WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Банківські ризики - Курсова робота

Банківські ризики - Курсова робота

Управління портфелем потребує зваженого підходу і дає найкращі результати завдяки ретельному аналізу потреб інвестора, а також прийнятних для включення в портфель інвестиційних інструментів. При формуванні портфеля слід зважати на такі умови: необхідний рівень поточного доходу, збереження й приріст капіталу, податкові аспекти, ризик тощо.

Рисунок 2.2 – Портфельне інвестування та його суб'єкти

Кожен із цих чинників та їхні комбінації відіграють вагому роль під час визначення типу портфеля, що відповідає інвестиційним цілям певного інвестора.

За нинішніх умов портфель можна формувати як сукупність певної кількості об'єктів реального іабо фінансового інвестування за рахунок відповідного виду інвестиційних інструментів згідно із чинним законодавством.

Передусім це найважливіші види банківської діяльності, спрямовані на випуск в обіг відповідних фінансових інструментів з метою отримання прибутку.

Головним критерієм при формуванні та подальшому функціонуванні обох видів портфелів є їхня дохідність, і оскільки позикові й інвестиційні операції є найприбутковішими у банківській діяльності, вони мають найбільшу питому вагу у складі активів комерційного банку. Разом із тим належність цих активів до різних портфелів пояснює суттєві відмінності між ними.

Формування й управління кредитним та інвестиційним портфелями тісно взаємопов'язані. Оскільки позикові й інвестиційні операції є для банку найприбутковішими, то зазвичай саме вони істотним чином визначають рівень ризику банківської діяльності. Тож банки зобов'язані підтримувати оптимальну структуру своїх активів і відповідно до економічної ситуації змінювати її або на користь позик, або на користь інвестицій.

Таким чином, особливістю формування інвестиційного портфеля комерційного банку є включення до нього цінних паперів двох рівнів:

  • первинні резерви, призначені для отримання доходу;

  • вторинні резерви, які можна реалізувати з метою підтримання ліквідності.

Інвестиційна політика банку має передбачати дотримання певної пропорційності між первинним і вторинним резервами цінних паперів і, відповідно, між інвестиційним та позиковим портфелями. "Найліберальнішими", з огляду на чинні законодавчі обмеження, є операції із цінними паперами. Придбання їх дозволене всім, починаючи з індивідуального інвестора і аж до великих фірм і корпорацій. Існують певні обмеження стосовно емісії окремих видів фінансових інструментів. Формування портфеля фінансових активів можна здійснювати за допомогою широкого спектру фінансових інструментів, головними з яких є:

  • державні та муніципальні облігації;

  • облігації підприємств;

  • акції відкритих акціонерних товариств;

  • комерційні папери (векселі);

  • деривативи (похідні цінні папери);

  • депозитні сертифікати, ощадні сертифікати.

Відповідно до цілей інвестування до портфеля включають фінансові інструменти, вкладання коштів у які має різну мету і формування яких зазнає впливу багатьох суб'єктивних та об'єктивних чинників, зокрема:

  • фінансових можливостей інвестора (внутрішнє джерело фінансування);

  • можливостей залучення зовнішніх джерел фінансування з метою інвестування (вітчизняних та іноземних);

  • інвестиційного клімату в державі;

  • кон'юнктури інвестиційного ринку;

  • особистих якостей інвестора (агресивності економічної стратегії, схильності інвестора до ризику, здатності ефективно керувати портфелем, здатності миттєво реагувати на зміни й ухвалювати відповідні рішення тощо).

Аналіз усіх чинників дає інвесторові змогу обрати одну або кілька цілей, згідно з якими формують інвестиційний портфель. Сформований портфель можна віднести до конкретного типу, що вимагає відповідних методів управління та нагляду. Портфель реальних інвестиційних проектів можна розглядати як певний вид інвестиційного портфеля, який формують окремі суб'єкти інвестиційної діяльності: корпорації, інститути спільного інвестування тощо. Портфелі реальних проектів, що мають забезпечувати розвиток компанії, створення нових робочих місць, за певних обставин дотує держава. Відмітними рисами таких проектів є невисока прибутковість, низька ліквідність, високий рівень ризику через велику капіталомісткість і тривалі терміни реалізації. Формування таких портфелів вимагає багато часу, що зумовлено потребою виконання значного обсягу робіт, пов'язаних із техніко-економічним обґрунтуванням і наглядом за проектами.

