WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Формування ресурсної бази комерцiйних банкiв - Дипломна робота

Формування ресурсної бази комерцiйних банкiв - Дипломна робота

Сучасна банківська практика характеризується великою розмаїтістю вкладів, депозитів і депозитних рахунків. Це пояснюється прагненням банків в умовах сегментованого високо конкурентного ринку найповніше задовольнити попит різних груп клієнтів на банківські послуги і залучити їхні заощадження та вільні грошові капітали на банківські рахунки.

Недепозитні джерела банківських ресурсів відрізняються від депозитів тим, що вони мають, по-перше, неперсональний характер, тобто не асоціюються з клієнтами банку, а купуються на ринку на конкурентній основі, і, по-друге, ініціатива залучення цих коштів належить самому банкові, даним видом ресурсів користуються переважно великі банки. Купуються недепозитні кошти на значні суми, і їх вважають операціями оптового характеру.

Власні кошти комерційних банків складаються зі статутного фонду, а також утворених у процесі банківської діяльності резервних та інших фондів. До власних коштів прирівнюється прибуток, який до його розподілу знаходиться в обороті комерційного банку і використовується в якості банківських ресурсів.

Тимчасово вільні кошти бюджетів на рахунках у комерційному банку (якщо він залучається до касового виконання державного бюджету) утворюються в результаті їхнього поточного виконання, тобто від моменту надходження доходів на рахунки в банку до моменту їх використання.

Важливим банківським ресурсом є кошти клієнтів на рахунках у комерційному банку і кошти в розрахунках: залишки коштів на поточних рахунках підприємств, організацій і установ усіх форм власності; залишки фондів економічного стимулювання і спеціального призначення клієнтів, що зберігаються в банку на окремих рахунках; кошти депоновані з метою забезпечення гарантії платежу при акредитивній формі розрахунків, розрахунках чеками й акцептованими платіжними дорученнями; кошти в розрахунках між установами одного комерційного банку; кошти бюджетних і громадських організацій; кошти спеціальних фінансово-кредитних інститутів.

До банківських ресурсів відносяться грошові заощадження населення, які формуються за рахунок скорочення поточного особистого споживання і призначаються для забезпечення його потреб у майбутньому.

Основну частину залучених ресурсів комерційних банків складають депозити.

Депозит (вклад) – це грошові кошти в національній та іноземній валюті, що передані їх власником або іншою особою за його дорученням в готівковій або безготівковій формах на рахунок власника на зберігання на певних умовах.

Практично усі клієнтські рахунки називають депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий у банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти.

Для банківської практики характерна така класифікація депозитів:

  • депозити до запитання;

  • строкові (термінові) депозити;

  • ощадні вклади населення;

  • умовні депозити (вклади, які робить клієнт в банку на певних умовах)

За категорією вкладників депозити поділяють на:

  • міжбанківські депозити;

  • депозити юридичних осіб;

  • депозити фізичних осіб

Депозити за своїм економічним значенням можуть бути як пасивними, так і активними.

Активні депозити – це розміщення банківських коштів в інших банках. Сюди відносять:

  • кореспондентський рахунок в НБУ;

  • депозит до запитання в НБУ;

  • кошти надані НБУ за операції РЕПО;

  • короткострокові депозити в НБУ;

  • кореспондентські рахунки в інших банках;

  • депозити до запитання в інших банках;

  • депозити "овернайт" – тільки на одну добу – в інших банках;

  • короткострокові депозити в інших банках

Пасивні депозити – це залучення банками коштів від усіх своїх клієнтів на перераховані вище рахунки.

Депозит вигідний банку тому, що він користується цими коштами, це є його залучені ресурси, а для клієнта іноді проблематично, чи внести гроші на депозит, чи використати для задоволення своїх потреб. Якраз депозитні операції дуже виразно відображають сутність комерційної діяльності банку – платити за депозит дешевше, а розміщувати його дорожче. Депозитні операції повинні ще відповідати "золотому банківському правилу" – надавати кошти на строк не більше, ніж ці кошти залучаються.

Депозити до запитання – кошти, що зберігаються на спеціальних рахунках банку і можуть в будь-який момент бути поповнені або вилучені, тобто термін в депозиті не обумовлюється.

