WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Кредитна політика банків - Курсова робота

Кредитна політика банків - Курсова робота

Розробка кредитної політики є функцією вищого керівництва банку, зокрема його спостережної ради. Саме спостережна рада має повноваження щодо формулювання внутрішньої кредитної політики, її моніторингу й коригування. Що стосується останнього, то необхідність уточнення кредитної політики не підлягає сумніву, зважаючи на мінливість середовища, в якому працює банк.

Нині загальноприйнятою є думка, що перегляд кредитної політики має здійснюватися не рідше як один раз на рік. Насправді умови роботи українських банків змушують їх вдаватися до коригування своєї кредитної політики значно частіше. Це зумовлює необхідність створення в банку спеціальної структури – комітету з кредитної політики, підпорядкованого спостережній раді банку. Основним завданням комітету є розробка кредитної документації банку, зокрема меморандуму про кредитну політику. Крім того, комітет стає посередником між спостережною радою і правлінням у процесі коригування цього документа. Так, у разі внесення змін і доповнень до кредитної політики, але не рідше як один раз на рік, правління банку вносить свої пропозиції на розгляд спостережної ради, яка переадресовує їх комітету з кредитної політики. Останній визначає, які зміни мають бути внесені в інші нормативні документи банку відповідно до пропонованих змін у кредитній політиці, й подає цю інформацію спостережній раді. Після того, як спостережна рада схвалить зміни у кредитній політиці, кредитний комітет вносить їх як у текст меморандуму про кредитну політику, так і в інші нормативні документи банку.

Серед внутрішніх документів, котрі регламентують діяльність банку у сфері кредитування, особливе місце належить інструкціям (положенням), які визначають послідовність здійснення процедури кредитування, порядок проведення роботи з позичальниками й розподіл обов'язків між підрозділами банку в процесі надання, супроводу і повернення кредиту. Подібний документ, який можна умовно назвати положенням про кредитування, фактично визначає систему реалізації завдань, окреслених у меморандумі про кредитну політику.

2. Догматизм грошово-кредитної політики як гальмо економічного зростання в Україні

Грошово-кредитна політика в Україні базується на ряді квазітеоретичних положень, які приймаються як безспірні і незмінні істини для будь-яких часів та умов. Відірвана від реального життя наполегливість в захисті цих положень завдає значної шкоди перспективам післякризового розвитку української економіки.

Догматичний характер грошово-кредитної політики проявляється тоді, коли назрілі об'єктивні економічні перетворення гальмуються, а наявні неефективні в наших умовах монетарні форми та механізми зберігаються і підтримуються.

Ті концептуальні засади вітчизняної грошово-кредитної системи, які склалися в 90-х роках, усе менше відповідають сьогодні реаліям та нагальним потребам сучасного соціально-економічного розвитку України. Перед грошово-кредитною політикою ставиться принципово нове завдання монетарного стимулювання економічного зростання: більш чітке визначення ролі, обов'язків та завдань НБУ, здійснення ефективного розподілу грошових ресурсів, забезпечення прозорості і чистоти монетарних процесів1 , перенесення центру ваги від макрофінансів (державних фінансів) до мікрофінансів (фінансів підприємств), підвищення активності банківської системи щодо довгострокового кредитування й інвестування процесу виробництва тощо. Ігнорування нових завдань, дотримання догматичних постулатів зумовлює прорахунки, помилки та некваліфіковані рішення під час здійснення стратегії економічного зростання.

Сьогодні залишається вигідним оперувати тезами про стабільність національної валюти, боротьбу з інфляцією, недопущення грошової емісії та ін. Ці, на перший погляд, безспірні положення стали надзвичайно зручним "аргументом" для виправдання будь-яких, навіть відверто помилкових, рішень і заходів у грошово-кредитній сфері. Ті економісти, які не вірять у правильність цих положень для нинішніх умов української економіки, часто потрапляють до розряду консерваторів і противників реформ.

Грошово-кредитна політика в будь-якій країні є результатом складного політичного процесу ведення переговорів між законодавчою, виконавчою гілками влади і центральним банком за активної ролі громадськості, тому дуже важливим є прийняття певних загальних, прийнятних для всього суспільства, підходів та норм до її розробки і реалізації. Однак ці стратегічні положення й норми не можуть бути вічними істинами, тобто догмами.

