WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Пасивні операції комерційних банків та методи управління пасивами - Дипломна робота

Пасивні операції комерційних банків та методи управління пасивами - Дипломна робота

У цілому стратегія управління пасивами в міжнародній банківській практиці переважала недовго (протягом 10-15 років), стимулювавши розвиток технологій, методів та підходів до ефективного управління залученими коштами і стала перехідним етапом до застосування ефективніших методів збалансованого управління активами та пасивами банку.

Сутність зазначеного підходу полягає в тому, що банки розглядають свої портфелі активів і пасивів як єдине ціле, визначають роль сукупного портфеля банку в одержанні високого прибутку та забезпеченні прийнятого рівня ризику. Спільне управління активами і пасивами дає банку інструментарій для формування оптимальної структури активів і пасивів та захисту від ризиків, спричинених значним коливанням параметрів фінансових ринків.

Виходячи з цього головне завдання менеджера – координувати рішення відносно активів і пасивів усередині кожного окремого банку, аби досягти найкращих результатів шляхом максимального контролю над обсягами, структурою, прибутковістю та витратами як за активними операціями так і за пасивними операціями банку. Контроль керівництва банку над активами має координуватися з контролем над пасивами з метою досягнення внутрішньої єдності, що у свою чергу допомагає максимізувати різницю між доходами та витратами [31,c.103]

Основна ідея збалансованого підходу полягає в розумінні того, що і доходи, і витрати відносяться до обох сторін балансу і банк продає цілий пакет фінансових послуг – кредити, депозити, факторинг тощо. При цьому ціна кожної з них має перекрити витрати банку з її надання. Доход, який банк отримує в результаті управління пасивами, допомагає йому досягти цільового рівня прибутку тією самою мірою, якою і надходження від активних операцій.

Отже, традиційна точка зору, яка ґрунтується на тому, що весь доход банку генерують активи – кредити та інвестиції, поступилася місцем ідеї одночасного скоординованого управління активами і пасивами.

Головною перевагою розглядуваного підходу є максимізація прибутку за умови прийнятного рівня відсоткового ризику, а також можливість більш зваженого підходу до проблем управління ліквідністю за рахунок точного визначення потреби в ліквідних коштах. Така стратегія потребує застосування багатьох складних методів і прийомів, а також високого рівня кваліфікації банківських менеджерів, що часто перешкоджає скоординованому управлінню активами і пасивами в багатьох українських банках. Необхідною умовою ефективного застосування цієї стратегії з метою одержання максимального прибутку є можливість досить точно передбачати та прогнозувати зміни напрямків, величини та швидкості руху відсоткових ставок. У країнах з високим рівнем інфляції, нестабільною політичною та економічною ситуацією прогноз відсоткових ставок стає неможливим. З огляду на це й використання деяких методів управління активами і пасивами є проблематичним.

Таким чином, управління ресурсами - складна і багатогранна проблема, що не має однозначної відповіді і потребує щоденного аналізу стану не лише банківських активів і пасивів, але й перспективи розвитку економіки і| країни в цілому.

3.2. Методи управління пасивами.

На сьогоднішній день світова банківська практика виділяє на мікроекономічному рівні три основних методи взаємозв'язку пасивів і активів: загальний метод розподілу коштів або загальний фонд коштів, метод розподілу активів, або конверсія коштів і науковий метод. Кожен із вищезазначених методів управління ресурсами оснований на загальних підходах, які повинні передбачати:

• визначення сукупних обсягів ресурсів, якими володіє комерційний банк;

• встановлення частин ресурсів, які можуть бути використані в якості джерел кредитних операцій;

• безпосереднє вирішення питання оптимального розподілу ресурсів за термінами, видами активних операцій;

• збалансування обсягу пасивних та активних операцій.

Найпростіший у застосуванні є перший метод - метод загального фонду. В основі його лежить ідея об'єднання всіх ресурсів банку з наступним їх розміщенням відповідно до визначених пріоритетів. Такими пріоритетами є: первинні резерви, які охоплюють готівку, чеки, інші платіжні засоби в процесі інкасації, рахунки в НБУ, кошти на коррахунках в інших комерційних банках; вторинні резерви, які включають в основному цінні папери, що входять до інвестиційного портфеля банку, далі йдуть статті; позички, цінні папери фірм та компаній, будинки і обладнання. Цей метод дає найбільш загальні пріоритети розподілу, призначення яких є допомога керівництву оперативних відділів у розв'язанні проблеми поєднання надійності, ліквідності та прибутковості банківської установи ( схему 3.1).

