WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Банківська система - Курсова робота

Банківська система - Курсова робота

Ощадно-капіталотворча функція полягає в залученні тимчасово вільних ресурсів суспільства, зокрема, в мобілізації грошових доходів та заощаджень і перетворенні їх у реально діючий капітал. Як підприємства, так і домашні господарства, при одержанні грошових доходів, окрему їх частину спрямовують на накопичення з метою забезпечення наступних великих витрат. Ці доходи та заощадження, якщо вони не задіяні в грошовому кругообігу, становлять так званий "мертвий скарб".

Комерційні банки акумулюють грошові доходи та заощадження у вигляді різноманітних депозитів, вкладів, перетворюючи їх у позиковий капітал. Цей капітал випускається банками в обіг шляхом його надання у тимчасове користування зацікавленим господарюючим суб'єктам та домашнім господарствам на відповідних умовах.

Тісно пов'язана з попередньою кредитно-інвестиційна функція. База функціонування кредитно-інвестиційних відносин – тимчасове вивільнення грошових ресурсів та поява тимчасової потреби в них. Об'єктивно коливні відхилення фактичної потреби господарюючих суб'єктів в обігових коштах від їх наявності залежать від багатьох факторів, зокрема: сезонності виробництва, характеру продукції та використовуваної сировини, співвідношення між тривалістю виробництва та тривалістю оберненості продукції, коливань цін на неї і т.ін. В той же час, у випадку безпосереднього надання вільних грошових коштів їх власниками в позику підприємцям виникають суттєві ускладнення. Так, розміри пропозиції вільних грошей далеко не завжди відповідають розмірам попиту на позиковий капітал. Терміни вивільнення фінансових ресурсів у їх власників також можуть не співпадати з термінами, продовж яких ці ресурси потрібні позичальникам. Тому саме банки, мобілізуючи ресурси за різними розмірами та різною терміновістю повернення, мають можливість заповнювати тимчасову нестачу коштів в одних господарюючих одиниць за рахунок тимчасового їх надлишку в інших. Причому, у необхідних сумах та на потрібні терміни.

Кредитно-інвестиційна функція забезпечується банками за допомогою механізму створення кредитних засобів обігу. В основі цього механізму лежить система регулювання обов'язкових резервів комерційних банків. Так, якщо залишки коштів в касі та на кореспондентському рахунку банку в центральному банку дорівнюватимуть сумі залучених ресурсів, ліквідність банку буде майже стовідсотковою, проте його кредитні можливості будуть представлені тільки вільним залишком власного капіталу.

Таким чином, спираючись на виділені основні функції банківської діяльності, можна дати відповідне визначення поняття "банк": Сучасний банк – це універсальне фінансове підприємство, що здійснює професійне управління ресурсами суспільства в їх грошовому виразі і виконує відповідні специфічні функції в економіці на законній підставі та під юрисдикцією державних органів, що забезпечують регулювання та контроль банківської діяльності.

2. Досвід іноземних країни у формуванні банківських систем (на прикладі Германії та Японії)

Серед фінансових систем держав сучасної Європи особливої уваги заслуговує фінансово-кредитна система Федеративної Республіки Германії (ФРГ). За роки, що пройшли після закінчення другої світової війни, банківська система Германії (при вагомій підтримці США та міжнародних фінансових організацій) змогла не тільки достойно конкурувати з банківською системою Великобританії, але й стати реальним європейським фінансовим лідером та однією з основних опор економічної системи Європейського Союзу. Банківська система сучасної Германії включає систему Центрального банку та мережу комерційних банків. Крім того, в банківській системі Германії представлені правові установи, що здійснюють нагляд за діяльністю банків та виконанням діючого Закону про кредитну систему.

