WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Розвиток небанківських фінансових інститутів в Україні - Курсова робота

Розвиток небанківських фінансових інститутів в Україні - Курсова робота

Інвестиційний фонд відповідно до ситуації на ринку здійснює постійну купівлю і продаж цінних паперів, перерозподіляючи капітали у найбільш перспективні підприємства і галузі. Вкладникам фонду, як правило, надається можливість вибору між кількома портфелями цінних паперів, кожен з яких має свої інвестиційні особливості та переваги.

З історичної точки зору слід зауважити, що перші інвестиційні фонди з'явилися у Бельгії у 1822 р. У 60-х рр. XIX ст., вони виникли в Англії з метою придбання цінних паперів колоніальних компаній, а пізніше набули поширення в США. У 1899 р. в США утворюється перший інвестиційно-консультаційний фонд. Однак найбільший розвиток інвестиційних фондів припадає на період після другої світової війни, що пов'язане з розширенням інвестиційної активності широких верств населення. В цих умовах інвестиційні фонди вже починають складати конкуренцію на ринку капіталів великим банкам та іншим фінансовим інститутам.

За формою організації інвестиційні фонди можуть бути відкритого або закритого типу.

Інвестиційні фонди відкритого типу випускають власні акції у необмежених кількостях відповідно до попиту, що на них виникає. При цьому допускається вільне повернення акцій фонду їх власникам. Закриті інвестиційні фонди випускають акції тільки у певній, наперед визначеній кількості. І хоча вони можуть вільно обертатися на ринку цінних паперів, але їх власники не мають можливості представляти ці акції інвестиційному фонду для викупу.

У розвинутих країнах більш поширеною є відкрита форма організації інвестиційних фондів, оскільки їх акції володіють високим рівнем ліквідності, що приваблює потенційних інвесторів. Такі фонди ще називають взаємними. У США, наприклад, їм належить третє місце за обсягами акумульованих коштів після страхових компаній і пенсійних фондів.

Окреме місце серед відкритих інвестиційних фондів належить взаємним фондам грошового ринку, котрі вперше з'явилися у США в 1971 р. Вони випускають акції, що можуть бути погашені інвестором, а акумульований капітал вкладають у короткострокові цінні папери (казначейські векселі, комерційні папери, депозитні сертифікати). Фонди відкривають власникам своїх акцій чекові рахунки, за якими можуть здійснюватися платежі. Величина рахунку відповідає вартості акцій фонду. Перевагою такого рахунку є більш високий дохід, ніж за звичайними поточними і ощадними рахунками в банках. Власник акцій взаємного фонду отримує не відсотки за своїм поточним рахунком, а доходи від інвестицій у формі дивідендів за випущеними акціями.

Акумульовані шляхом випуску акцій кошти відкриті і закриті інвестиційні фонди вкладають у різні види цінних паперів - переважно акції та облігації приватних корпорацій, а також деякі види державних цінних паперів. Як правило, інвестиційний фонд самостійно обирає той тип цінних паперів, згідно якого він визначає напрям своєї спеціалізації, а принцип диверсифікації активів стосується насамперед різних емітентів. У багатьох країнах з метою захисту інтересів вкладників та усунення невиправданих ризиків накладаються певні законодавчі обмеження на формування активів інвестиційними фондами. У США, наприклад, заборонено вкладати більше 5% активів інвестиційних фондів у цінні папери однієї компанії. При цьому частка акцій, придбаних фондом, не повинна перевищувати 10% усіх акцій з правом голосу, випущених компанією. Це саме обмеження існує і в Німеччині, де інвестиційні фонди можуть вкладати не більше 5% своїх активів у цінні папери одного емітента. За певних умов ця частка може бути збільшена до 10%.

