WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Кредитні відносини банків з індивідуальними позичальниками (магістерська) - Реферат

Кредитні відносини банків з індивідуальними позичальниками (магістерська) - Реферат

У 2007 році відбувалося поступове збільшення обсягів довгострокових кредитів, заборгованість за якими зросла за цей період на 0,8 млрд. грн., або на 29,3%, і на кінець грудня становила 3,4 млрд. грн. Їхня частка в загальному обсязі заборгованості становила 17,9%, або зменшилася за дванадцять місяців на 4,5 відсоткового пункту.

У національній валюті заборгованість за довгостроковими кредитами за рік зросла на 60.2%, в іноземній - на 10.5%. Реальне зростання довгострокових кредитних вкладень з початку року становило в національній та іноземній валюті відповідно 27.2 і 6%.

Споживчі кредити вважаються найбільш ризиковими у банківський системі. Вони зазвичай надаються без застави. Збитки від них покриваються надвисокими прибутками, які банки отримують на цих операціях. На кожному споживчому кредиті вони часто заробляють від 20 до 100% річних.

У "Райффайзен банку Аваль", одного з лідерів роздрібного кредитування, де приблизно третина кредитів, наданих населенню – споживчі, з початку року рівень неповернень збільшився на 60%. Нещодавно банк прийняв рішення переорієнтуватися на великих корпоративних клієнтів, через проблеми з роздрібним кредитуванням [45, c. 86].

Серед великих банків, які активно займаються споживчим кредитуванням, найменший рівень зростання проблемних кредитів у "ОТП-банку" – 13%. Аналогічний показник "Приватбанку" складає 30%, "Укрсоцбанку" – 35%, а "Укрсиббанку" – 51%.

Причиною такого росту проблемних кредитів може бути те, що ринок роздрібного споживчого кредитування знаходиться на ранній стадії свого розвитку та оператори на ньому дуже молоді. Тенденція хоч і негативна, але має пояснення. Банки активно подалися у сегмент роздрібного кредитування, але ризики цього сегменту на порядок вищі, ніж в інших сегментах, тому зі зростанням оборотів зростають і обcяги неповернень.

Банкіри говорять про те, що в Україні бум споживчого кредитування вже закінчився, і банки знову збільшують рівень вимог до потенційних клієнтів [93, c. 42].

Для банку кредити на купівлю автомобілів –ймовірно чи не одні з найнадійніших. Ризики тут найнижчі через ліквідність самого забезпечення (авто) і страхування. Саме тому ринок автокредитування постійно росте. Проте аналітики вважають, що бум автокредитування ще попереду. Зазначимо, що в Європі близько 60% автомобілів купують у кредит, а в США – близько 80%, в Україні ж тільки кожна третя машина купується в кредит.

За умов банку, також можна, сплативши машину на 30% і протягомдвох років погасивши ще 40% від вартості, – або взяти кредит на нову модель, або продати цю ж машину дилеру. Реальна ставка заавтокредитами складає 14–18 % у валюті на термін від 1 до 7 років [53, c. 25].

За останній рік умови іпотечного кредитування істотно покращали: період кредитування виріс до 22 років, почастішала практика надання кредитів без первинного внеску, ставки по іпотеці дещо знизилися, але до певного рівня. Експерти відзначають, що у разі виходу на ринок великих зарубіжних банків із довгостроковими і дешевими ресурсами можна чекати ще одну хвилю зниження вартості іпотеки на 1–2%.

На повну оціночну вартість житла нададуть кредит майже всіучасники ринку іпотеки. Для цього, проте, потрібно надати додаткову заставу (нерухомість). Без додаткового забезпечення кредит видає "Приватбанк", якщо індивідуальний позичальник має позитивну кредитну історію та є його клієнтом тривалий термін.

Як ніде більше, в житловому кредитуванні банки прагнуть приховати реальну процентну ставку вводячи масу додаткових комісій. Не враховуючи витрати на страхування, нотаріуса й інші обов'язкові платежі індивідуальні позичальники сплачують комісію за розгляд анкети, оформлення кредиту, ріелторську оцінку і розрахунково-касове обслуговування. З урахуванням додаткових комісій реальна процентна ставка в житловому кредитуванні за оцінками аналітиків складає 14–18 % у валюті [91, c. 14].

Крім того, в комерційні банки пропонують дві схеми погашення: відсоток на залишок і ануїтетну схему (рівні платежі). І якщо відсотки на залишок зрештою виявляться найдешевшим варіантом, то ануїтетна схема, за якою ви рівними частинами розподіляєте виплати по кредиту протягом усього терміну кредитування, дозволяє зменшити витрати тільки в перші рік–два користування кредитом.

Багато хто не без прчин скаржиться на високі кредитні ставкияк основну перешкоду для зростання кредитування. Проте одна знайбільших проблем іпотеки не стільки досить високі ставки, скільки безперервне зростання вартості житла (яке, як запевняють експерти, зросте до кінця року ще на 25%) [50, c. 37].