Під догмами в цій статті розуміються теоретичні положення, наукова достовірність яких здається очевидною, але які не беруть до уваги реальних соціально-економічних умов і тому суперечать економічній практиці. Догми грошово-кредитної політики – це сурогати правильних стратегічних ідей, які виникають і поширюються, коли в них заінтересована монетарна влада. Скільки б не намагався центральний банк провести ці догми в життя, результат з погляду перспектив економічного розвитку завжди буде негативним.

У соціально-психологічному аспекті суттєвий вплив на процес формування догм вітчизняної грошово-кредитної політики здійснювало (і здійснює) постійне побоювання монетарної влади перед повторенням в Україні гіперінфляції, такої яку 1993—1994рр.

В Україні неминучим є перегляд стратегії та конкретних механізмів грошово-кредитної політики. По суті, сьогодні немає цілісного концептуального підходу до осмислення змісту і завдань сучасної монетарної політики. На жаль, сьогодні у нас немає і глибокого розуміння мети грошово-кредитної політики та засобів її досягнення. Безумовно, про ефективну грошово-кредитну політику можна говорити лише при умові, що вона буде ґрунтуватися на дійовій промисловій політиці та на динамічному розвитку національного виробництва. Чим більше затягується проблема подолання догматизму вітчизняної грошово-кредитної політики, тим більш радикальних заходів слід вживати, щоб виправити ситуацію. Для того, щоб позбутися догм у грошово-кредитній політиці, мало лише вказати на них, необхідно провести відповідні інституційні зміни, побудувати нові ефективні механізми реалізації монетарних рішень.

Практика виробила механізми відторгнення догматичних політичних рішень – вони просто не виконуються, якщо суперечать економічним реаліям та інтересам господарюючих суб'єктів. Проте у грошово-кредитній сфері інструменти й процедури побудовано так, що економічні агенти не можуть їх просто ігнорувати; можливе лише пристосування, адаптація до їхніх негативних наслідків (наприклад, процедура жорсткого контролю за грошовою масою зумовила появу таких форм фінансового пристосування, як бартер і взаємозаліки).

Сучасна грошово-кредитна політика необґрунтовано базується на "дорогих" грошах – на завищеному курсі національної валюти – гривні, що не відповідає адекватно реальному станові національної економіки. Це становище виявиться ще очевиднішим, якщо порівняти валютний курс гривні щодо російського рубля та економічний потенціал обох країн. Незважаючи на відносно високий курс гривні, рівень довіри населення до національної валюти тим не менш є досить низьким. Але пряме зниження обмінного курсу гривні (використання більш "дешевих" грошей) дасть у нинішніх умовах дуже мало стимулюючого ефекту щодо розвитку національного виробництва, якщо не буде задіяно більш глибинних фінансових та кредитних стимулів економічного зростання. Фундаментальна проблема вітчизняної грошово-кредитної політики – відірваність монетарної сфери від процесу виробництва – залишається головним гальмом економічного розвитку України, і без вирішення цієї проблеми "дешеві" гроші не будуть здійснювати позитивного впливу на реальну економіку.

Догматизм вітчизняної грошово-кредитної політики зумовлений однобічним антиісторичним перенесенням досвіду діяльності центральних банків розвинутих західних країн на специфічні умови української економіки. Нинішні догми правильно відображають лише реалії стабільної економіки та розвинутого ефективного виробництва. Для всіх інших соціально-економічних умов догматичні грошово-кредитні постулати може бути використано лише в суттєво обмеженому вигляді.

Подолання догматизму сучасної грошово-кредитної політики в Україні є складовою загального переходу до стимулюючої економічної політики. Для цього слід підвищити здатність НБУ забезпечувати довіру суспільства до монетарної політики, порядок і прозорість діяльності, ефективну боротьбу з фінансовою олігархією і клановим капіталом.

Звісно, не ставиться питання про повне заперечення всього того, що було зроблено у вітчизняній грошово-кредитній політиці в 90-х роках. Нове починається не на абсолютно порожньому місці. Однак зрозуміло й інше: в інтересах сталого економічного зростання необхідно найрішучіше і якомога скоріше позбутися догматизму в грошово-кредитній політиці, мінімізувавши можливі втрати соціально-економічного характеру. Це тим більш важливо, що спроби змінити становище часто трактуються як дії, які можуть у цілому принести більше шкоди, ніж користі.

Розглянемо тепер найбільш характерні положення, які відображають догматичність грошово-кредитної політики в Україні, а саме:

Loading...

 
 

Цікаве