WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Кредитні відносини банків з індивідуальними позичальниками (магістерська) - Реферат

Кредитні відносини банків з індивідуальними позичальниками (магістерська) - Реферат

Відповідно до Положенням НБУ "Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків", затвердженим Правлінням НБУ 06.07.2000 р. № 279, банк повинен визначити клас надійності позичальника, який є критерієм структуризації кредитного портфеля, а сам кредитний ризик в залежності від врахування забезпечення поділяти на чистий і валовий [67].

Для українських банків така методика аналізу кредитного портфеля ввійшла в практику досить недавно. Як і у більшості країн, крім аналітичного застосування, вона призначена для використання при формуванні резерву покриття кредитних ризиків. Причому у світовій практиці поширена більше саме ця функція методики, а для безпосередньо внутрішнього управління якістю кредитної політики зарубіжні банки володіють потужною і різноманітною базою аналітичних способів структурування та оцінки позичкового портфеля, чого не скажеш про банки України. Існує думка, що наші банківські установи не прагнуть систематичного та науково обгрунтованого аналізу якості своїх кредитів (до чого постійно спонукає НБУ), а до вище розглянутої методики ставляться лише як до засобу формування страхового резерву по кредитах.

Це пояснюється тим, що ціль резервних відрахувань полягає у відшкодуванні збитків, повернення яких вважається неможливим. Цей метод полягає в створенні загальних страхових резервів, які призначені для покриття можливих у майбутньому, але ще не ідентифікованих збитків, які є результатом кредитного ризику. Слід додати, що сальдо по рахунку загальних страхових резервів є засобом погашення збитків майбутніх періодів (тому часто розглядається як форма допоміжного капіталу), в той час як спеціальні резерви формуються під вже ідентифіковані збитки (чи з досить високою імовірністю) і, як наслідок, не можуть служити в якості додаткового страхування проти збитків майбутніх періодів і не можуть розглядатися як капітал [78, c. 10].

3.2. Методика оцінки кредитоспроможності комерційними банками індивідуальних позичальників

На сучасному етапі розвитку оцінки кредитного ризику особливого значення набувають всебічний аналіз та оцінка кредитоспроможності позичальника. У вітчизняній літературі фактично немає обгрунтованих методик оцінки клієнта, що по суті є основним в процесі мінімізації кредитного ризику банку. На нашу думку, це передусім пояснюється, по-перше, обмеженим використанням товарно-грошових відносин протягом тривалого часу, по-друге, тим, що для кредитних відносин були характерні не економічні, а адміністративні методи управління, які характеризуються високим ступенем централізації права прийняття остаточних рішень. Застосовувані в даний час і рекомендовані НБУ способи оцінки кредитоспроможності спираються головним чином на аналіз діяльності позичальників у попередньому періоді і орієнтовані на розв'язання розрахункових завдань. Така оцінка не може вичерпно характеризувати роботу позичальника-в наступному періоді [88, c. 14].

Цьому можна протиставити використання більш сучасного, на нашу думку, методу оцінки клієнта, який включав би процес прийняття рішень на основі проведеного дослідження.

Як було зазначено вище, при деталізації процесу кредитного аналізу методики, як правило, зводяться до оцінки кредитного ризику, в основі якої виділяються такі основні критерії:

а) репутація, тобто вияснення взаємовідносин потенційного позичальника з кредиторами, постачальниками, клієнтами (суб'єктивний фактор);

б) можливості, тобто визначення платоспроможності позичальника за останні кілька місяців чи років в залежності від обсягу кредитної угоди (об'єктивний фактор);

в) капітал, тобто наявність власного капіталу і згода позичальника використати його при необхідності в певній частині для погашення кредиту (об'єктивний фактор);

г) зовнішні умови, тобто поточний стан економіки певного регіону чи країни, а також галузі, де працює позичальник (об'ективно-суб'єктивний фактор);

д) забезпечення як одне з правил захисту від ризику або ж як засіб подолання недоліків інших критеріїв оцінки кредитного ризику (об'єктивний фактор).

Необхідно зазначити, що в ні в одній з розглянутих моделей та в переліку основних критеріїв не враховується такий чинник, як якість обслуговування боргу, а репутація зводиться тільки до формального вияснення взаємовідносин з позичальниками. На практиці ж робота українських кредитних аналітиків, на нашу думку, повинна зводиться до аналізу таких чинників: кредитоспроможність клієнта; обслуговування боргу; якість забезпечення.

