WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Кредитні відносини банків з індивідуальними позичальниками (магістерська) - Реферат

Кредитні відносини банків з індивідуальними позичальниками (магістерська) - Реферат

• наскільки добре підготовлена кредитна пропозиція;

• чи є ціль кредиту прийнятною для банку [20, c. 63].

Задля забезпечення достовірності у вирішенні цих питань важливо значну увагу надавати персональним співбесідам з клієнтом, для оцінки кредитним інспектором необхідності кредитування, характеру клієнта та відвертості його намірів, що може вплинути на подальшу співпрацю. Ця співбесіда має велике значення при вирішенні питання про видачу позики: вона дозволяє не тільки уточнити деталі кредитної пропозиції, але й скласти психологічний портрет позичальника, вияснити професійну підготовку керівного складу компанії, реалістичність його оцінки стану і перспектив розвитку підприємства. Необхідно зазначити, що вітчизняна практика кредитування вже також відводить належне місце процесу безпосереднього спілкування з позичальником. Так, наприклад, керівництво по кредитних процедурах Приватбанку передбачає цілі системні групи питань для проведення інтерв'ю з клієнтом, а Промінвестбанк – спеціальну анкету для опитування клієнта. Після ознайомлення з кредитною пропозицією та співбесіди з потенційним позичальником, кредитний інспектор повинен прийняти рішення: продовжувати роботу з кредитною заявкою чи відмовити у подальшій співпраці. Тому, чим професійнішою та повнішою буде первинна робота з клієнтом, тим легше буде відповісти на це питання. Адже, якщо пропозиція клієнта, навіть після поверхневої розмови, явно не відповідає важливим принципам банківської політики в галузі кредитування, то від неї

Зрозуміло, що по кожному кредиту існує ризик неповернення внаслідок непередбачених подій. Банк може проводити політику видачі позик лише абсолютно надійним позичальникам. Але тоді він втратить багато прибуткових можливостей. З іншого боку, виникнення труднощів з погашенням боргу може дуже дорого обійтися банку. Тому виважена кредитна політика направлена на забезпечення балансу між обережністю і максимальним використанням всіх потенційних можливостей доходного розмішеная ресурсів. Саме зважена політика кредитування повинна врахувати всі можливі зміни та періодичність перевірки всіх кредитів, термін погашення яких ще не настав. Ми погоджуємося з точкою зору зарубіжних економістів, які стверджують: щоб такий нагляд забезпечував максимальне уникнення проблемних позик, процес його організації повинен базуватися на основних принципах:

• періодична перевірка всіх видів кредитів (наприклад, кожні 30, 60, 90 днів можуть перевірятися всі великі позики і вибірково більш дрібні);

• детальна розробка етапів перевірки кредитів, щоб забезпечити аналіз всіх важливих умов кредитної угоди;

• найбільш часта перевірка великих кредитів, оскільки непогашення їх відображається на фінансовому стані банку;

• найбільш часта перевірка проблемних кредитів, збільшення частоти перевірок у відповідності до росту проблем стосовно конкретного позичальника;

• більш часті перевірки в умовах погіршення економічної кон'юнктури [20, c. 64].

Забезпечення позики– це останній спосіб захисту банку. В основі угоди повинна лежати вигідна комерційна операція, яку фінансує банк. Забезпечення - це лише додаткова гарантія, а не плата за кредит. Воно повинно стимулювати позичальника до своєчасного погашення боргу, дисциплінувати його, змусити більш серйозно відноситися до своїх зобов'язань.

На практиці принципи забезпечення повинні застосовуватися реально і з урахуванням особливостей конкретних видів позик і форм забезпечення. Ось чому по відношенню до забезпечення працівник банку, на нашу думку, додатково повинні проводити наступні заходи:

• визначити відносну практичність оцінки забезпечення як до прийняття рішення про видачу позики, так і протягом терміну кредитування;

• визначити можливість розміщення забезпечення на ринку, його ліквідність;

• перевірити можливість вступу у володіння забезпеченням;

• встановити швидкість амортизації чи темп морального зносу застави;

• перевірити відсутність інших прав на забезпечення;

• зареєструвати уступку прав на забезпечення в суді;

• проводити періодичні перевірки місцезнаходження та стану забезпечення.

