WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Валютне регулювання і контроль в Україні - Курсова робота

Валютне регулювання і контроль в Україні - Курсова робота

Лібералізаційні дії Національного банку України на валютному сегменті грошово-кредитного ринку супроводжуватимуться заходами щодо підвищення дієвості облікової ставки як інструменту впливу на економічні процеси. Облікова ставка буде встановлюватись Національним банком на позитивному відносно інфляції рівні. В цілому процентна політика НБУ спрямовуватиметься на сприяння зниженню відсоткових ставок за кредитами банків для підвищення їх доступності більшій кількості суб'єктів господарювання. Наслідком цього має стати розширення обсягів кредитування банками реального сектору економіки з відповідним позитивним впливом на процеси економічного зростання [73].

3.2 Шляхи підвищення ефективності валютного контролю за експортно-імпортними операціями

Валютний контроль – важлива складова економічної політики держави. Він сприяє стабілізації потоків заощаджень резидентів на етапі, коли довіра до валютної політики держави ще не зміцніла. У ситуації, що склалася в Україні, валютний контроль є однією з головних умов здійснення Національним банком політики твердої процентної ставки, оскільки свобода руху капіталів та спекулятивні операції можуть призвести до зменшення обсягу валютних резервів, до криз у валютній сфері та девальвації національної грошової одиниці [54].

Унаслідок високого рівня відкритості вітчизняної економіки зовнішні шоки через канали двосторонньої торгівлі, потоки капіталу та взаємозалежність кредитних портфелів справляють відчутний негативний вплив на фінансовий ринок. Після приєднання України до статті VIII Статуту Міжнародного валютного фонду вона не може обмежувати проведення розрахунків між резидентами та нерезидентами за поточними торговельними валютними операціями у національній грошовій одиниці. Тому органи валютного контролю для реалізації економічної політики держави змушені вживати адміністративних заходів, спрямованих на підтримку курсу гривні й регулювання платіжного балансу.

Нині визначальною для вітчизняної економіки є проблема відпливу валютних коштів. Відплив капіталу – явище, властиве не лише для України. Провідні країни Заходу неодноразово стикалися із цією проблемою. Особливість вітчизняного варіанта полягає не лише в мотивах відпливу, каналах вивезення ресурсів і макроекономічних наслідках, а, насамперед, у специфіці первинного нагромадження капіталу (шляхом тіньового перерозподілу доходів та отримання спекулятивних прибутків на ринку фінансових інструментів) і намаганні суб'єктів господарювання стабілізувати рівень доходів за спаду виробництва та несприятливих умов для ведення бізнесу: важкого податкового тягаря, криміналізації економіки, низького рівня гарантії безпеки бізнесу, недобудованості ринкової інституційної та правової бази. Становлення нової системи державного регулювання економіки, фінансової і банківської сфер загалом та внутрішнього валютного ринку зокрема помітно відстає від темпів їх лібералізації. Внаслідок прогалин у законодавстві капітал із країни стали вивозити у легальних або легалізованих формах.

В Україні сформувалась організована мережа економічних суб'єктів, які господарюють, „спеціалізуючись" на використанні „сірих" схем переказу валютних коштів за межі України та формально прикриваючись зовнішньоторговельними контрактами (фактично – фіктивними угодами). Такий стан речей значною мірою є наслідком вільного доступу суб'єктів господарювання на зовнішній ринок. Нині, через десять років роботи в умовах лібералізації зовнішньоторговельної діяльності, стають очевидними негативні сторони практики вільного, необмеженого виходу на зовнішній ринок. Власне кажучи, це дає змогу організувати широкомасштабний відплив валютних ресурсів із країни.

Одним із найважливіших завдань органів валютного контролю у сфері зовнішньоторговельних операцій суб'єктів господарювання є питання повернення валютної виручки за зовнішньоекономічними контрактами. Законом України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23.09.1994р. встановлено 90-денний термін находження товарів та платежів за експортно-імпортними операціями резидентів. Перевищення цього терміну дозволяється лише за наявності ліцензії Національного банку. Недотримання зазначених норм тягне за собою застосування штрафних санкцій до резидентів-порушників [4].

