WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Кредитні відносини банків з індивідуальними позичальниками (магістерська) - Реферат

Кредитні відносини банків з індивідуальними позичальниками (магістерська) - Реферат

З переходом на ринкові відносини принципам повернення і терміновості кредитування надається, як ніколи, особливе значення. По-перше, від їх дотримання залежить нормальне забезпечення грошовими коштами суспільного відтворення і відповідно його обсяги й темпи зростання. По-друге, порушення цих принципів є для кредитора підставою для застосування до позичальника економічних санкцій у вигляді збільшення процента за кредит, а при подальшій несплаті – пред'явлення фінансових вимог у судовому порядку. По-третє, для кожного окремого позичальника дотримання принципів повернення і терміновості кредитування відкриває можливість отримання у банку нових кредитів, а також дає змогу зберегти свої комерційні інтереси, не сплачуючи підвищених процентів за протерміновані позики. По-четверте, дотримання зазначених принципів необхідне для забезпечення ліквідності самих комерційних банків: принципи організації їх роботи не дають можливості вкладати залучені кредитні ресурси в безнадійні договори.

Дотримання принципів повернення і терміновості кредитування є запорукою успішного функціонування банківської установи. Для дотримання цих принципів працівникам кредитних підрозділів і керівництву банку необхідно ефективно підходити до управління кредитним процесом, пов'язаним, по-перше, з оцінкою кредитоспроможності позичальників банку, що дає змогу вибирати надійних клієнтів, по-друге, з організацією контролю за дотриманням позичальниками умов кредитного договору, по-третє, з роботою банку з проблемними кредитами, тому що саме такі кредити спричинюють банкрутство багатьох банків.

Аналіз практичної діяльності банківських установ у сфері надання кредитів свідчить, що реалізація цих принципів пов'язана з проблемами загального стану економіки держави, недостатньо виваженою кредитною політикою банківських установ, що зумовлює порушення термінів повернення позик і значну питому вагу проблемних кредитів.

У зв'язку з цим для правильної організації кредитування, котре забезпечує банку своєчасність повернення позики, важливого значення набуває принцип цільового кредитування, що передбачає вкладення позикових коштів на конкретні цілі, обумовлені кредитним договором. Саме мету кредитування або цільову спрямованість позики, наданої банком, зазначають у першому пункті ("Предмет договору") типової кредитної угоди як її обов'язковий атрибут [48, с. 141].

Цільове кредитування передбачає наявність об'єкта, майна або предмета кредитування, тобто того заради чого й виникають кредитні відносини між банком і позичальником. Об'єктом кредитування може бути як частина запасів товарно-матеріальних цінностей, котрі тимчасово не мають власних джерел покриття і банк згоден їх кредитувати, так і тимчасовий розрив у платіжному обороті позичальника, тобто ситуація, коли виручка від реалізації продукції недостатня для виконання термінових платежів. Тимчасовий розрив у платіжному обороті може мати об'єктивні (сезонність виробництва та реалізації продукції") і суб'єктивні (недоліки в господарській діяльності позичальника) причини. Та в будь-якому випадку він може бути об'єктом переговорів щодо отримання кредиту позичальником. Післм прийняття банком рішення щодо надання кредиту зазначений розрив стаї об'єктом або метою кредитування. У міжбанківських кредитних відносинах саме тимчасовий розрив у платіжному обороті банківської установи також стає об'єктом кредитування.

Принцип цільового використання тісно пов'язаний з ризиком наданий кредиту. Дотримання принципу цільовою кредитування допомага комерційним банкам прийняти більш зважене рішення про можливість та обґрунтованість надання позик, служить до певної міри гарантією забезпечення повернення їх. Порушення принципу цільового використання кредиту з боку позичальника може бути підставою для повернення кредиту раніше або застосування штрафного позичкового процента. В умовах ринкової економіки принцип цілеспрямованості дещо змінив свій зміст -банківські установи надають кредити на нових умовах у нетрадиційній формі. Якщо при централізованій адміністративно-командній системі господарювання мало місце кредитування сукупного об'єкта, що в ході банківської реформи призвело до певної уніфікації використання кредиту, то тепер поступово складається система багатоваріантного кредитування, коли підприємства й банки застосовують форму, котра на їхню думку найдоціл ьні ша.