Насамперед слід зауважити, що часто ототожнюють поняття платоспроможності та кредитоспроможності. Перше поняття охоплює здатність і можливість своєчасно погасити всі види заборгованості, в той час як друге характеризує лише можливість погашення позичкової заборгованості, тобто є вужчим за змістом. Незважаючи на те, що банк повинен би цікавитися лише кредитоспроможністю, платоспроможність при видачі позики теж має велике значення, адже для обох показників важливою є характеристика фінансового стану позичальника [85, c. 41].

Щодо юридичних осіб вона визначається на основі даних про діяльність підприємства, включаючи величину власного капіталу, прибутковість, рентабельність, структуру оборотних активів, їх оборотність, склад і структуру джерел оборотних засобів. При цьому важливо, щоб при оцінці фінансового стану та здатності погасити позики використовувалися не лише дані про певні залишки, але й про їх оборотність та взаємозв'язок швидкості обороту різних статей активів і пасивів. Доцільно використовувати при оцінці кредитоспроможності показники, що характеризують як структуру активу і пасиву балансу, так і обсяг та строки обороту різних вкладень засобів (по активу).

Варто враховувати і такий фактор, як фінансова дисциплінованість індивідуального позичальника і його контрагентів. Для оцінки здатності погасити позику на перспективу слід взяти до уваги і вплив на діяльність клієнта можливих кон'юнктурних змін в економіці. Досить нелегко, але необхідно, врахувати такий фактор як репутацію позичальника. Тому, ми пропонуємо процес оцінки кредитоспроможності розділити на складові частини (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Складові чинники оцінки кредитоспроможності [79]

В свою чергу, оцінку ділової кредитоспроможності пропонуємо розділити наступним чином.

Ділова кредитоспроможність повинна оцінюватися у двох напрямках: моральному та діловому. Однією з основних складових ділової якості керівника є його репутація, інші - освіта, досвід роботи та майнова власність, повинні оцінюватися у взаємозв'язку і взаємозалежності. Так, наприклад, при незначному досвіді роботи та достатній економічній освіті керівник може бути наділеним майновими правами володіння матеріальними цінностями, які при потребі можуть служити забезпеченням майбутньої позики. І навпаки, при наявності педагогічної освіти, відсутності власного майна і будь-якого досвіду роботи, надання кредиту навіть на досить прийнятних для банку умовах є сумнівним. Звичайно, можна заперечити, що в залежності від різних форм організації при виконанні функцій керівником підприємства не завжди його власне майно можна враховувати при наданні позики, бо посада керівника може бути наймана. Але при кредитуванні фізичних осіб, підприємців, товариств з повною відлов і дальністю тощо, цей фактор повинен враховуватися обов'язково, тому що достатня частина кредитних ресурсів "осідає" саме в цих секторах ринку. Посилена увага до кредитного ризику пояснюється ще і тим, що переважна частина банківського прибутку в Україні забезпечується кредитними операціями, і, на противагу цьому, саме непогашення позики приносить банкам великі збитки і є однією з найпоширеніших причин банкрутства кредитних установ [81, c. 37].

Якщо ж за підсумками попереднього огляду та інтерв'ю кредитний працівник вирішує продовжити роботу з клієнтом, він направляє його разом із заявкою та представленими документами у відділ кредитного аналізу (в практиці українських банків вій представлений окремим працівником чи ототожнюється з відділом економічного аналізу).

Отже, ризик кредитування залежить від виду кредиту, забезпечення, специфіки кредиторів (банки, комерційні структури, кредити страхових компаній та приватних осіб), видів позичальників (сільськогосподарські, промислові, комунальні, персональні), напрямку використання (споживчі, промислові, на формування капіталу, інвестиційні, сезонні, на усунення тимчасових фінансових труднощів, періодичні, на операції з цінними паперами, імпортні та експортні), розмірів (малі, середні, великі), способів надання (вексельні, при допомозі відкритих рахунків).

Якість обслуговування боргу визначається наявністю прострочених платежів. Цей чинник є своєрідним індикатором ризику неплатежів, який аналізується як на основі минулого досвіду роботи з позичальником (і не пише банку-кредитора), так і виходячи з прогнозної оцінки кредитоспроможності. Сучасні українські банки використовують таку практику у своїй роботі. Так АК Промінвестбанк розробив документи, в яких відображені рух дебіторсько-кредиторської заборгованості та графік її погашення. Значну увагу стану простроченої заборгованості рекомендує приділяти НБУ при оцінці класу позичальника у формуванні страхових фондів для покриття втрат від кредитної діяльності. Звичайно, банк не бере до уваги позичальників, які невчасно внесли платежі з причин, зумовлених недоліками при перерахуванні коштів. Він працює з боржниками, які реально затримують платежі. Так, Сушко В. пропонує класифікувати позичальників залежно від тривалості затримки на [82, c. 24]:

Loading...

 
 

Цікаве