Основна задача Центрального банку полягає в забезпеченні зовнішньої конвертованості та внутрішньої стабільності національної валюти. До найважливіших його задач також відносяться: регулювання грошового обігу; емісія грошей; регулювання обсягу кредитування національної економіки; забезпечення виконання правил платіжного обороту в державі; забезпечення розрахунків з іноземними державами. Контрольні та наглядові функції в банківській сфері покладено на спеціальний орган, що діє під юрисдикцією Міністерства фінансів ФРГ, – Федеральне відомство з нагляду за кредитними установами. До основних задач цього відомства відносяться: профілактика порушень фінансового законодавства; контроль видів та обсягів комерційної діяльності банків; нагляд за системою інформаційного забезпечення банків і фінансових установ; інформаційне обслуговування та контроль. Саме Федеральне відомство з нагляду за кредитними установами видає комерційним банкам ліцензії на право здійснення фінансово-кредитної діяльності на території Германії. Цей же орган може відкликати ліцензію, якщо дії банківської установи не відповідають нормативним актам або законодавству про фінансово-кредитну діяльність. В Германії функціонує близько 4000 комерційних банків, серед яких розрізняють універсальні та спеціалізовані банки. За існуючою класифікацією, з точки зору правового статусу, комерційні банки Германії розділяються на приватні, кооперативні та громадсько-правові.

Приватні комерційні банки Германії представлені приблизно 350 універсальними установами з 7000 філіалів. З їх числа виділяють близько 200 регіональних банків, близько 80 банків – банкірів, тобто банків, що діють на основі одноосібного приватного капіталу, і близько 60 філіалів іноземних банків. Комерційні банки Германії функціонують в трьох організаційних формах:

акціонерне товариство;

акціонерне командитне товариство;

товариство з обмеженою відповідальністю.

Більшість германських регіональних комерційних банків не обмежують коло своїх клієнтів і сферу ділової активності якимось регіоном та здатні надавати клієнтурі повний комплекс сучасних банківських послуг.

Основу системи спеціалізованих комерційних банків Германії становлять близько 30 приватних іпотечних банків, що надають кредит під заставу земельних дільниць, та банків, що спеціалізуються на наданні комунальних позик. Основна сфера діяльності цієї системи кредитних установ – фінансування житлового будівництва та реконструкції житла.

Ще одним новим лідером післявоєнного фінансового світу стала банківська система Японії. Серед розвинутих держав Японія характеризується як країна, що володіє найбільшими валютними запасами, і при цьому виступає досить обережним та ефективно діючим інвестором. Найкрупніші банки Японії посідають перші шість місць у рейтинговому списку провідних національних банків світу, а до списку п'ятдесяти найкрупніших банків розвинутих держав входять близько 20 японських.

Для фінансової системи Японії характерна велика залежність кредитної діяльності банків від державної економічної та господарської політики. Японські банки здійснюють інвестиції за межі країни тільки під гарантії урядів у країнах зі стабільним законодавством та стійкою внутріполітичною ситуацією. Успішному становленню та розвитку сучасної фінансово-кредитної системи Японії дуже сприяло використання досвіду розвитку фінансової системи Германії: при розробці нового законодавства про фінансову та банківську діяльність Японія фактично скопіювала германський господарський кодекс, відкоригувавши зміст окремих статей у відповідності з особливостями своєї національної культури.

До останнього часу практично всі вклади в комерційні банки Японії були об'єктом державного гарантування їх повернення. Державне регулювання кредитної політики японських банків в роки після другої світової війни здійснювалось, як правило, в непрямій формі та обмежувалось рекомендаціями щодо кредитування тих чи інших галузей та підприємств. В окремих випадках держава прямо та активно впливала на банківську систему в інтересах розвитку національної промисловості.

Сучасна банківська система Японії має таку структуру:

І рівень – Банк Японії;

ІІ рівень – урядові банки (Японський експортно-імпортний банк);

– комерційні банки (Міські банки, Регіональні банки, іноземні банки);

– банки довгострокового розвитку;

– траст-банки.

В першій половині 90-х років в банківській системі Японії почали виникати ознаки серйозних проблем. Патронат держави і, зокрема, державні гарантії повернення позик і кредитів в сучасних умовах зіграли негативну роль – у більшості японських банків не виявилось необхідного досвіду щодо оцінки ризику кредитних операцій, роботи з інвестиційними проектами на основі бізнес-планів та інших навичок, потрібних для роботи на сучасному фінансовому ринку. За наявними офіційними даними обсяги проблемних кредитів японських банків на початку 90-х років досягли рівня в 500 млрд.дол. США. Іншою серйозною проблемою виявилась психологічна неготовність вкладників до необхідності класифікувати банки за рівнем надійності, оскільки японські банки не зобов'язані публікувати звіти про свою діяльність, а вклади населення в банках гарантовані державою.

Loading...

 
 

Цікаве