Таким чином, інвестиційні фонди пропонують своїм клієнтам диверсифіковані портфелі інвестицій, які важко сформувати одному дрібному інвестору. Маючи апарат досвідчених фахівців, інвестиційні фонди можуть здійснювати відносно ризиковані, але водночас і високодохідні інвестиції, структура яких постійно перебуває під професійним контролем. Прибуток інвестиційних фондів утворюється як різниця між доходами за операціями з цінними паперами (дивіденди за акціями, відсотки за облігаціями, зростання курсу, тощо) та виплатами, що здійснюються фондами за власними акціями. Ринкова вартість акцій інвестиційного фонду безпосередньо залежить від ринкової вартості його активів. Іншими словами, якщо зростає ринкова вартість цінних паперів, якими володіє інвестиційний фонд, то зростає і ринкова вартість акцій самого фонду, і навпаки.

Діяльність інвестиційних фондів у розвинутих країнах, як правило, є об'єктом ретельного законодавчого регулювання і контролю. Це стосується зокрема складання статуту фонду та публікації його умов у проспектах для інвесторів. Статутом повинні бути передбачені типи цінних паперів, якими оперує фонд, розміри комісійних, механізм розподілу доходів та інше. Інвестиційні фонди зобов'язані регулярно публікувати звіти про свої операції, а також доводити до відома широкого загалу інформацію про зміни щодо ціни власних акцій [4, с. 462—467].

Фінансові компанії – кредитно-фінансові установи, які спеціалізуються на кредитуванні окремих галузей або наданні певних видів кредитів (споживчого, інвестиційного тощо), проведенні фінансових операцій. Ресурси фінансових компаній формуються за рахунок строкових депозитів. Вони акумулюють грошові кошти промислових та торгівельних фірм, деяких фінансових установ і менше – населення. Фінансові компанії сплачують своїм вкладникам вищі проценти, ніж комерційні банки.

Розвиток фінансових компаній можливий при широкій насиченості споживчого ринку товарами та послугами, а також активній конкуренції між ними. Фінансові компанії є важливим інструментом проштовхування товарів тривалого використання на ринках великих промислових корпорацій, особливо в умовах низького попиту та погіршення економічної кон'юнктури [3, с. 152]. Фінансові компанії мають ту характерну особливість, що мобілізовані звичайним для інвестиційних посередників шляхом (через продаж своїх цінних паперів) кошти направляють у позички фізичним та юридичним особам для придбання товарів виробничого чи споживчого призначення.

Кредитні товариства або спілки – це посередники, що працюють на кооперативних засадах і спеціалізуються на задоволенні потреб у кредиті своїх членів, переважно підприємств малого і середнього бізнесу будь-якої форми власності, фермерських та домашніх господарств, фізичних осіб. Ресурси їх формуються шляхом продажу паїв своїм членам, стягування з них спеціальних внесків, одержання позичок у банках, одержання доходів від поточної діяльності.

Існують досить солідні теоретичні доробки, які необхідно використовувати для розвитку даного небанківського інституту в умовах національної економіки. Головна причина слабкого розвитку кредитної кооперації в нашій державі є невідповідність законодавства та повне протиріччя його загальновизнаним нормам світового права. Іншими словами відсутність достатньої юридичної бази, яка б регулювала діяльність кредитних спілок. Більш того, діяльність кредитних спілок протирічить існуючому законодавству, згідно якого кредитування – це виключно функція банків.

Згідно діючого законодавства України кредитна спілка – це неприбуткова організація, заснована фізичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні, наданні фінансових послуг шляхом об'єднання грошових внесків.

Діяльність кредитної спілки ґрунтується на таких засадах

  • добровільності вступу до кредитної спілки та свободи виходу з неї;

  • рівноправності членів кредитної спілки;

  • самоврядування;

  • гласності.

РОЗДІЛ 3

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ НЕБАНКІВСЬКОГО ФІНАНСОВОГО СЕКТОРА

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (далі - Держфінпослуг) була утворена Указом Президента України 12.12.2002 року як інтегрований державний регулятор діяльності небанківського фінансового сектора поряд із Національним банком України та Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку

Відповідно до вимог Закону України "Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 року та Указу Президента України "Про Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України" від 04.04.2003 року Держфінпослуг наділена повноваженнями з регулювання і нагляду за діяльністю страхових компаній, осіб, які здійснюють посередницьку діяльність у страхуванні, установ недержавного пенсійного забезпечення, зокрема, недержавних пенсійних фондів та їх адміністраторів, кредитних спілок, ломбардів, довірчих товариств, лізингових та факторингових компаній, інших учасників ринків фінансових послуг (крім банків, професійних учасників фондового ринку, інститутів спільного інвестування в частині їх діяльності на фондовому ринку, фінансових установ, які мають статус міжурядових міжнародних організацій, Державного казначейства України та державних цільових фондів), а також юридичних осіб, що не мають статусу фінансової установи, але надають фінансові послуги згідно з законодавством.

