WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Формування ресурсної бази комерцiйних банкiв - Дипломна робота

Формування ресурсної бази комерцiйних банкiв - Дипломна робота

Кожну із зазначених складових можна розглядати як окрему проблему, але в рамках інтегрованого підходу до управління пасивами необхідно проводити їх спільний аналіз у цілісній системі – банківській установі.

Проблема управління ресурсами, залученими комерційними банками, має не тільки кількісну але і якісну сторону. Залучати ресурси без вивчення питання про їх розміщення недоцільно. Перед комерційними банками стоїть завдання ефективного розміщення ресурсів, які відшкодовували б втрати і приносили банку прибуток, а також забезпечували виконання вимог, які пред'являє НБУ по ліквідності банків. Це можливо при здійсненні комерційним банком тісної взаємоув'язки пасивних операцій з активними.

Стратегічне управління ресурсами включає два взаємодоповнюючі процеси: вибір стратегічних позицій та управління в реальному часі. Можливості вітчизняних банків щодо планування власної діяльності зумовлені насамперед зовнішнім середовищем – економічною та політичною нестабільністю. Це призводить до невизначеності макроекономічних показників (приросту грошової маси, ВНП, інфляції); параметрів ринків, на яких доводиться працювати; мінливості законодавчого поля та правового регулювання. Тому для банків часовим горизонтом планування, у рамках якого розробляються прогнозні показники бізнес-плану, є рік; оперативне планування проводиться з розбивкою на квартали(місяці).

Розвиток планування гальмують фактори суб'єктивного характеру :

  • самовпевненість керівництва на неусвідомлення необхідності планування;

  • нерозробленість методичних засад і засобів планування в умовах нестабільності економіки.

Планування за своєю суттю є процесом формування цілей при передбачуваних обмеженнях з урахуванням початкових умов. Стратегічні цілі розкриваються у бізнес-плані та політиці банку, короткострокові – в оперативних (поточних) планах та бюджетах. Результати їх виконання є базою для коригування довгострокових цілей, що диктується постійними змінами ринкових умов. При цьому існують певні вимоги до постановки цілей :

  • вимірюваність та конкретність. Для банку – це встановлення цільових значень показників прибутковості, обсягу прибутку, чистої відсоткової маржі тощо;

  • упорядкування цілей у часі – тобто визначення послідовності та термінів їх здійснення;

  • реалістичний підхід, що визначається наявними ресурсними обмеженнями та впливом зовнішніх чинників;

  • узгодженість, тобто досягнення одних цілей не повинно перешкоджати досягненню інших. Аспектом узгодженості є їх відповідність за напрямами діяльності (функціональний рівень) та за підрозділами.

При складанні планів враховуються фактори, які впливають на прийняття рішень при управлінні активами та пасивами, а саме :

  • оцінка економічних умов, що визначають середовище, в якому працює банк; ці умови є визначальними при встановлені процентних ставок, попиту на банківські продукти та послуги, забезпечення ресурсами;

  • аналіз конкурентів, допомагає розробити політику щодо встановлення плати за надані та залучені кошти, тарифи;

  • оцінка потенційних можливостей зростання банку залежно від умов на ринку; конкурентного оточення, внутрішніх ресурсів.

Суть управління активами та пасивами полягає у формулюванні стратегії та здійсненні заходів, які допомагають привести структуру балансу у відповідність із його стратегічними програмами. Узагальнюючим моментом, якому підпорядковується управління, є формулювання завдання (місії). Як і будь-яка інша комерційна структура, банк прагне максимізувати свою ринкову значущість при збереженні прийнятного рівня ризику.

Ризик ліквідності – це ймовірність втрат, які несе банк, якщо не зможе задовольнити вимоги кредиторів. Даний ризик можна зменшити, збільшуючи обсяг ліквідних коштів, до яких має доступ банк у кожний конкретний момент часу. Однак це спричиняється до втрати доходів. Тому керівництву потрібно постійно шукати компроміс між рівнем ліквідності та прибутковості.

Перспективною стратегією управління ліквідності є збалансований підхід до УАП, коли частина очікуваного попиту на ліквідні кошти забезпечується за рахунок грошових коштів (каса та коррахунки в банках), надходжень від погашення кредитів, цінних паперів, тоді як інші потреби задовольняються за рахунок залучення міжбанківських кредитів, припливу депозитів, емісії боргових цінних паперів. Здавалося б для визначення позиції ліквідності цілком природно розглядати активну та пасивну частини балансу спільно. Проте на практиці для цього необхідно створити певні умови. По-перше, менеджерам, відповідальним за управління ліквідністю, потрібно мати інформацію щодо діяльності всіх підрозділів банку, причетних до залучення та розміщення коштів. Крім того, внутрішніми положеннями банку повинні передбачатися можливість координації та контролю з боку спеціалістів з управління ліквідністю за проведенням активно-пасивних операцій, а також розкриватися процедури узгодження рішень. З огляду на оперативність рішень при поточному контролі ліквідності, багатоваріантності можливих умов і наслідків при довгостроковому плануванні ліквідності, особливого значення для успішного управління набуває програмне забезпечення процесу прийняття рішень.