Важливо також правильно вибрати форму технічної передачі забезпечення клієнта банкові в разі неповернення позики:

• передача об'єкту забезпечення у повну власність банку;

• передача у володіння без переходу права власності;

• передача банку титулу власності на об'єкт забезпечення;

• депонування в банку документів, що дозволяють розпоряджатися майном;

• домовленість, згідно якої банк може звернутися в суд для отримання дозволу на продаж власності позичальника;

• отримання банком нотаріально засвідчених гарантій [20].

Отже, саме комплексний кредитний аналіз трьох вище розглянутих чинників – кредитоспроможності клієнта, обслуговування боргу, якості забезпечення – дозволяє визначити якість кредиту. В світовій практиці банківського кредитування існує дві основних методики оцінки банківських позик на базі вибраних критеріїв – номерна і бальна. При першій рейтинг позики визначається на основі перелічених ознак. При другій методиці по кожному критерію розробляється шкала бальної оцінки в залежності від ситуації. Банки, як правило, створюють власні системи рейтингу кредиту по якості: одні використовують більш прості, інші – дещо деталізовані (номерна, бальна, аналіз фінансових коефіцієнтів). Але у будь-якому випадку переслідується одна мета, а саме: полегшити процес прийняття рішення про видачу позики та визначення її ціни. В зарубіжних банках практикується комбіноване використання як номерної, так і бальної систем з деякими тенденціями у бік останньої, що зумовлюється необхідністю конкретизації оцінки якості кредиту в умовах порівняно високого попиту на нього. Щодо України, то необхідність застосування кількох рейтингових систем пояснюється не потребою вибрати "кращих з кращих" позичальників, а прагненням підтвердити правильність враження про клієнта та уникнути ризику. Зрозуміло, що банк буде більш впевнений у своєму рішенні, якщо кілька різних систем дадуть однаково позитивний результат якості кредиту.

Управління кредитними ризиками також включає систематичний аналіз кредитного портфеля та роботу з проблемними кредитами. Адже кредитний портфель – це сукупність виданих позик, які класифікуються за критеріями, пов'язаними з різноманітними факторами кредитного ризику чи способами захисту від нього. Регулярний аналіз позичкового портфеля в системі управління банком дозволяє вибрати варіант раціонального розміщення ресурсів, напрямок кредитної політики банку, знизити ризик за рахунок диверсифікації кредитних вкладень, прийняти рішення про доцільність видачі позик клієнтам залежно від їх галузі, форм власності, кредитоспроможності, що в свою чергу – одним з методів мінімізації кредитного ризику.

Організація управління кредитним портфелем становить складову систему управління ризиками позичкових операцій та повинна містити наступні елементи:

• вибір критеріїв оцінки якості позик, які формують кредитний портфель;

• розробку певного методу оцінки якості позик на основі вибраних критеріїв та навчання персоналу банку для практичного застосування;

• організація роботи по класифікації позик за групами ризиків;

• накопичення статистичної інформації по банку для визначення проценту ризику для кожної групи класифікованих позик: частки простроченої заборгованості і процентів списання її за рахунок резерву банку в розрізі окремих груп позик;

• визначення абсолютної величини кредитного ризику в розрізі груп позик кредитного портфеля та сукупного ризику по банку;

• прийняття рішення про величину резерву для покриття можливих втрат по позиках, джерела відрахування в цей резерв, а також заходів по зміні структури кредитного портфеля та його якості;

• оцінку якості кредитного портфеля на основі фінансових коефіцієнтів та сегментації позичкового портфеля, яка займає важливе місце в системі оцінки фінансової стійкості байку [20, c. 66].

Зрозуміло, що в залежності від економічної ситуації, стійкості банківської системи, інтенсивності кредитної діяльності конкретного банку та ризиковості середовища його функціонування, організація аналізу кредитного портфеля може дещо видозмінюватися чи ускладнюватися. Так, набір критеріїв оцінки якості позик, як нами зазначалося вище, може бути значно повнішим. Згідно рекомендацій НБУ, українські банки переважно використовують критерії, які зосереджені в більшості на фінансовому стані та управлінських функціях позичальника, основними з яких є: обсяг реалізації, прибутки та збитки; рентабельність, коефіцієнти ліквідності; грошові потоки, склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості; ефективність управління позичальника, ринкова позиція позичальника і його залежність від циклічних та структурних змін в економіці і галузі; макроекономічна ситуація в економіці і стан розвитку галузі позичальника; наявність державних замовлень та державної підтримки; історія погашення кредиторської заборгованості позичальника в минулому.

Loading...

 
 

Цікаве