WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Пасивні операції комерційних банків та методи управління пасивами - Дипломна робота

Пасивні операції комерційних банків та методи управління пасивами - Дипломна робота

Комерційні банки  потенційні учасники тендера подають заявку на участь у тендері операцій РЕПО, у якій пропонують свої умови щодо купівлі  продажу і зворотної ціни купівлі-продажу державних цінних паперів. Заявки задовольняються виходячи з необхідності підтримки ліквідної діяльності конкретних комерційних банків, а також зацікавленості Національного банку України у володінні визначеним портфелем державних цінних паперів із метою підтримки необхідних пропорцій у грошовому обігу. Після закінчення тендера операцій РЕПО Нацбанк України на наступний робочий день висилає комерційному банку, що виграв тендер, повідомлення-підтвердження про намір закінчити договір на здійснення операцій РЕПО.

У випадку, якщо Рада для оперативного регулювання грошово-кредитним ринком пропонує емісійно-кредитному департаменту здійснювати операції РЕПО шляхом безпосередньої домовленості з комерційними банками, працівники відділу рефінансування комерційних банків зв'язуються з потенційними контрагентами (комерційними банками) і вибирають учасників ринку, що котирують найвищі ціни, мають у своєму портфелі відповідні цінні папери і погоджуються на участь в операції РЕПО на відповідний термін.

У залежності від терміну дії операцій РЕПО на позабіржовому ринку використовуються такі види операцій:

  • нічне РЕПО (термін один день, процентна ставка є фіксованої на весь термін проведення операцій);

  • термінове РЕПО (термін операцій чітко визначений, процентна ставка є постійної протягом всієї операції РЕПО).

У випадку досягнення згоди про проведення операції РЕПО між її учасниками укладається договір, основними умовами якого можуть бути: термін договору; фіксація ціни державних цінних паперів "прямого" РЕПО й оборотного РЕПО; зобов'язання продати державні цінні папери зі зворотним викупом повинні узгоджуватися з зобов'язанням викупити ці державні цінні папери зі зворотним продажем; порядок установлення маржі або процентного доходу. У випадку укладання договору по операціях РЕПО необхідно констатувати зворотний викуп тільки тих державних цінних паперів, що брали участь у першій частині операції або є ідентичними по своїх ознаках, якості і кількості. У договорі варто привести перелік таких ознак. Обов'язковою умовою укладання договору РЕПО з метою мінімізації кредитного ризику є те, що державні цінні папери, куплені з використанням операції РЕПО, повинні перераховуватися через депозитарій на рахунок покупця [29,c.503].

При визначенні ціни продажу державних цінних паперів і ціни їхнього зворотного викупу учасники операції РЕПО керуються наступним:

  • ціна в першій частині операції РЕПО може визначатися виходячи зі середньоарифметичної ціни того аукціону, на якому були придбані державні цінні папери, що є предметом договору;

  • ціна в другій частині операції РЕПО є предметом торгів і встановлюється в результаті взаємної згоди сторін, про що фіксується в договорі операції РЕПО.

Різниця між ціною продажу/купівлі і ціною зворотної купівлі/продажу є процентним доходом, що одержує сторона, що виступає покупцем у першій частині операції РЕПО. Процентний доход, що може бути отриманий від інвестування засобів за договором , визначається по такій формулі:

Процентний дохід

=

Сума цінних паперів інвестованих

Ставка РЕПО

К-сть днів до погашення

По договорах РЕПО

365100

Облік, переміщення і збереження коштовних державних паперів, що є предметом операцій РЕПО, здійснюються згідно Положення про порядку бухгалтерського і депозитарного обліку, розміщення. обліку оплати відсотків і погашення облігацій внутрішньої державної позики в банківських установ.

Підводячи підсумок можна сказати, що отримання міжбанківських кредитів в політиці банку по залученню ресурсів займає важливе місце. Правильна політика по залученню МБК дозволяє банку підтримувати власну ліквідність та платоспроможність на належному рівні. Проте даний вид залучення ресурсів є досить дорогим. Тому для отримання стабільного прибутку банк повинен оптимізувати структуру своїх ресурсів, що являється можливим лише при ефективному управлінні пасивами.

