WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Формування ресурсної бази комерцiйних банкiв - Дипломна робота

Формування ресурсної бази комерцiйних банкiв - Дипломна робота

Суть захисної функції власного капіталу полягає у тому, що він слугує насамперед для захисту інтересів вкладників і кредиторів банку, для покриття можливих збитків від банківської діяльності. Ця функція включає гарантування вкладів, що захищає інтереси вкладників банку у разі його ліквідації чи банкрутства, а також забезпечує функціонування банку при виникненні збитків від поточної діяльності. Зазначені збитки, як правило, покриваються за рахунок поточних прибутків. Якщо їх для цього, а також для покриття непередбачених витрат недостатньо, використовується частка власного капіталу. Тому коли комерційний банк має достатній резервний капітал та інші подібні резерви, він тривалий час може вважитися надійним і платоспроможним навіть при наявності збитків від поточної діяльності. Використання залученого й позиченого капіталу для покриття поточних збитків з економічної точки зору є боргом банку перед кредиторами і вкладниками.

Роль захисної функції власного капіталу банку змінюється під дією низки загальноекономічного та фінансового стану країни, а також стабільності грошової сфери; стану гарантування вкладів у країні; стратегії і тактики банків, насамперед у галузі підпорядкування їх забезпеченню ліквідності й фінансової стійкості. Чим вищий у країні рівень розвитку гарантування вкладів та здійснення активних операцій, тим менші вимоги до захисної функції власного капіталу і тим менша його сума може знаходитися в обороті банку. Однак надмірне захоплення ліквідними та безризиковими активами призводить до зниження прибутковості банку, втрати його позицій на грошовому ринку та ринку банківських операцій і послуг.

Наступна функція власного капіталу – забезпечення оперативної діяльності комерційного банку. Порівняно з іншими сферами підприємницької діяльності ця функція у банківській діяльності другорядна (у порівнянні із захисною функцією) для власного капіталу банку. Проте недооцінювати чи ігнорувати її не слід, особливо на перших кроках створення та діяльності банку, коли за рахунок капіталу формується його інфраструктура і розгортається банківська діяльність. Відчутна роль цієї функції власного капіталу при подальшому розширенні й структурному розвитку банку, розробці й запровадженні нових банківських технологій та продуктів.

Сутність регулюючої функції полягає в тому, що через фіксацію розміру власного капіталу (або окремих його складових) регулюючі та наглядові органи впливають на діяльність комерційного банку в цілому. Зокрема, встановлення нормативу платоспроможності має на меті не допустити надмірної мінімізації комерційними банками власного капіталу заради максимізації отримуваних доходів, знизити ризик банкрутства комерційних банків та підвищити рівень захисту інтересів вкладників і кредиторів.

Багатофункціональне призначення власного капіталу робить його неоднорідним за своїм складом. Перша частина, призначена для забезпечення банківської діяльності, найпостійніша і виступає у формі статутного капіталу, частково резервного та субординованого капіталу, емісійних різниць, переоцінки основних засобів. Друга частина власного капіталу призначена для страхування активних та інших операцій і послуг банку від збитків. Ця частина рухоміша й виступає частково у сфері резервного капіталу, резервів для покриття імовірних збитків від активних операцій. Третя частина призначена для регулювання розміру власного капіталу, однак може використовуватися також для забезпечення банківської діяльності й для страхових потреб банку. Тому розмір цієї частини власного капіталу найрухоміший, може змінюватися залежно від зміни стратегічних і тактичних цілей самого банку, а також від зміни вимог регулюючих та наглядових органів. Зазначена частина власного капіталу у виступає у формі нерозподіленого прибутку, частково для цього можуть залучатись кошти на умовах субординованого боргу.

Залежно від організаційно-правової форми діяльності комерційного банку власний капітал поділяється на акціонерний та пайовий. Акціонерний формується початково від випуску та розміщення акцій. У разі продажу акцій за ціною, вищою за номінальну вартість, засновники (акціонери) комерційного банку одержують дохід, який є складовою частиною власного капіталу.

