WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Кредитно-грошова політика Центрального Банку - Реферат

Кредитно-грошова політика Центрального Банку - Реферат

кредитної емісії грошей.
Центральні банки більшості країн використовують диференційовані норми резервування в залежності від виду, терміну і величини банківських зобов язань (депозитів). Так, резервні ставки для зобов язань, що підлягають до оплати за першою вимогою, як правило, найвищі, а для ощадних вкладів найбільш низькі. Наприклад, в США, ФРН норма резерву від вкладів до запитання більш висока, ніж від термінових і ощадних вкладів. Центральні банки мають право змінювати норми резервування виходячи із кон юктури грошового ринку, але у рамках визначених параметрів. Маніпулюючи ставками обов язкових резервів, центральні банки стараються вплинути на пропозицію грошей. Якщо норми обов язкових резервів високі, то центральний банк обмежує кількість грошей, що знаходяться у розпорядженні комерційних банків. При цьому понижується кредитоспроможність банків і підвищуються відсоткові ставки на кредити.
Зміна норм обов язкових резервів являє собою регулювання ресурсів комерційних банків, які вони зобов язані зберігати в центральному банку. Сума коштів, що зберігаються встановлюються у певному процентному відношенні до величини депозитів банку.
Центральний банк періодично змінює норму обов язкових резервів залежно від ситуації на ринку і типу політики, що ним проводиться. При рестрикційній політиці центральний банк підвищує норми резервування, що відповідно зменшує частину ресурсів, за рахунок яких комерційні банки можуть надавати кредити підприємствам і населенню, що в результаті призводить до скорочення грошової маси в обігу та зростання процентів за банківськими позиками. Експансіоністська політика, навпаки, передбачає зниження норм обов язкових резервів, у результаті чого більша частина ресурсів залишається у розпорядженні комерційних банків, що сприяє збільшенню обсягів кредитних вкладень в економіку (мал. 4).
Резервні вимоги є одним із головних інструментів грошової політики центрального банку. Широке застосування даного методу пов язане по-перше, із гнучкістю організації контролю (простий перегляд параметрів), а по-друге, з універсальністю впливу (охоплює всі банківські установи).
Для дотримання нормативів обов язкових резервів комерційні банки, як правило, утримують резервні активи на рахунку в центральному банку. При цьому у багатьох країнах (наприклад, США, ФРН, Швейцарії) до обов язкових резервів зараховується готівка в касах комерційних банків.
Класична схема резервування передбачає розміщення в центральному банку у певному процентному співвідношенні до різних категорій банківських пасивів (здбільшого вкладів до запитання та різних видів строкових депозитів). Розрахунковий період для виконання резервних вимог, як правило, складає один місяць, однак у різних країнах може коливтись в межах від 10 днів (в Іспанії) до 6 місяців (в Англії). Величина ставок обов язкових резервів також коливається по країнах. Найвищі встановлені в Італії та Іспанії відповідно 25% і 17%, а найнижчі у Японії та Англії відповідно 0,125% і о,45%. У той же час у країнах з високими ставками обов язкові резерви не завжди є безпроцентними.
Ефективність встановлення норм обов язкових резервів залежить від широти охоплення ними різних категорій зобов язань комерційних банків. Чим вища ступінь такого охоплення, тим менше можливостей мають кредитні установи для того, щоб "обійти" даний інструмент грошово-кредитного регулювання. У країнах, де центральні банки встановлюють жорсткі обмеження зростання грошової маси, від комерційних банків часто вимагається дотримання відповідності між загальними банківськими пасивами і депозитами, що включаються у розрахунок мінімальних резервів.
Потрібно врахувати, що комерційні банки мають можливість помякшити жорстку політику обов язкових резервів і значно покращити поточну ліквідність за рахунок активних операцій на відкритому ринку і політики рефінансування, що проводить центральний банк. Наприклад, компенсаційне рефінансування може здійснюватись шляхом переврахування векселів; безпроцентного флотингу (сальдо неоплачених операцій) при безготівкових розрахунках з центральним банком; врахування грошей готівкою при виконанні обов язкового резерву. Центральний банк для впливу на діяльність комерційних банків може використовувати кредити рефінансування .
Рефінансування охоплює три види кредитів, які надаються комерційним банкам.
Редисконтний кредит пропонується комерційним банкам в обмін на цінні папери.
Ломбардний кредит надається центральним банком для комерційних банків (які мають проблеми з ліквідністю) під заставу цінних паперів.
Кредит рефінансування. Існує два різновиди такого кредиту:
* перший призначається для рефінансування централізованих інвестицій. Це цільовий кредит, який надається лише під вже розпочаті проекти;
* другий має назву "конвертований кредит рефінансування", який призначається на реструктуризацію комерційного банку.
Відсоткові ставки на кредити рефінансування визначає центральний банк залежно від прогнозованого рівня інфляції та міжбанківського ринку кредитів.
В окремих випадках загальні методи грошово-кредитного регулювання можуть доповнюватися інструментами селективного впливу на діяльність банків.
Селективні способи реалізації грошово-кредитної політики центрального банку можуть включати: регламентацію умов видачі окремих видівпозик різним категоріям клієнтів; встановлення кредитних стель і граничних норм річного приросту позик; обмеження окремих видів банківських операцій (наприклад, кредитування угод з цінними паперами); встановлення граничної маржі при проведенні окремих типів кредитних операцій; лімітування операцій з обліку та переобліку векслів; вчсатновлення верхньої межі процентних ставок за вкладами або за кредитами та деякі іншя види обмежень. Не рідко для різних банків встановлюються не однакові типи та розміри обмежень, що значно підвищує ефективність гршово-кредитного регулювання, оскільки центральний банк може впливати не лише на обсяг кредитів, а й на їхню структуру. Перевагою селективних методів є також порівняно швидкий вплив на діяльність комерційних банків. Водночас негативними рисами вибіркового регулювання є одностороння спрямованість (виключно на обмеження ділової активності) та зниження рівня конкуренції в банківській справі, що негативно позначаєтться на якості послуг банків різним клієнтам.
Досягнення пріоритетних цілей діяльності центрального банку з використанням розглянутих інструментів пов язане з вирішенням певних протиріч. Так, експансіоністська політика спрямована на розширення кредитних операцій комерційних банків і зниження процентних ставок, сприяє зростанню виробництва та відповідно забезпечує вищий рівень зайнятості в країні. Однак така політика супроводжується збільшенням грошової маси, що призводить до посилення інфляційних процесів, знижуючи купівельну спроможність національної грошової одиниці. Інфляція нарівні з низькими процентними ставками не стимулює притік капіталів з-за кордону, а навпаки породжує їх відтік, одночасно створюючи сприятливі умови для імпорту, а не експорту товарів. Результатом цих процесів є негативне сальдо платіжного балансу.
Рестрикційна політика центрального банку породжує прямо протилежні тендеції. Низький рівень інфляції та високий курс національної валюти може супроводжуватись економічним спадом та зростанням безробіття. Тому вибір типу грошово-кредитної політики і тих чи інших методів її реалізації визначається центральним банком у кожному конкретному випадку виходячи із стану ринкової кон юнктури і фази економічного циклу, в якій перебуває країна. У будь-якому випадку перед центральним банком стоїть непросте завдання оптимально поєднати застосування різних інструментів для вирішення поточних проблем з метою досягнення кінцевих стратегічних цілей.
Loading...

 
 

Цікаве