Схема 3.1 Схема методу загального фонду

З
агальний метод розміщення коштів вважається досить ризикованим, оскільки може знизити ліквідність банку через неврахування вимог ліквідності щодо вкладів та депозитів до запитання, ощадних вкладів і строкових депозитів. У зв'язку з цим, застосовують його великі банки, які мають значні ресурси, тому можуть не дотримуватися термінів, на які залучаються депозити та вклади. Навпаки, середні і дрібні банки не можуть собі дозволити таке пропорційне розприділення коштів, тому що це приведе до значних ризиків, пов'язаних з їх ліквідністю.

Поява другого методу управління кредитними ресурсами пов'язана з намаганням розмежувати джерела коштів відповідно до норм обов'язкових резервів і швидкості їх обігу. Так, вклади та депозити до запитання мають найбільшу швидкість обігу, і тому кошти по них повинні розміщуватися в первинні і вторинні резерви, та в меншій мірі - в інвестиції, тобто в цінні папери фірм і корпорацій. Власні кошти не резервуються і мають низьку швидкість їх обігу. Подібним чином усі джерела фінансових ресурсів можуть бути віднесені до того чи іншого центру ліквідності. Таким чином, цей метод створює в середині самого банку декілька "центрів ліквідності - прибутковості", які використовуються для розміщення коштів, що залучаються банком з різних джерел. Такі центри в світовій банківській практиці визначаються як "банки всередині банку", оскільки розміщення коштів з кожного центру здійснюється незалежно від розміщення коштів з інших центрів, тобто існує ніби банк вкладів та депозитів до запитання, банк ощадних вкладів, банк термінових вкладів та депозитів, банк основного капіталу [14,c.65].

О
сновними перевагами даного методу є: по-перше, координація термінівміж статтями пасиву і їх направлення в активи; по-друге, зменшуються ліквідні активи і збільшуються додаткові вкладення в позики і інвестиції, що приводить до збільшення норми прибутку. Цей метод базується на швидкості обігу різних вкладів, тобто здійснюється координація між терміном вкладів в активні операції (що показано в схемі 3.2).

Схема 3.2 Схема методу розподілу активів

Однак цей метод має наступні недоліки: відсутній тісний зв'язок між окремими групами пасивів і загальною їх сумою; існує незалежність джерел коштів від шляхів їх використання; не враховує сезонних коливань в окремих банках, згідно яких попит на кредит може зростати саме в той момент, коли обсяг вкладів зменшився; в основі цього методу лежить середній, а не граничний рівень ліквідності.

Крім цього, в обох розглянутих методах робиться акцент на ліквідності обов'язкових резервів та можливе вилученню вкладів і менш приділяється уваги необхідності задоволення заявки клієнтів на кредит.

Таким чином, обидва розглянуті методи є дещо спрощеними і зводяться до застосування найпростіших прийомів наукового управління для аналізу зв'язків між різними статтями активу та пасиву. Вони вказують на шляхи розміщення всіх доступних для інвестування коштів таким чином, щоб забезпечити достатню норму прибутку, здійснюючи операції з урахуванням обмежень ліквідності і надійності, встановлених органами банківського контролю.

Складніша методика передбачає збалансований науковий підхід до розв'язання управлінських проблем регулювання ресурсів з використанням прогресивних методів і комп'ютерної техніки для вивчення взаємодії елементів у складних моделях. Цей підхід базується на визначенні цілей, встановленні зв'язків між різними елементами моделі, оцінці можливої поведінки неконтрольованих змінних і виявленні внутрішніх і зовнішніх обмежень, які регламентують дії керівництва. Мета даного методу - максимізація прибутку при різного роду обмеженнях як зі сторони статтей пасиву, так і направлення коштів.

Тому модель управління ресурсами, в даному випадку, передбачає три етапи. Перший етап характеризується вибором рішень, які випливають із стану депозитно-кредитного ринку, тобто попитом і пропозицією на вклади та депозити, з однієї сторони, і попитом на кредитні ресурси - з іншої. Другий етап полягає у виборі варіанту оптимального розміщення ресурсів серед потенційних боржників з огляду на забезпечення максимального прибутку для банку. Третій етап включає в себе коло питань по приведенню прогнозної моделі до фактичного стану грошово-кредитної ситуації комерційного банку через корегування невідомих величин на фактичні їх значення.

Loading...

 
 

Цікаве