Пайовий власний капітал формується початково за рахунок внесків коштів та майна (паїв) у статутний капітал банку. Пайові комерційні банки організуються на засадах товариств з обмеженою відповідальністю, у яких відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску. При виході учасника з пайового комерційного банку йому виплачується вартість частини майна банку, пропорційна його частці у статутному капіталі.

Виходячи із форми інвестування відокремлюють формування власного капіталу в грошовій, матеріально-речовій формі та у формі фінансових активів. Чинним законодавством України передбачено формування власного капіталу комерційних банків лише у грошовій формі в національній та вільноконвертованій іноземній валюті (для засновників чи акціонерів банків-нерезидентів).

Виходячи із резидентності розрізняють власний капітал національний, що сформований і належить за правом власності юридичним і фізичним особам – резидентам України, та іноземний, що сформований і належить на правах власності юридичним та фізичним особам-нерезидентам.

За характером використання розрізняють власний капітал, що нагромаджується та що споживається. Перший використовується у виробничих цілях, тобто для здійснення банківських операцій і надання послуг, другий – споживається, тобто використовується, зокрема, на матеріальне стимулювання й соціальний розвиток колективу комерційного банку.

Відповідно до характеру використання у банківській діяльності власний капітал комерційного банку поділяється на робочий і неробочий. Робочим є власний капітал, який приносить банку дохід, неробочим – капітал, вкладений в активи, що не тільки не приносять банку доходів, а іноді фактично збиткові.

Залежно від способу розрахунку відокремлюють балансовий і регулятивний власний капітал. Балансовий власний капітал розраховується як різниця між балансовою вартістю активів та зобов'язань банку. Регулятивний власний капітал використовується органами банківського нагляду для обчислення економічних нормативів діяльності комерційних банків і деяких інших потреб. Обчислення регулятивного власного капіталу проводиться за досить складною формулою, яка постійно коригується Національним банком України.

Виходячи з порядку і джерела формування розрізняють: статутний капітал; резервний капітал та інші спеціальні фонди і резерви; нерозподілений прибуток; субординований капітал.

Згідно з методикою Національного банку України регулятивний капітал комерційного банку складається із суми основного капіталу (капітал 1-го рівня) за мінусом недосформованих резервів за активними операціями комерційних банків та додаткового капіталу (капіталу 2-го рівня).

Основний капітал уважається незмінним і таким, що не підлягає передаванню, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки.

До складу основного капіталу віднесено:

а) фактично сплачений зареєстрований статутний капітал;

б) розкриті резерви, що створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку (резерви, що оприлюднені банком у фінансовій звітності):

  • дивіденди, що направлені на збільшення статутного капіталу;

  • емісійні різниці;

  • резервні фонди, що створюються згідно із законами України;

  • загальні резерви, що створюються під невизначений ризик при проведенні банківських операцій;

  • прибуток минулих років;

  • прибуток минулих років, що очікує затвердження.

Ці складові частини включаються до капіталу 1-го рівня лише за умови, що вони відповідають таким критеріям:

  • відрахування до резервів і фондів здійснено з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов'язання;

  • призначення резервів та фондів і рух коштів по цих резервах і фондах окремо розкрито в оприлюднених звітах банку;

  • фонди мають бути в розпорядженні банку з метою необмеженого і негайного їх використання для покриття збитків;

  • будь-яке покриття збитків за рахунок резервів та фондів проводиться лише через рахунок прибутків та збитків.

в) загальний розмір основного капіталу визначається з урахуванням розміру очікуваних (можливих) збитків за виконаними зобов'язаннями контрагентів та зменшується на суму:

  • недосформованих резервів під можливі збитки за: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад 30 днів та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах;

  • нематеріальних активів за мінусом суми зносу;

  • капітальних вкладень у нематеріальні активи;

  • збитки минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;

  • збитки поточного року.

Loading...

 
 

Цікаве