3. Перспективи розвитку пасивних операцій в сучасних умовах.

3.1. Управління банківськими пасивами.

Управління пасивами на макрорівні здійснює Національний банк України. Центральний банк в ринковій економіці є ключовою ланкою кредитної системи. Він виступає головним органом державного регулювання макроекономічних процесів за допомогою грошово-кредитних методів. В сучасних умовах діяльність центрального банку має вирішальний вплив на стабільність грошової одиниці, надійність банківських установ, дієвість платіжно-розрахункового механізму, що взагалі визначає ефективність функціонування всієї економіки країни. Виконуючи функції центрального банку держави, Національний банк України повинен спрямовувати свої дії на регулювання грошової маси в обігу, стійкість національної валюти, регулювання об'ємів кредитування та рівня процентної ставки. Саме ці моменти складають суть грошово-кредитного регулювання макроекономічного стану держави.

Вплив центрального банку на формування ресурсів комерційних банків відбувається в рамках грошово-кредитної політики центрального банку - сукупності взаємозв'язаних заходів, які проводяться центральним банком і які направлені на регулювання экономіки шляхом впливу на стан грошового обігу і кредиту. Грошово-кредитна політика є складовою частиною системи державного регулювання економіки поряд з такими методами, як податково-біржова політика, політика доходів, структурна політика, амортизаційна політика та інші.

Центральний банк управляє пасивами коммерційних банків, використовуючи два набори інструментів. Перша група інструментів - це операції центрального банку на грошовому ринку. Центральний банк виконує ці операції в трьох сферах грошового ринку:

  • ринок кредитних ресурсів;

  • ринок цінних паперів;

  • валютний ринок.

Центральний банк може проводити політику збільшення або зменшення пасивів - політику кредитної експансії, або політику кредитної рестрикції.

На ринку кредитних ресурсів Національний банк викорисовує два інструменти:

  • встановлення ліміту кредитів, що надаються комерційним банкам і уряду;

  • зміна рівня дисконту, тобто відсотків, які стягує центральний банк за надані ним кредити.

Перший інструмент ефективний тим, що він оперативно впливає на формування пасивів комерційних банків. Але цей інструмент має і досить суттєвий недолік - не враховує об'єктивної потреби господарства в грошових ресурсах із-за чого може виникнути або перекредитування господарства, яке призводить до інфляції, або недокредитування, що веде до виникнення неплатежів.

Другий інструмент - дисконт - має економічний характер, оскільки враховує закон попиту і пропозиції, діючий на ринку кредитних ресурсів. Збільшуючи дисконт, центральний банк зменшує попит на кредитні ресурси і, тим самим, зменшує потенційну можливість створювати нові пасиви. Знижуючи дисконт, центральний банк збільшує попит, а, відповідно, і розмір вільного резерву комерційних банків, що призводить до росту грошових коштів на пасивних рахунках комерційних банків.

Найбільш використовуваним інструментом управління пасивами в країнах з розвинутими ринковими відносинами є операції на ринку цінних паперів. Це пов'язано з тим, що центральні банки, виступаючи кредиторами держави, виконавцями державного бюджету, володіють великими портфелями цінних паперів, перш за все - найбільш ліквідних - державних. А тому центральний банк може виступати на фондовому ринку в якості і продавця і покупця. Продаючи цінні папери комерційним банкам чи їх клієнтам, центральний банк зменшує їх вільні ресурси. Купуючи цінні папери центральний банк збільшує вільні резерви комерційних банків [19,c.176].

Така ж картина спостерігається і на валютному ринку. Центральний банк, який є найбільшим володарем валюти, продає її комерційним банкам, тобто проводить політику кредитової рестрикції, або купує валюту, тобто проводить політику кредитової експансії.

Друга група інструментів грошово-кредитного регулювання пов'язана з використанням норм та нормативів, встановлених центральним банком, та обов'язкових нормативів для використання комерційними банками. Це регулювання здійснюється через впровадження спеціальних інструкцій Національного банку.

Loading...

 
 

Цікаве