WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Кредитна політика банків - Курсова робота

Кредитна політика банків - Курсова робота

1) абсолютизацію принципу "дорогих" грошей і нульової інфляції;

2) обмеженість економічної ролі НБУ;

3) заперечення грошово-кредитної емісії;

4) безальтернативність дворівневої банківської системи.

1. Чи необхідна абсолютизація принципу мінімальної (нульової) інфляції? Суспільство легко, на віру, сприймає ідею позитивної для економічного розвитку ролі мінімальної (нульової) інфляції. Вважається, що найкращий варіант для економічного розвитку, коли інфляція дорівнює нулю або близька до нуля. Можна сказати, що цей погляд є загальноприйнятим постулатом, який, по суті, не піддається сумніву і майже не заперечується. Уся вітчизняна грошово-кредитна політика з 1994—1995 pp. так чи інакше спрямована на монетарну рестрикцію й боротьбу з інфляцією. Невже не дано іншого?

Необхідність жорсткої боротьби з інфляцією і вжиття дефляційних заходів не викликає сумнівів. Негативний вплив надмірної інфляції на розвиток процесу виробництва доведено теоретично і підтверджено народногосподарською, у тому числі й вітчизняною, практикою. Однак уся складність проблеми полягає в тому, що в Україні курс на зниження інфляції поєднується з пасивністю промислової політики. Подібна ситуація гостро ставить перед економічною наукою питання про межі інфляції, про її зв'язок із зростанням (або спадом) обсягів виробництва. Це питання стало предметом значних дискусій.

Економічна теорія й практика завжди стоять перед вибором двох можливих альтернатив: з одного боку, грошової рестрикції і жорсткої антиінфляційної політики, а з другого – грошової експансії і контролю за помірною інфляцією. Цільові показники рівня або темпів інфляції є важливими стратегічними орієнтирами діяльності центрального банку в будь-якій країні світу.

Особливістю інфляції в Україні є те, що вона пов'язана не стільки з грошовими чинниками, скільки з цілим комплексом макро- і мікроекономічних факторів. Економіка України характеризується значним інфляційним потенціалом, в основі якого лежать особливості відтворювальної структури народного господарства, його незбалансованість, затратний характер виробництва, надмірна монополізація тощо.

Під інфляційним потенціалом національної економіки розуміється сукупність передумов та можливостей переходу прихованої інфляції у її відкриті форми. Інфляція (йдеться про інфляцію витрат) у такій ситуації може довгий час не проявлятися, загрожуючи лише в потенції. Тому не слід тішити себе ілюзією, що інфляцію переможено. В умовах низької ефективності і технологічної відсталості української економіки потенціальна загроза інфляції буде завжди. Отже, інфляційний потенціал вітчизняної економіки формується насамперед завдяки й на основі інфляції витрат (пропозиції). Інфляція попиту проявляється відкрито, саме вона стає найпершим об'єктом антиінфляційної політики. Зменшення інфляції попиту здійснюється простими для практичного використання методами монетарних та бюджетних обмежень. Але зупинити інфляцію витрат методами обмеження попиту неможливо.

Грошово-кредитна політика, якщо вона не догматична, не може ігнорувати наявність потенціалу інфляції витрат. Безумовно, економічне зростання в Україні має здійснюватися на не-інфляційній основі. Однак, якщо під неінфляційним розвитком економіки розуміти лише відсутність інфляції попиту (demand-pull inflation), то буде постійною загроза загострення інфляції витрат (cost-push inflation). Наслідком розширення сукупного попиту та піднесення виробництва в такому випадку буде перетворення потенційної інфляції витрат у реальну інфляцію зростання цін.

Отже, у національній економіці України спостерігається і відтворюється на розширеній основі суперечність між політикою обмеження інфляції попиту та об'єктивною тенденцією до розширення потенціалу інфляції витрат (пропозиції). Основним засобом розв'язання даної суперечності має стати перехід НБУ до режиму таргетування інфляції (Inflation Targeting)3, В Україні режим таргетування інфляції необхідно реально включити в організаційно-правову базу грошово-кредитної політики. Таргетування інфляції пов'язане з публічним проголошенням НБУ цільових орієнтирів з інфляції у цифровому вираженні й зобов'язанням упоратися з цими завданнями.

Важливим позитивним чинником у режимі таргетування інфляції є можливість регулювання інфляційних очікувань економічних агентів. Будь-яка зміна таргету інфляції передбачає публічне роз'яснення причин прийняття цього рішення НБУ. У цьому напрямі може поступово здійснюватися "легалізація" інфляції витрат, її врахування для визначення цільових орієнтирів грошово-кредитної політики.

Які ж цільові орієнтири інфляції вважати прийнятними для сучасної української економіки? Спираючись на світовий досвід, можна вважати, що такі параметри лежать у межах коридору між максимальним рівнем інфляції 40 відсотків річних (Світовий банк вважає цей рівень пороговим, після якого зростання життєвого рівня населення стає неможливим) і мінімальним – 3,5 відсотка (цей граничний рівень інфляції введено Європейським Союзом для своїх країн – членів або країн – кандидатів до вступу в ЄС).

