютно-кредитные и финансовые отношения", валютна політика держави здійснюється в декількох видах:

- девізна політика – здійснюється у формі купівлі-продажу державними органами іноземної валюти, тобто валютної інтервенції. Задля підвищення курсу національної валюти, Центральний банк продає іноземну валюту, а задля зниження курсу – купує. Ця політика здійснюється за рахунок золотовалютних резервів;

- диверсифікація валютних резервів – політика, спрямована на регулювання структури валютних резервів шляхом включення в їх склад різних валют. Здійснюється шляхом продажу нестабільних валют та купівлі більш стійких та необхідних для міжнародних розрахунків;

- подвійний валютний ринок – проміжна форма валютної політики між режимами фіксованих та вільно плаваючих валютних курсів. Суть такої політики полягає в запровадженні розділу валютного ринку на дві частини: по комерційним операціям використовується офіційний курс валюти, по фінансовим (рух капіталів, кредитів тощо) – ринковий курс. Метою цієї політики є стимулювання експорту та вирівнювання платіжного балансу за допомогою заниженого офіційного курсу національної валюти;

- девальвація – зниження курсу національної валюти;

-ревальвація – підвищення курсу. Ці два види політики використовуються за умови існування фіксованого курсу валюти. Центральний банк використовує їх коли збільшується розрив між офіційним та ринковим валютними курсами.

Напрями і форми валютної політики визначаються валютно-економічним становищем країн, еволюцією світового господарства.

Пізніше, залежно від економічної ситуації, що складалася в Україні, виконавчою владою існуюча система валютного регулювання та контролю постійно вдосконалювалася. Так, Указом Президента "Про додаткові заходи щодо вдосконалення валютного регулювання" від 2 листопада 1993р. тимчасово вводився порядок поповнення офіційних валютних резервів за рахунок викупу 10% валютних надходжень, що підлягали обов'язковому продажу. Кошти цих резервів спрямовувалися на стабілізацію валютного курсу національної грошової одиниці. Кабінет Міністрів України разом з Національним банком на виконання Указу Президента прийняли спільну постанову "Про порядок визначення офіційного валютного курсу українського карбованця до іноземних валют". Відповідно до цієї постанови, Національний банк за погодженням з Кабінетом Міністрів на підставі даних Міністерства економіки та Міністерства статистики про цінові співвідношення продукції, товарів та послуг із урахуванням стану платіжного балансу визначав офіційний курс українського карбованця.

З метою вдосконалення системи валютного регулювання Верховною Радою України також був прийнятий ряд законів про внесення змін до Декрету "Про систему валютного регулювання та контролю". Законами було встановлено, що незаконні скуповування, продаж, обмін чи використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави, тобто вчинення цих дій без відповідного дозволу (ліцензії), тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством України [7].

В 1994 році грошово-кредитна політика була остаточно переорієнтовано на гальмування інфляції та встановлення державного контролю над монетарною сферою. Проводячи політику керовано-плаваючого курсу, НБУ завдяки інтервенціям вдалося підтримати відносну стабільність карбованця.

Слід зазначити, що в травні 1994 року Постановою Правління НБУ було затверджено "Положення про офіційний валютний резерв НБУ", згідно з яким НБУ створює офіційний резерв для втручання в операції на валютному ринку з метою впливу у визначеному напрямі на курс національної валюти до іноземних валют шляхом купівлі-продажу іноземної валюти.

Створення офіційного валютного резерву НБУ здійснюється за рахунок:

- власних коштів НБУ (прибутку) згідно з розподілом, затвердженим Правлінням НБУ;

- залучених коштів, одержаних згідно затвердженої Верховною Радою України структури розподілу валютних надходжень від приватизації державного майна;

- емісійних коштів у межах загального обсягу емісії;

- позичкових коштів згідно з угодами, укладеними НБУ і КМУ з Міжнародним Валютним Фондом та іншими міжнародними кредитно-фінансовими організаціями [51].

Мінімальний розмір та структура офіційного валютного резерву визначається та щорічно затверджується рішенням Правління НБУ.

Як бачимо, тягар суто адміністративних заходів продовжував залишатися ще значним. Так, залишався в силі обов'язковий продаж частини надходжень в іноземній валюті на користь резидентів за офіційним валютним курсом, а торгівля іноземною валютою, що не підлягає обов'язковому продажу, здійснювалася за курсом з відхиленням від офіційного не більш як у 2 рази. Був установлений і розмір маржі між курсом купівлі та курсом продажу: для безготівкових операцій – не більш як 2,5% від офіційного валютного курсу, для готівкових – не більш як 2,5% від подвійного курсу.

Loading...

 
 

Цікаве