Вклади (депозити) до запитання розміщуються у банку на поточному або іншому спеціальному рахунку клієнта. Вони використовуються для здійснення поточних розрахунків власника рахунку з його партнерами. За вимогою клієнта кошти з розрахункового та поточного рахунків у будь-який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжного доручення, сплати чеків або векселів. До вкладів до запитання прирівнюються внески з попереднім повідомленням банку про намір зняти гроші з рахунку (за умови, що термін повідомлення не перевищує одного місяця). Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій, тому власникам поточних рахунків сплачується низький депозитний процент або не сплачується зовсім.

Ресурсами комерційних банків є також кредити, надані іншими банками, включаючи іноземні, а також кошти інших банків, що знаходяться на їхніх кореспондентських рахунках у комерційному банку.

Нарешті, до ресурсів комерційних банків відносять інші грошові кошти, які утворюються в результаті проведення ними інших видів пасивних операцій.

В залежності від місця мобілізації банківських ресурсів їх підрозділяють на мобілізовані самим комерційним банком і придбані в інших банків. На місці комерційними банками мобілізується більша частина ресурсів, наприклад, вклади громадян і депозити підприємств і організацій. Для оперативного задоволення додаткових потреб у грошових коштах комерційні банки залучають ресурси, мобілізовані іншими банками.

Ресурси комерційного банку можна класифікувати по можливості прогнозування їх величини. При цьому виділяють ресурси, що піддаються прямому і непрямому прогнозуванню. До ресурсів прямого прогнозування відносять фонди банку і нерозподілений прибуток. Непрямому прогнозуванню підлягають кошти в розрахунках, залишки тимчасово вільних коштів на поточних рахунках підприємств і організацій, деякі інші джерела банківських ресурсів.

В залежності від часу використання банківські ресурси підрозділяють на постійні і тимчасові. Постійні – це грошові кошти, чия динаміка й оборотність комерційним банком може бути спрогнозована і визначена частина (стабільні залишки) використана для здійснення активних операцій. Тимчасові банківські ресурси створюють грошові кошти, що утворюються періодично в результаті здійснення деяких банківських операцій і динаміку яких важко спрогнозувати.

З точки зору джерел утворення ресурси комерційних банків поділяються на власні і залучені. Аналізуючи суть власного капіталу комерційного банку, доцільно розглянути питання оцінки його вартості. Оцінка вартості власного капіталу дає змогу одержати додаткову інформацію для прийняття відповідних управлінських рішень поточного і перспективного плану, визначити ефективність діяльності банку.

У банківській практиці існує кілька способів визначення вартості власного капіталу комерційного банку. Кожний з них має як позитивні, так і негативні сторони.

Перший спосіб – визначення бухгалтерської (книжкової) вартості власного капіталу комерційного банку. За цим способом усі активи і зобов'язання банку обліковуються на його балансі за вартістю їх придбання чи виникнення. Власний капітал розраховується як різниця між балансовою вартістю активів і зобов'язань. Такий спосіб оцінювання прийнятний лише тоді, коли балансова та ринкова вартість активів і зобов'язань не дуже різняться між собою. Якщо ринкова вартість із тих чи інших причин значно відхиляється від первісної балансової вартості, зазначений спосіб призводить до спотворення результатів, неадекватності оцінки власного капіталу банку. Цей спосіб простий, не потребує наявності спеціальної кваліфікації у працівників банку та значних витрат на здійснення оцінки.

Другий спосіб – спосіб ринкової вартості. Полягає він утому, що активи й зобов'язання банку оцінюються за ринковою вартістю, виходячи з якої розраховується власний капітал комерційного банку. Цей спосіб точніше відбиває реальний рівень захищеності банку, дає змогу динамічніше й реальніше оцінювати вартість власного капіталу, оскільки ринкова вартість постійно змінюється. Однак банки здебільшого не зацікавлені в такому способі визначення вартості власного капіталу, особливо коли він не сприяє зміцненню позицій банку на ринку. Цей спосіб використовується переважно менеджментом банку для внутрішніх потреб, хоч він корисний і для зовнішніх користувачів – вкладників та кредиторів банку.

Loading...

 
 

Цікаве