Інфляція як вище оптимального рівня, визначеного на основі таргетування, так і нижче нього буде мати деструктивний характер. Оптимальний рівень інфляції спонукатиме господарюючих суб'єктів до довгострокових заощаджень, розширюватиме фінансові джерела інвестування, робитиме позитивною норму прибутку від виробничих інвестицій. У результаті слід очікувати активізацію ролі національних грошей не просто як засобу заощадження, а і як засобу виробничих нагромаджень та інвестування.

На думку професора Б. Кваснюка, стале економічне зростання відбувається при річних темпах інфляції 40 % і місячних – 2,8 %. О. Мельник зазначає, що при розв'язанні тактичних завдань економічних перетворень держава може допустити підвищення темпів інфляції до рівня 20 – 30 відсотків на рік. За офіційними довгостроковими прогнозами, зростання споживчих цін не перевищуватиме в період 2000 – 2001 pp. у середньому 15,2% за рік, у 2002 –2004 pp. – 6,9 %J.

Оптимізація рівня інфляції на основі її таргетування й запровадження більш "дешевих" національних грошей є первинним заходом грошово-кредитного стимулювання національного виробництва. Однак цей захід необхідний для того, щоб створити фінансовий заділ для економічного зростання. Надалі на перший план вийдуть більш глибинні проблеми проведення мікроекономічних перетворень у сфері фінансів підприємств (фірм). "Дорогі" гроші не синонім національного економічного розквіту. Девальвацію гривні, що здійснюється під контролем НБУ І в інтересах оптимізації руху грошових коштів у народному господарстві, слід розглядати як нормальний монетарний інструмент впливу на розвиток національного виробництва.

Зрозуміло, що успіху режиму таргетування інфляції з боку НБУ буде досягнуто лише на основі піднесення національного виробництва. Якщо економічного зростання не буде досягнуто, то не буде ніякого сенсу в підтриманні оптимальних темпів інфляції. Девальвація курсу гривні, яка здійснюється на основі таргетування інфляції поступово і контрольовано, є нормальним явищем в умовах, коли в країні створюються передумови для сталого економічного зростання.

2. Чи слід обмежувати економічну роль НБУ забезпеченням стабільності гривні? Не викликає сумніву, що стабільність національної грошової одиниці є дуже важливою, адже для становлення ефективної економіки необхідні достатньо сталі гроші. Однак не можна заради ідеї "дорогих" грошей обмежувати доступ грошової маси в реальний сектор вітчизняного виробництва. Гривня не щось таке, що стоїть на одному рівні з економікою.

Національний банк має здійснювати ефективне регулювання грошових потоків в національній економіці, щоб повернути ці потоки у сферу роботи реального капіталу. Не може Національний банк займатися лише проблемою сталості грошового обігу, коли виробництво не працює на повну потужність, а економіка не ефективна. Наведемо з цього приводу думку відомого польського економіста М. Дембровського, з якою автор статті принципово не може погодитися: "Основна місія центрального банку в умовах ринкової економіки полягає в прагненні знижувати інфляцію (забезпечувати стабільність внутрішніх цін) і стабілізувати вартість національної валюти. Від центрального банку не треба чекати, як вимагають політики, реалізації іншої мети, наприклад, стимулювання економічного зростання. Це завдання має виконуватись урядом". Думаю, що такий погляд не можна вважати прийнятним для умов сучасної української економіки, яка орієнтується на розвиток і зростання.

У зв'язку з переходом до політики економічного зростання в Україні назріла необхідність уточнити основну мету та завдання діяльності НБУ.

Центральний банк країни з економікою, яка розвивається, не може виконувати ті ж самі завдання, що й центральний банк країни з розвинутою економікою. Мета і завдання НБУ як органу монетарної влади в Україні закономірно змінюються залежно від специфіки конкретного етапу соціально-економічного розвитку країни.

Стимулюванням національного виробництва зобов'язані займатися всі владні органи, у тому числі й НБУ з використанням властивих для його діяльності монетарних механізмів та інструментів. Інша справа, і це дуже важливо, – не допустити втягування НБУ у відверто популістські дії, пов'язані із здійсненням емісійних операцій для розв'язання соціальних питань. Завжди має бути чітка система інституційних противаг і стримувань, які б забезпечували незалежність НБУ у сфері монетарної політики як від законодавчої, так і від виконавчої влади.

Мета і завдання центрального банку із часом змінюються і набувають нових рис. Визначення нових завдань центрального банку має знайти відображення як в законодавчих актах, так і в нормативних документах самого банку. Такі дії є нормальним способом недопущення догматизму грошово-кредитної політики.

Loading...

 
 

Цікаве