WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Пасивні операції комерційних банків та методи управління пасивами - Дипломна робота

Пасивні операції комерційних банків та методи управління пасивами - Дипломна робота

Інструкція № 10, що затверджена постановою Правління Національного банку України № 141 від 14.04.1998 року "Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків" вводиться для посилення контрольних функцій Національного банку України у ході нагляду за діяльністю комерційних банків, забезпечення їх фінансової надійності, захисту інтересів їх вкладників та акціонерів. Дія цієї Iнстpукцiї поширюється на установи Нацбанку та всi комерцiйнi банки України, незалежно вiд форм власностi.

Інструкцією встановлено новий перелік показників, згідно з яким органи банківського нагляду контролюють роботу комерційних банків. В цьому документі передбачено:

- контроль виконання обов'язкових нормативів ;

- реагування на ранніх стадіях;

- застосування штрафних санкцій за порушення обов'язкових нормативів і заходів впливу в разі порушення оціночних показників;

- економічний аналіз діяльності комерційних банків.

Контроль виконання комерційними банками економічних нормативів виконується НБУ кожен день.

Забезпечення фінансової стабільності банків - необхідна умова ефективного функціонування економіки. Банк, як комерційне підприємство, зацікавлений в найбільш прибутковому вкладенню кредитних ресурсів. Прагнення до максимального прибутку зумовлює вкладання коштів в операції, які мають підвищену ступінь ризику. Вирішенню дилеми "надійність – прибутковість" підпорядковане, в певному розумінні, створення Інструкції № 10 "Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків".

Ключовим фактором надійності та конкурентноздатності банківської системи в ринковій економіці є достатність власного капіталу. Саме банки, статутні фонди яких повністю формуються в грошовій формі, несуть найбільші втрати від знецінювання національної валюти.

На період інфляції припадає значна втрата банківського капіталу і поступове його оновлення та значний приріст в процесі стабілізації національної грошової одиниці.

В з'язку з цим, з метою захисту iнтересiв клiєнтiв та забезпечення фiнансової надiйностi банкiв НБУ встановлює для всiх комерцiйних банкiв обов'язковi економiчнi нормативи: мiнiмальний розмiр капіталу банку (Н1); мiнiмальний розмiр статутного капіталу (Н2); платоспроможність (Н3); достатність капiталу банку (Н4); миттєва лiквiдність (Н5); загальна лiквiдність (Н6); максимальний розмiр наданих мiжбанкiвських позик (Н12); максимальний розмiр отриманих мiжбанкiвських позик (Н13); та інші [2].

Враховуючи вище зазначене, можна стверджувати, що діяльність НБУ стосовно регулювання комерційних банків – основний фактор зовнішнього впливу на формування пасивів банками.

Зупинимся на деяких моментах регулювання банківської системи зі сторони законодавчих органів і органів виконавчої влади. Верховна Рада і Уряд України через законодавчі та нормативні акти прямо чи побічно задають "умови гри" для Національного банку України і комерційних банків. Так згідно Закону України "Про внесення змін в Закон України "Про банки і банківську діяльність", прийнятий 01.02.1996 року:

  • відмінено встановлення граничних сум внесків комерційних банків в уставні фонди інших підприємств та організацій, що значно розширило інвестиційні можливості банківської системи;

  • встановлено мінімальний розмір уставного фонду комерційного банку в сумі, еквівалентній 1 млн. ЭКЮ, що набагато спрощує умови для створення нових банків (раніше для створення банку необхідно було внести 3 млн. ЭКЮ);

  • передбачено посилення контролю діяльності комерційних банків шляхом надання Національним банком України ліцензії на виконання банківських операцій.

Національний банк України, в свою чергу, створює обмеження, які направлені на оздоровлення комерційних банків в цілому і по окремих показниках роботи зокрема. Огляд нормативних документів, прийнятих НБУ, дає деяке уявлення про те, що головний банк країни послідовно та наполегливо працює в напрямку наближення "кровоносної системи" країни до міжнародних стандартів [16,c.370].

Отже, як ми бачимо, Національний банк постійно здійснює управління банківськими пасивами на макроеконмічному рівні. Проте для ефективної діяльності банку необхідно проводити управління пасивами на рівні окремого банку, тобто на мікрорівні. Основною метою процесу управління активами і пасивами банку є максимізація або стабілізація розміру його маржі управління: за допустимого рівня ризику. Для досягнення цієї мети в банках можливі три головні підходи до управління:

  • через управління активами банку;

  • через управління пасивами банку;

  • збалансований підхід до одночасного управління активами і пасивами банку (стратегія управління фондами).