При плануванні й аналізі ресурсної бази корисною та ефективною виявляється концепція фінансових потоків, коли операції банку розглядаються як рух грошових коштів у вигляді надходжень та вибуття, що постійно відбувається в процесі роботи установи.

Надходження до банку за певний період часу формують пропозицію ліквідних коштів, а використані банком кошти – це результат попиту на ліквідні кошти.

Ефективність управління ризиком ліквідності залежить від низки факторів, найважливішими з яких є склад клієнтів, доступ до ринків ресурсів, якість портфеля активів, навички менеджерів, відпрацьованість внутрішніх процедур та інструментацію планування, задоволення потреб у ліквідних коштах. У процесі управління ресурсами також необхідно вирішувати такі завдання:

  • своєчасно провести розрахунки за зобов'язаннями при прийнятих витратах;

  • задовольнити попит на кредит;

  • підтримати оптимальну з точки зору ліквідності та прибутковості структуру пасивів;

  • дотримуватися вимог щодо обов'язкових резервів, нормативів ліквідності.

Невідповідність обсягів попиту на ліквідні кошти можливостям банку щодо їх задоволення тісно пов'язана з рівнем ризику процентної ставки. Дефіцит чи надлишок ліквідних коштів визначається часовою структурою активів і пасивів, співвідношенням працюючих і необхідних для підтримання ліквідності коштів, що відповідно позначається на дохідності й витратності операцій. Ризик процентних ставок – це зміни рівня чистої процентної маржі при змінах ринкових ставок.

Серед ризиків, з якими стикаються банки у своїй діяльності, останніми роками найбільшу увагу приділяють ризику процентних ставок унаслідок їх мінливості та передбачуваності руху. Масштаб впливу ризику процентних ставок на фінансовий стан банку спонукає розробляти складні засоби його оцінки та контролю. Спроможність менеджменту "осідлати" цей вид ризику – вагома перевага у конкретній боротьбі. Якщо ризик надмірний або недостатньо контролюється та відстежується, це може призвести до серйозної загрози прибутковості внаслідок коливання :

  • чистої процентної маржі при невідповідності обсягів активів і пасивів, чутливих до змін процентних ставок;

  • вартості банківських активів, зобов'язань, позабалансових інструментів, оскільки теперішня вартість майбутніх грошових потоків змінюється зі зміною процентних ставок.

Щоб визначити ризик процентних ставок, поглиблено аналізують дисбаланси ліквідності: для послідовності часових інтервалів визначають розриви (гепи) – невідповідності активів і зобов'язань, чутливих до змін процентних ставок. При оцінці чутливості ринкових вартості фінансових інструментів до змін процентних ставок використовують аналіз середньозважених термінів погашення (дюрацію).

При управлінні ризиком процентних ставок менеджмент банку має вирішити такі завдання :

  • досягти цільового рівня чистої процентної маржі, стабілізації чистого процентного доходу;

  • передбачити рух процентних ставок, визначити тенденції ринку;

  • встановити процентні ставки за залученими коштами, визначити динамічну структуру активів і пасивів на підставі геп-аналізу та дюрації;

  • використовувати засоби хеджування.

Джерелом валютного ризику є позиції балансового звіту банку, чутливі до зміни валютного курсу. Валютний ризик – це ймовірність того, що рівень прибутковості та капіталу зменшиться внаслідок зміни курсу валюти. Ступінь цього ризику залежить від обсягів активів і пасивів, деномінованих в інших валютах, та курсових змін. Якщо тенденція валютного ринку керівництво банку може лише прогнозувати, то політика щодо залучення та розміщення коштів у іноземних валютах залежить від рівня прийнятого ризику. Банк, керівництво якого схиляється до безпечного рівня ризику, прагне підтримувати закриту валютну позицію. Очікування спекулятивних прибутків спонукають поглиблювати відкриту валютну позицію у тому чи іншому напрямі. У світовій практиці широко застосовуються засоби хеджування валютного ризику; вітчизняним банкам використовувати їх нині заборонено. При управлінні валютним ризиком менеджери банку вирішують завдання:

Loading...

 
 

Цікаве