З початку функціонування Держфінпослуг було:

  • сформовано початкову підзаконну нормативну базу в сфері регулювання діяльності ринків фінансових послуг шляхом прийняття загальних, так і спеціальних (в розрізі окремих видів небанківських фінансових установ) нормативно-правових актів, а також в сфері регулювання діяльності Держфінпослуг в процесі здійснення дозвільних процедур, нагляду та правозастосування;

  • ініційовано розробку і прийняття низки законопроектів, указів Президента України та постанов Кабінету Міністрів України з метою оптимізації законодавства, що визначає правовий режим функціонування ринків фінансових послуг України;

  • впроваджено Державний реєстр фінансових установ та в цілому завершено його формування по основних видах небанківських фінансових установ;

  • впроваджено перелік юридичних осіб, які мають право надавати фінансові послуги і перебувають на обліку в Держфінпослуг;

  • запроваджено ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;

  • розпочато практику безвиїзного та виїзного нагляду і правозастосування з метою контролю дотримання визначених правил поведінки на ринку та фінансових нормативів з використанням всього спектру передбаченого законодавством інструментарію превентивних заходів та санкцій;

  • впроваджено практику оперативного та дієвого реагування на факти порушень прав споживачів фінансових послуг, в першу чергу громадян;

  • закладено основи пруденційного нагляду за діяльністю небанківських фінансових установ на основі спеціально запровадженої з цією метою звітності;

  • запроваджено комплекс заходів для організації ефективної протидії відмиванню "брудних грошей" та фінансуванню тероризму через небанківський фінансовий сектор відповідно до рекомендацій FATF;

  • відпрацьовано тактику поведінки Держфінпослуг як фінансового регулятора в умовах системних фінансових криз та інших нестандартних ситуацій, що суттєво впливають на стабільність і прогнозованість діяльності ринків фінансових послуг;

  • закладено основи для моніторингу руху капіталу в Україну та за її межі через ринки фінансових послуг, що входять у регуляторну юрисдикцію Держфінпослуг;

  • впроваджено реєстр аудиторів, які можуть проводити аудиторські перевірки фінансових установ;

  • встановлено професійні вимоги для керівників та головних бухгалтерів фінансових установ, проводиться укладення договорів про співробітництво з навчальними закладами щодо здійснення навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників фінансових установ;

  • започатковано системний аналіз та вироблення концептуальних засад і стратегічних пріоритетів подальшого розвитку окремих ринків фінансових послуг, а також інституційного розвитку Держфінпослуг з врахуванням найкращої міжнародної практики та загальноприйнятих стандартів;

  • налагоджено ділові стосунки та систематичну співпрацю зі Світовим банком, іншими міжнародними фінансовими організаціями та агентствами технічної допомоги;

  • укладено Меморандум про взаємодію та обмін інформацією з Національним банком України та Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку як фінансовими регуляторами діяльності відповідних ринків фінансових послуг;

  • набуто членство в Міжнародній асоціації органів страхового нагляду (IAIS) та Міжнародній організації органів пенсійного нагляду (IOPS), а також налагоджено співпрацю з регуляторами інших країн;

  • створено Консультативно-експертну раду при Держфінпослуг, ряд постійно діючих робочих груп за участю представників провідних учасників ринку та їх професійних об'єднань, народних депутатів, науковців та незалежних експертів, укладено угоди з об'єднаннями відповідних видів фінансових установ, що визначають особливий режим їх співпраці з Держфінпослуг [9].

Loading...

 
 

Цікаве