WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Кредитно-грошова політика Центрального Банку - Реферат

Кредитно-грошова політика Центрального Банку - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Кредитно-грошова політика
Центрального Банку"
Центральний банк це орган державного грошово-кредитного регулювання економіки, що наділений монопільним правом емісії банкнот та здійснює керівництво грошово-кредитною системою країни.
Об єктивна необхідність в організації діяльності центральних банків як окремих інститутів кредитної системи виникає у той період розвитку товарно-грошових відносин, коли емісія банкнот багатьма банками країни фактично руйнує підвалини грошового обігу та дезорганізує всю систему господарських зв язків. Це пов язано з нодовірою різних суб єктів ринку до багатьх грошових знаків в обігу, причому випущених не лише "чужими", але і "своїми"банками. Окремі з них нерідко зловживали своїм емісійним правом, що викликало крахи фінансових ринків. До того ж банкноти, емітовані банком, який зазнав банкрутства, ставали недійсними, що зумовлювало значні збитки їх власників.
За формою організації центральні банки можуть бути державними або акціонерними. Капітал державних банків повністю зосереджений в руках держави. При цьому у такий спосіб центральний банк може бути організований як в момент свого безпосереднього створення (наприклад, Німецький федеральний банк у 1957р.), так і шляхом націоналізації вже існуючих центральних банків, які до цього функціонували на акціонерних засадах (зокрема, Банк Англії у 1946р., Банк Франції у 1945р.). При акціонерній формі організації центрального банку його капітал або взагалі не належить державі (наприклад, у США капітал федеральних резервних банків формується за рахунок пайвих внесків комерційних банків членів ФРС), або належить лише частково (наприклад, у Бельгії та Австрії 50%, в Японії 55%, у Швейцарії 57%).
Незалежно від форми власності центральні банки у багатьох країнах є юридично самостійними та не підпорядковуються уряду в поточних питаннях реалізації своєї політики, діючи в інтересах усього суспільства. Конкретні форми управління центральним банком залежать від національних особливостей та політичного устрою країни. Поточне керівництво операціями, як правило, здійснюється внутрішніми органами управління (директорами, адміністративними радами), тоді як вибір стратегічних орієнтирів і завдань центрального банку визначається більшою мірою органами політичногог типу (Рада керуючих у США, Національна кредитна рада у Франції). Від системи призначення у ці органи залежать відносини між центральними банками та інститутами державної влади, що в кінцевому підсумку визначає ефективність функціонуваня центрального банку як основного органу державного регулювання економіки. У США, наприклад, Федеральна резервна система очолюється Радою керуючих із 7 членів, які призначаються президентом за згодою сенату строком на 14 років на ротаційній основі. Це забезпечує певну стабільність роботи ради, а також її послідовність та незалежність у прийнятті рішень.
Реалізація грошово-кредитної політики. Основою розвитку й стабільного функціонування економіки є наявність гнучкого механізму грошово-кредитного регулювання макроекономічних процесів, яке здійснюється центральним банком з метою ефективного впливу на господарську активність, темпи економічного росту, стримування інфляції та забезпечення зайнятості робочої сили.
Основним об єктом грошово-кредитного регулювання зі сторони центрального банку виступає сукупна грошова маса, від величини якої залежить динаміка основних показників розвитку економіки. У зв язку з цим залежно від стану господарскої кон юнктури центральним банком можуть реалізовуватись два основні типи грошово-кредитної політики, що взаємно протилежний вплив на динаміку грошової маси.
Перший тип являє собою рестрикційну грошово-кредитну політику (політику "дорогих грошей"), спрямовану на обмеження обсягу кредитних операцій, підвищення рівня процентних ставок і гальмування тампів росту грошової маси в обігу. Така політика застосовується як з метою зглажування різких коливань фаз економічного циклу, так і з метою боротьби з інфляцією та стабілізації грошової системи.
Другим типом регулювання є експансіоністська грошово-кредитна політика (політика "дешевих грошей"), яка супроводжується розширенням обсягів кредитних операцій, зниженням рівня процентних ставок і загальним зростанням грошової маси. Політика грошової експансії застосовується з метою подолання спаду виробництва та пожвавлення ділової активності шляхом стимулювання інвестиційних процесів та збільшення платоспроможного попиту на товари і послуги.
Усі функції центрального банку перебувають у тісному взаємозв язку між собою. Так, кредитування держави й комерційних банків дозволяє досягнути окремих цілей грошово-кредитної політики. Водночас платіжний оборот забезпечується належною кількістю грошей, необхідних для процесу розширеного відтворення. Однак, якщо на початкових етапах розвитку центральних банків їх головною функцією була емісійна, то в сучасних умовах тенденції до посилення державного регулювання економічних процесів поступово вивели на перший план функцію реалізації грошово-кредитної політики.
Найважливішим джерелом ресурсів центрального банку є емісія банкнот, що утворює одну із основних статей пасиву його балансу. Важлива роль також належить залишкам коштів на резервних і кореспондентських рахунках комерційних банків та на рахунку уряду. Власному капіталу належить порівняно незначна частка пасивів.
Серед активів центрального банку провідне місце належить інвестиціям у державні цінні папери, що є головною формою кредитування уряду. Суттєве значення мають також вкладення у золотовалютні цінності, а також касова готівка й позичкові операції, хоча останні можуть займати і незначну частку.
Конкретна структура активно-пасивних операцій центральних банків відрізняється у різних країнах залежно від національних особливостей функціонування кредитної системи та пріоритетних методів грошово-кредитного регулювання.
Центральний банк як головний орган державного регулювання економіки в рамках своїх повноважень здійснює комплекс заходів, спрямованих на досягнення цілей монетарної політики, що, як правило, єдині у переважній більшості країн: 1) забезпечення високого рівня зайнятості робочої сили; 2) стабілзація цін і, відповідно, вартості грошей; 3) постійний економічний ріст; 4) врівноважений платіжний баланс та підтримання стабільності валютного курсу. Оскільки центральний банк не обслуговує безпосередньо господарюючих суб єктів, можливості його впливу на економічні процеси та грошовий обіг значною мірою зумовлюються взаємодією з комерційними банками, депозитно-позичкові операції яких є головним джерелом емісії та визначають обсяг і структуру грошової маси. Тому механізм реалізації грошово-кредитної політики центрального банку передбачає насамперед вплив на кредитну діяльність комерційних банків. Усі методи такого впливу поділяються на загальні та селективні (вибіркові). Загальні методи забезпечують вплив центрального банку на кредитний ринок в цілому,а селективні дозволяють регулювати окремі види кредитної діяльності комерційних банків.
До загальних методів реалізації грошово-кредитної політики належать:
1) політика облікової ставки;
2) операції на відкритому ринку;
3) зміна норм обов язкових резервів.
Політика облікової ставки являє собою проценту за позиками, які центральний банк надає комерційним банкам, що впливає на їх здатність розширювати кредитні операції.
Комерційні банки при необхідності можуть отримувати кредити центрального банку в процесі рефінансування шляхом переобліку векселів або під заставу цінних паперів. Центральний банк змінює облікову ставку залежно від типу грошово-кредитної політики, яку необхідно реалізувати в даний період.
При проведенні політики "доргих грошей" центральний банк має на меті
Loading...

 
 

Цікаве