В. Д. Лагутін доводить, що "принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника" [55, c. 66]. Л.А. Дробозіна принцип забезпеченості кредиту трактує так: "Цей принцип полягає у необхідності забезпечення захисту майбутніх інтересів кредитора у разі можливого порушення позичальником узятих на себе зобов'язань і знаходить своє практичне відображення у таких формах кредитування, як позики під заставу або під фінансові гарантії. Особливо актуальний у період загальної економічної нестабільності."

Наведені характеристики принципу забезпеченості кредиту дають підстави зробити висновок, що їх автори торкаються не суті принципу, а його необхідності, а також цільового призначення застави. Проте у всіх без винятку характеристиках констатується, що необхідність використання і цільове призначення принципу забезпеченості зумовлені потребою захисту інтересів банку від неповернення кредиту. Тому заслуговує на увагу визначення змісту принципу забезпеченості кредитування, сформульоване Л.Рябініною: "Кожна надана позичка має бути забезпечена достатніми у грошовому вираженні зобов'язаннями позичальника або інлосованими банку зобов'язаннями інших платоспроможних осіб, які забезпечують йому впродовж усього терміну користування позикою гарантію її повернення" . На думку А. О. Єпіфанова, В. І. Міщенка "важливою проблемою забезпечення повернення наданих позичок є визначення форм і джерел забезпечення повернення позики, під якими розуміють конкретне фінансове джерело погашення боргу, юридичне оформлення права позичальника на його використання, організацію контролю банку за достатністю і сприйнятливістю цього джерела, що гарантувало б позичальнику збереження та мобільність його позичкових ресурсів" [37, c. 40].

Необхідно зазначити, що до недавнього часу принцип забезпеченості кредитування трактувався нашими економістами доволі вузько: визнавалась лише матеріальна забезпеченість кредитування. Це означало, що кредити повинні були видаватися під конкретні матеріальні цінності. Але практичний досвід показує, що наявність такого матеріального забезпечення ще не дає впевненості у своєчасності повернення кредиту тому, що підприємство може мати матеріальні запаси, котрі обертаються доволі повільно. З точки зору світової банківської практики видами кредитного забезпечення, крім матеріальних цінностей, оформлених заставним зобов'язанням, є заставне право, гарантії і поручительства платоспроможних юридичних і фізичних осіб, а також страхові поліси оформленого позичальниками в страховій компанії ризику погашення банківського кредиту, причому не тільки одна, а й усі перераховані форми юридичних зобов'язань одночасно можуть бути забезпеченням кредиту, що видасться підприємству банком. Лише з прийняттям Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківські установи отримали можливість видавати своїм клієнтам кредити під різні форми забезпечення кредиту [38].

Розширення складу видів забезпечення стало об'єктивним процесом, адекватним зростанню рівня ризиків підприємницької діяльності в перехідний період і відповідно імовірності непогашення наданих у позику коштів. Загальна ж можливість дотримання даного принципу безпосередньо пов'язана з організацією аналітичної роботи банківської установи щодо оцінки якості пропонованого у заставу майна позичальника (ліквідність, динаміка цін, затрати на реалізацію), а також надійності і ділової репутації поручителів, гарантів, страхових фірм, діяльність котрих є важливим елементом у системі захисту майнових інтересів кредитора. Разом з тим, необхідно зазначити, що рішення про надання кредиту повинно виходити з переваг проекту, що кредитується, а не тільки з привабливості забезпечення.

Вибір засобів забезпечення виконання юридичного зобов'язання у кредитному правовідношенні передбачається його суб'єктами й обумовлюється у кредитному договорі. Це дає можливість банку зміцнити свою незалежність, знизивши таким чином ризик кредитної операції, що є доволі актуальним у період переходу до ринкової економіки.

Вартість, надана кредитором у позику, має зростати, створюючи його прибуток. Зазначений прибуток кредитора у вигляді позичкового відсотка і є платою позичальника за надану йому в тимчасове користування позику. Реалізація цього принципу здійснюється через механізм позичкового процента, ставка (норма) котрого визначається відношенням суми річного доходу, отриманого на позичковий капітал, до суми наданого кредиту, і за своєю економічною суттю є ціною кредитних вкладень.

Loading...

 
 

Цікаве