WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Банкiвське кредитування пiдприємств - Курсова робота

Банкiвське кредитування пiдприємств - Курсова робота

Відшкодування нестриманих доходів, як свідчить аналіз практики вирішення конкретних спорів, можливе лише тоді, якщо відповідними доказами це буде доведено в суді. Тому в кредитному договорі слід чітко сформулювати, що конкретно сторони розуміють під нестриманими доходами.

Останнім етапом процесу банківського кредитування є повернення кредиту разом з відсотками. Проте нерідко сторони продовжують строки дії кредитного договору (пролонгують), для чого до кредитного договору вносяться зміни та доповнення в письмовій формі. Зміни, що вносяться до кредитного договору/, у більшості випадків пов'язані з пролонгацією строків повернення кредитів.

В разі виникнення у підприємства тимчасових фінансових труднощів через об'єктивні причини та неможливості у зв'язку з цим погашення кредиту в строк, встановлений кредитною угодою, банк може в окремих випадах надати позичальнику відстрочку погашення боргу зі зміною кінцевого строку погашення кредиту. Пролонгація кредиту оформляється додатковою угодою до кредитного договору.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальниками умов кредитної угоди, за цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням та сплатою відсотків за ним. В разі виникнення певних порушень умов кредитної угоди з боку позичальника банк має право вживати економічні й правові санкції.

В разі погіршення економічного стану позичальника, використання ним кредиту не за цільовим призначенням, ухилення від контролю банку, надання недостовірної звітності та запущеності бухгалтерського обліку, несвоєчасного погашення кредиту, а також, коли наданий кредит виявляється незабезпеченим, банк має право пред'явити вимогу про дострокове стягнення кредиту і відсотків за ним, у тому чигілі через спрямування стягнення на забезпечення в установленому законодавством порядку.

Якщо банк виявив факти використання кредиту не за цільовим призначенням, він має право достроково розірвати кредитну угоду, що є підставою ддя стягнення всіх коштів в межах зобов'язань позичальника за кредитною угодою.

У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитами і відсотками та надання банком відстрочення погашення кредиту, він має право на застосування штрафних санкцій в розмірах, передбачених кредитною угодою.

Якщо позичальник відмовляється від сплати боргів за позичками, банк стягує їх в претензійно-позивному порядку. Якщо позичальник систематично не виконує зобов'язання щодо сплати боргу відповідно до кредитної угоди, банк може звернутися в передбаченому законодавством порядку із заявою про порушення справи про банкрутство.

З метою прискорення розрахунків за простроченими кредитами банк може використовувати такі форми, як уступка права вимоги та переказування боргу.

Згідно з Господарським кодексом України в період дії зобов'язань може здійснюватись заміна кредитора або боржника. Кредитор (банк) може переказати свої права за зобов'язаннями іншій особі, оформивши це угодою про уступку права вимоги. Уступка права вимоги оформляється письмово угодою з повідомленням про це боржника.

Переказування боргу оформляється письмовою угодою між первинним боржником і новим боржником. Укладення угоди про переказ боргу можливе тільки за згодою комерційного банку, який видав позику первинному боржнику.

Розділ 3. Кредитний договір

Кредитний договір — це цивільний договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити відсотки (ст. 1054 ЦК України).

До останнього часу в юридичній літературі ведеться дискусія з приводу правової природи кредитного договору. Більшість авторів розглядає його як різновид договору позики, хоч і визначає його своєрідність1, інші вважають, що він є самостійним договором2.

Зазначений спір, як доводить Л. Г. Єфімова, з'явився тому, що кредитний договір, з одного боку, має однакову з договором позики економічну природу і відповідно з цим схожим правовий режим, а з іншого боку, мав достатньо відмінностей3.

З прийняттям ЦК України це спірне питання в юридичній літературі України слід вважати вирішеним на користь авторів, які вважають кредитний договір різновидом договору позики, оскільки закон прямо визначає, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення, які регулюють відносини позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору (ст. 1058 ЦК України).

Зокрема, до кредитних правовідносин застосовуються правові норми інституту позики: щодо відсотків (ст. 1048 ЦК України), щодо обов'язку позичальника повернути позику (ст. 1049 ЦК України), щодо наслідків порушення договору позичальником (ст. 1050 ЦК України), щодо забезпечення виконання зобов'язання позичальником (ст. 1052 ЦК України).

Каузою (ціллю) кредитного договору є набуття позичальником права власності на грошові кошти кредитодавця із зобов'язанням їх повернення та сплати відсотків за кредитом. На відміну від договору позики, кредитний договір е консенсуальним, тобто вважається укладеним з моменту досягнення сторонами домовленості за всіма істотними умовами цього договору.

Особливістю кредитного договору є те, що норми закону дають сторонам право здійснювати односторонню відмову від виконання договірних зобов'язань, а саме, дають право кредитодавцю: 1) відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернутий, наприклад, у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії у банку позичальника1; 2) відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором у разі порушення ним встановленого кредитним договором обов'язку цільового використання кредиту; дають право позичальнику відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором.

На відміну від договору позики, кредитний договір, як правило, завжди є відплатним. У зв'язку з цим надання безвідсоткових кредитів в Україні можливе лише у виняткових випадках, передбачених законом (ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Кредитний договір є двостороннім, тобто договором, за яким обидві сторони договору мають права та обов'язки, а у випадку здійснення спільного кредитування позичальника консорціумом банків — багатостороннім. Останнє здійснюється при великих обсягах кредитування, в цілях зменшення кредитних ризиків та дотримання економічних нормативів банками-учасниками консорціуму.

Порядок надання консорціумних кредитів в Україні визначається ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Положенням про порядок здійснення консорціумного кредитування, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 26 лютого 1996 р. № 372.

Сторонами кредитного договору є кредитодавець та позичальник. Як і надання позики, надання кредиту є фінансовою послугою (ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"), у зв'язку з чим коло осіб, які можуть бути кредитодавцем обмежені законом. Згідно зі ст. 1054 ЦК України кредитодавцем за кредитним договором може бути банк або інша фінансова установа (юридична особа, яка відповідно до закону має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик).

Банки можуть укладати кредитні договори у національній та іноземній валюті за умови наявності у них згідно з вимогами ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та пункту 5.3 Положення Національного банку України "Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій", затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 2751, банківської ліцензії та відповідного письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями, що є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. № 15—93.

Відповідно до чинного законодавства кредитні договори можуть укладати і банківські корпорації (ст. 10 Закону України "Про банки і банківську діяльність"). Банківська корпорація, відповідно до обмежень, встановлених законом, може бути кредитодавцем за кредитним договором лише у разі, якщо позичальником за ним є банк або інша фінансова установа.

Інші фінансові установи мають право видавати кредити у національній та іноземній валюті за рахунок залучених коштів за умови отримання ними ліцензії уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг на провадження діяльності з надання фінансових послуг (ст. 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг") та отримання ліцензій Національного банку України, визначених Положенням про порядок видачі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій небанківським установам, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 16 серпня 2001 р. № 3442, та Положенням про порядок надання небанківським фінансовим установам генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 9 серпня 2002 р. № 2973. Вони також мають право надавати позичальникам кредити за рахунок власних коштів.

Loading...

 
 

Цікаве