В основі портфеля зростання лежать фінансові інструменти, які забезпечують високі темпи збільшення капіталу. До цих активів можуть належати акції підприємств, які велику частку прибутку реінвестують у свою діяльність, унаслідок чого покращуються їх фінансові показники та зростають курсові вартості акцій; акції успішно функціонуючих компаній; акції перспективних підприємств та венчурних (ризикових) компаній (за наявності звичайно певної ймовірності зростання їх курсових вартостей); довготермінові облігації з купонною ставкою, яка може забезпечити зростання ринкової ціни облігації в майбутньому за наявності ймовірності зниження відсоткових ставок; акції недооцінених ринком компаній; похідні фінансові інструменти за наявності ймовірності руху біржових цін на активи, який сприятиме зростанню капіталу, та інші цінні папери.

Портфель доходу формується із цінних паперів, які забезпечують високий рівень поточного доходу за незначного зростання капіталу. До таких фінансових інструментів належать прості та привілейовані акції підприємств, які виділяють на дивіденди значну частину свого чистого прибутку; облігації, векселі та депозитні ощадні сертифікати, які мають вищі відсоткові ставки порівняно із середньоринковими.

Також можна вирізнити і проміжний тип портфеля, який спрямований на отримання дивідендів (відсотків) і зростання курсової вартості цінних паперів (портфель зростання і доходів). Формування даного типу портфеля здійснюють з метою уникнення можливих втрат на ринку цінних паперів як від падіння курсової вартості, так і від низьких дивідендних чи відсоткових виплат. Одна частина фінансових активів, що входить до складу даного портфеля, приносить власнику зростання капітальної вартості, а інша – дохід. Втрата однієї частини може компенсуватися зростанням іншої. До такого типу відноситься портфель подвійного призначення.

Рисунок 2.4 – Основні типи портфелів цінних паперів

До складу портфелю подвійного призначення включаються папери, що приносять його власнику високий дохід при зростанні вкладеного капіталу. У даному випадку мова йде про цінні папери інвестиційних фондів подвійного призначення, які випускають власні акції двох типів, перші приносять високий дохід, другі – зростання капіталу.

Залежно від типу інвестора розрізняють інституційний та індивідуальний портфелі цінних паперів, які формують відповідно інституційні інвестори – юридичні особи та інвестори – фізичні особи.

Також портфелі цінних паперів залежно від методів управління ними можуть класифікуватися як фіксовані (пасивні) та гнучкі (активні) портфелі. Так, фіксований портфель являє собою сукупність цінних паперів, які залишаються на весь період існування портфеля незмінними. Як правило, цей портфель складається з державних цінних паперів. Термін існування фіксованого портфеля визначають останні дані погашення за цінними паперами портфеля. Цей вид портфеля може гарантувати відносно високу безпеку вкладання коштів у цінні папери для інвестора, але не здатний забезпечити високих доходів. На відміну від фіксованого портфеля, формування інвестором гнучкого портфеля передбачає управління даним портфелем упродовж усього періоду його існування згідно з інвестиційними цілями інвестора. Інвестори використовують такі стратегії активного управління портфелем, як перекидання коштів; пошук акцій недооцінених ринком компаній та підприємств, що реорганізуються; спекуляція новими випусками цінних паперів та ін.

Залежно від видів фінансових інструментів, які входять до портфеля цінних паперів, вирізняють комбінований та спеціалізований портфель. Склад останнього обмежується тільки одним видом фінансових інструментів. Тобто спеціалізований портфель може бути у вигляді портфеля облігацій, портфеля акцій, портфеля опціонів тощо. Комбінований портфель включає певну сукупність видів цінних паперів, які обертаються на ринку. Даний портфель може складатися з акцій, облігацій та інших видів цінних паперів.

Метою вкладання інвестором коштів у цінні папери може бути отримання доходу або інша специфічна ціль (доступ через цінні папери до дефіцитної продукції, майнових прав; створення холдингових структур; розширення сфери впливу та перерозподіл власності тощо). Тобто можна виокремити дві основні вигоди, які може отримати інвестор, вкладаючи кошти у цінні папери:

Loading...

 
 

Цікаве