Аналізуючи стан справ із неповерненням валютної виручки, зазначу, що основне завдання валютного контролю нині залишається незмінним: обмеження масштабів відпливу капіталу з країни за одночасної підтримки рівня пропозиції валюти на внутрішньому валютному ринку.

Отже, можемо сформулювати такі засади вдосконалення системи валютного контролю в Україні.

Головне – посилити дієвість заходів, що перешкоджають відпливу капіталу. За своєю природою він належить до категорії процесів, які не можна зупинити, не усунувши фундаментальні причини. В умовах України це означає, що зусилля органів валютного контролю щодо протидії відпливу капіталу випливають з вирішення проблеми забезпечення інвестиційної активності, піднесення на цій основі економіки країни та підтримання її стійкого розвитку.

У своїй статті „Стан та можливі напрямки вдосконалення системи валютного контролю в Україні" Є.Григоренко та О.Макаренко пропонують такі шляхи вирішення проблеми [36].

Щоб відсікти від зовнішньоторговельної діяльності величезну кількість „фірм-одноденок", необхідно запровадити ліцензування зовнішньоекономічної діяльності: займатися зовнішньоторговельною діяльністю можуть лише ті фірми, які мають тривалий (не менше двох років) досвід роботи на внутрішньому ринку, бездоганну податкову і кредитну історію та кваліфіковані кадри, що вміють працювати на зовнішньому ринку.

На мій погляд, це досить кардинальна пропозиція щодо вдосконалення системи валютного контролю в Україні. Так, справді, добре продумана й організаційно забезпечена процедура ліцензування може дати значний ефект щодо скорочення масштабів відпливу капіталу з країни, але такі заходи значно знизять товарообіг України та розвиток зовнішньоекономічних зв'язків.

Ще один метод вирішення проблеми неплатежів у зовнішньоекономічній діяльності - використовування факторингу. Перевагою факторингу над звичайним страхуванням ризику є те, що фактор у зазначений у контракті строк повністю виплачує кошти (у попередньо визначеному обсязі) експортеру, а потім за допомогою своїх важелів отримує цю суму від імпортера, тоді як при страхуванні товару експортер отримує кошти лише за умови офіційного підтвердження неплатоспроможності імпортера. Слід зазначити, що факторингові операції при інкасовій формі розрахунків застосовуються в разі здійснення торговельних операцій із „Сумнівними" або невідомими (новачками у сфері зовнішньоекономічної діяльності) контрагентами, а також експортерами, які мають проблеми з потоком готівки. Впровадження в Україні факторингових операцій дасть змогу вітчизняним експортерам отримувати достовірну інформацію про фінансово-господарський стан закордонних партнерів перед укладенням експортних контрактів та гарантовано одержувати платежі за експорт продукції, що загалом сприятливо вплине на стан національної економіки.

Важливим елементом валютного контролю є контроль не лише за суб'єктами господарювання, а й безпосередньо за каналами відпливу капіталів та за установами, через які цей відплив здійснюється. Не піддаються економічній логіці обсяги валютних коштів, що обертаються на кореспондентських рахунках, відкритих в українських банках іноземними банками, зареєстрованими в офшорних зонах. Ці обсяги свідчать про очевидну деформованість зовнішньоторговельних і фінансових потоків та використання схем вивезення валютних коштів за кордон через кореспондентські рахунки офшорних банків.

Поряд із запропонованими організаційними та фіскальними методами боротьби із приховуванням валютної виручки за кордоном необхідно детально розробити комплекс макроекономічних заходів щодо стимулювання повернення валютної виручки з-за кордону та її інвестування в економіку України.

Відплив капіталу за межі країни може відбуватися при здійсненні як поточних торговельних операцій, так і операцій капітального характеру (залучення, повернення та сплата доходів за кредитними угодами з нерезидентами, інвестиціями).

Перевірки валютних операцій свідчать про наявність кількох типових схем виведення капіталу.

Створення „поганої" дебіторської заборгованості за експортно-імпортними операціями строком понад три місяці.

У цьому разі для виведення капіталу використовуються переважно „фірми-метелики", які зникають з місця реєстрації після проведення кількох операцій. Попередня оплата здійснюється на користь нерезидента, котрий має банківські рахунки насамперед у Латвії, де валютний контроль відсутній, банки не надають інформацію про клієнтів і не потрібні знання іноземної мови.

Loading...

 
 

Цікаве