Таким чином із вище сказаного можна зробити висновки про те, що розвиток кредитної діяльності комерційних банків в Україні в 2007 році відбувався не лише екстенсивним, а і інтенсивним шляхом. За минулий рік переорієнтація пріоритетів, раціоналізація структури кредитного портфеля банків, призвело до більш ефективного використання ресурсів та підвищення рентабельності кредитних операцій.

Результативність проведеної в 2007 році кредитної роботи відобразилась в отриманих банками прибутках. Якісний результат кредитної діяльності базувався також на ефективному вирішенні проблем, які мали комерційні банки із погашенням позик. Хоча частка простроченої заборгованості значно зменшилась, але це відбулось в основному за рахунок нарощення обсягів кредитування. Тож комерційні банки повинен і надалі вживати результативних заходів щодо повернення сумнівних боргів. Розробка ефективної кредитної політики сформувала сприятливий грунт для оптималізації кредитної роботи комерційних банків [91, c. 17].

Висновки до розділу ІІ

Проведений аналіз показав, що існують проблеми з розробки теоретичних основ кредитної політики та її практичної реалізації, що послаблює вплив кредиту на покращання якісних і кількісних показників функціонування комерційних банків і банківської системи. Пропонуємо розглядати кредитну політику як розробку стратегії і тактики поведінки комерційного банку у кредитних відносинах із позичальником із метою максимізації своїх доходів. У розрізі стратегії кредитна політика комерційних банків вбирає в себе пріоритети, цілі та принципи роботи окремого банку на кредитному ринку, а стосовно тактики, то це - фінансовий та інший інструментарій, що використовується цим комерційним банком для реалізації його цілей при укладанні кредитних угод, правила їх здійснення, регламент організації кредитного процесу.

Для приймання банком рішень стосовно вибору власних цілей у сфері кредитування важливе значення мають такі чинники: постановка загальних цілей діяльності банку на майбутній період, зокрема стосовно доходності та ліквідності; визначеність перспектив розвитку ресурсної бази банку; правильна оцінка свого кредитного портфеля; оцінка кредитного ризику; адекватний аналіз кредитного ринку (попиту і пропозиції кредитних послуг), врахування динаміки рівня кваліфікації персоналу.

Умови кредитування пов'язані з принципами кредитування – цільовим характером, диференційованістю, повнотою і строковістю повернення позик, їхнім забезпеченням та платністю. При порушенні цих принципів у процесі кредитування банк, керуючись своїми інтересами, інтересами своїх вкладників, розриває кредитні зв'язки, відкликає кредит, вимагає його негайного повернення.

Кредитний договір є важливим документом, де міститься економічна та юридична відповідальність учасників кредитної угоди. Суворо визначеної форми кредитного договору, що рекомендується комерційним банкам, не існує. Кредитний договір відображає згоду банку надати позику на певних умовах та готовність позичальника повернути її після закінчення визначеного терміну. Як виконання намірів кредитний договір передбачає конкретні дії з надання та погашення кредиту. Реальні обов'язки клієнта з повернення позики виникають лише після її отримання, хоча підписання договору здійснюється раніше.

Проведений аналіз української кредитно-банківської системи виявив проблеми її функціонування, які спричинені: наявністю вад у механізмі самоврядування банківської системи, зумовлених як структурою системи, так і недосконалістю законодавства; загрозою банкрутства через недостатню ліквідність чи неплатоспроможність комерційних банків; повільним впровадженням жорстких стандартiв кредитування, нечiткими принципами управлiння, концентрацiєю ризикiв, кредитуванням iнсайдерiв та спекулятивними операцiями.

Розділ ІІІ. Кредитний ризик та шляхи удосконалення кредитних відносин банків з індивідуальними позичальниками

3.1. Суть і методи управління кредитним ризиком

Банківський ринок неможливо уявити без ризику, тому що ризик – специфічна риса процесу реалізації банківського товару. Важливим компонентом управління банківськими установами є стратегія управління ризиків. Звичайно, ризик присутній у будь-якому бізнесі, але для банківського, в силу специфіки його продукту, ризик є обов'язковим та невід'ємним явищем, тому що на банках фокусуються всі економічні ризики через взаємозв'язки банків з усіма суб'єктами ринкової інфраструктури. Це пояснюється специфікою діяльності банку, яка найбільш яскраво ілюструє необхідність пошуку оптимального співвідношення дохідності і ризиковості. Адже ключова функція банківських установ зводиться до акумуляції заощаджень та забезпечення їх прибуткового розміщення з одночасним врахуванням інтересів та ризиків вкладників. Можливо, тому банки інколи називають "покупцями та продавцями ризику". Але ризики різноманітні і по-різному можуть бути мінімізовані та компенсовані [51, c. 151].

Loading...

 
 

Цікаве