    Підхід до управління банком через управління пасивами набув розвитку в міжнародній банківській справі протягом 60 – 70-х років нашого століття. У цей період банки зіткнулися із швидким ростом відсоткових ставок та інтенсивною конкуренцією у сфері залучення коштів. Банкіри почали приділяти значну увагу пошукам нових джерел фінансування, а також контролю за структурою та вартістю депозитних і недепозитних зобов'язань, що привело до формування стратегії управління банком через управління пасивами.

    Метою такого підходу було встановлення контролю над джерелами коштів банку, аналогічного до контролю над активами. Для досягнення цієї мети банки почали процес реструктуризації пасивів у напрямку мінімізації витрат за залученими коштами, що дало змогу збільшити прибуток і капітал. Вибір оптимальних співвідношень між величинами різних видів депозитних джерел та капіталом, які забезпечували бажаний рівень стабільності фондів, дозволяв банкам надавати довгострокові кредити, які є високодоходними, але більш ризиковими і потребують довгострокових інвестицій. Для забезпечення бажаного обсягу, структури та рівня витрат за пасивами банки можуть застосовувати ряд методів, які загалом зводяться до двох основних груп – цінові методи управління залученими коштами та нецінові методи.

    Сутність цінових методів полягає у використанні відсоткової ставки за депозитами та залученими коштами грошового ринку як головного важеля в конкурентній боротьбі. Підвищення пропонованої банком ставки дозволяє отримати додаткові кошти. І навпаки: банк, перенасичений ресурсами, але обмежений не багатьма прибутковими напрямками їх використання, зберігає або навіть зменшує депозитні ставки.

    Нецінові методи управління пасивами зводяться до застосування різноманітних прийомів заохочення клієнтів, які прямо не пов'язані зі зміною рівня ставок, а саме: поліпшений рівень обслуговування, додаткові види послуг, за які не стягується платня, реклама, розширення мережі філій та відділень, які розташовані в місцях, максимально наближених до клієнтів, комплексне обслуговування і т. ін.

    Застосування методів управління пасивами банку не виключає паралельного використання методів управління активами, але проблема полягає у відокремленні та автономному використанні кожного з цих підходів. У такому разі структурні підрозділи банку, які відповідають за залучення коштів, організаційно відокремлені від кредитних та інвестиційних відділів і не мають інформації про можливі напрямки використання ресурсів.

    Головним недоліком підходу до управління банком через пасиви є те, що здебільшого він застосовується за принципом "чим більше, тим краще", а процес залучення коштів не пов'язується з наявністю ефективних напрямків їх використання. У період економічних підйомів, при зростанні попиту на кредитні ресурси, такий підхід може бути виправданим і корисним. Але під час спадів, коли попит на кредити обмежений, застосування незбалансованого підходу до управління активами і пасивами банку може призвести до значного скорочення прибутків і навіть завдати збитків.

    Перевагою такого підходу є можливість збільшити прибутки за рахунок контролю над операційними витратами та точного прогнозування потреби банку в ліквідних коштах.

    В Україні доволі широко застосовується стратегія управління банками через пасиви, насамперед за рахунок цінових методів. У сучасній банківській практиці не існує обмежень щодо рівня депозитних ставок, і ця сфера централізовано не регулюється. Як показав досвід США, регулювання депозитних ставок не є ефективним методом захисту від банкрутства банків, що й було враховано в період формування банківської системи України. Це дозволяє вітчизняним банкам управляти залученими коштами за допомогою цінових методів установленням такої депозитної ставки, яка відбиває потреби банку в ресурсах.

    Нецінові методи управління пасивами, ще не досить широко застосовуються в банківській діяльності в Україні. Достатньо зауважити, що перелік послуг, пропонованих зарубіжними банками, містить понад 300 видів, а вітчизняними – ледве сягає 40 [31,с.152].

    Практика роботи деяких українських банків повною мірою відбиває недоліки автономного підходу до управління активами і пасивами, коли дедалі частіше виникають проблемні ситуації з розміщенням надмірної кількості кредитних ресурсів. В умовах значного спаду виробництва попит на кредитні ресурси зменшується, і банки, залучивши кошти, стикаються з проблемою їх ефективного розміщення.

  • Loading...

     
     

    Цікаве