WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Діяльність комерційних банків - Курсова робота

Діяльність комерційних банків - Курсова робота

Очевидно, що на цьому етапі відповідні оператори та системи електронних грошей для використання таких інструментів мають ліцензуватися НБУ. Це цілком відповідає вимогам Директиви 2000/46/ЕС Європейського Парламенту і Ради "Про діяльність в сфері електронних грошей і пруденційний нагляд над інститутами, що займаються цією діяльністю" від 18.09.2000 р.

Створення законодавчої бази розвитку інтернет-технологій у фінансовій сфері України розпочалося з прийняття 5 квітня 2001 р. Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", хоча в документі безпосередньо про Інтернет і не йдеться. Проте в Законі вперше введені і закріплені базові поняття щодо електронних платіжних систем, електронного цифрового підпису, електронного документообігу тощо. Так, електронний цифровий підпис у ст. 1.11 Закону визначається як "сукупність даних, отримана за допомогою криптографічного перетворення вмісту електронного документа, яка дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати особу, яка його підписала". Закон вже дає змогу застосовувати алгоритми цифрового підпису, хоча проекти Законів України "Про електронний цифровий підпис" і "Про електронні документи та електронний документообіг" ще знаходяться на розгляді у Верховній Раді України.

Однак навіть з їх прийняттям будуть визначені лише основні організаційно-правові засади електронного документообігу і використання електронного цифрового-підпису та електронних документів. До того ж аналіз положень цих законопроектів свідчить про їх недостатню законодавчу і проблемну цілісність. Так, у проекті Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" (ст. 6) вводиться базове поняття оригінала електронного документі: "Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з електронним, цифровим підписом підписувача", а у проекті Цивільного кодексу України (ст. 198) визначено, що використання при здійсненні угод факсимільного відтворення підпису за допомогою механічного або іншого копіювання, електронно-цифрового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках і в порядку, передбачених законом, іншими правовими актами або угодою сторін. Тобто використання цього способу можливе, якщо в законі, іншому правовому акті або в угоді сторін передбачені сама можливість подібних підписів і певний їх порядок.

Очевидно, що для реалізації потенціалу електронної комерції необхідно комплексно підійти до вирішення проблеми створення національної законодавчої та нормативно-методичної бази. Причому, як свідчить аналіз проектів вже згаданих Законів України "Про електронний цифровий підпис" і "Про електронні документи та електронний документообіг", вони більше мають загально-рамковий характер. Тому необхідно розробити і прийняти ряд функціональних законів, які б врегулювали діяльність у сфері електронної комерції, надання електронних фінансових послуг, визначили б порядок ухвалення електронних угод, основні напрями державної політики в галузі розвитку і використання мережі Інтернет як середовища е-бізнесу.

Такими документами можуть бути закони про електронну комерцію та про електронні фінансові послуга. Перший закон повинен легалізувати електронну комерцію, закріпити базові норми і принципи, забезпечити правові умови для здійснення угод е-комерції, встановити вимоги до її учасників, передбачити положення щодо захисту інтересів споживачів товарів і послуг тощо. Зрозуміло, що регулювання фінансових інтернет-послуг, тобто електронну комерцію на фінансових і фондових ринках, можна здійснювати в рамках закону про е-комерцію. Проте, враховуючи специфіку фінансових ринків, таке регулювання буде ефективнішим завдяки прийняттю окремого документа або доповнень до Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Частину питань можна врегулювати в рамковому законі про принципи регулювання надання інтернет-послуг (у тому числі процедури компенсації збитків, регулювання ролі та відповідальності третіх сторін в угодах – провайдерів телекомунікаційних послуг, фінансових посередників, транспортних компаній тощо).

Виключного важливого значення набувають питання оподаткування електронної торгівлі. Країни-члени ЄС виступають за збереження вже існуючих податків і проти введення спеціальних податкових правил для е.-бізнесу. Світова організація торгівлі в основному підтримує ЄС і допускає лише незначну диференціацію таких податків з мінімальними можливостями відходу від податків в електронній торгівлі. Організація з економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) рекомендує, щоб будь-яка система податків на електронну торгівлю не руйнувала концепцію національного оподаткування.

Цікаву податкову політику відносно електронної торгівлі проводять США, де вважається, що з метою уникнення подвійного оподаткування і невідповідності національних податкових правил оподаткування е-бізнесу слід здійснювати на основі міжнародних стандартів. У 1998 р. Конгрес США тимчасово заборонив владі штатів та місцевій владі стягувати будь-які нові або спеціальні податки з операцій у рамках Інтернет-комерції.

Однак ситуація з "онлайновими" податками почала ускладнюватися. Так, згідно з проектом нового законодавства ЄС, яке в кінці 2001 р. підтримала Європейська Рада міністрів економіки і фінансів, місцем оподаткування запропоновано вважати місце споживання. Це означає, що американські компанії, що продають свою продукцію в Європі, платитимуть податки, а європейські, які працюють за кордоном (у тому числі в США) – не будуть. Цей законопроект в разі його прийняття почне діяти з 2003 р. і лише при продажах компаніями в Європі електронних товарів і послуг на суму менш як 100 тис. євро.

Разом з тим законодавство Є С ще не зовсім чітко визначило поняття "електронний товар". До того ж не розроблено єдиної міжнародної методології оподаткування електронної торгівлі. Сьогодні розглядається кілька варіантів: 1) побітовий податок, або податок на основі операції, який розраховують на основі кількості переданих бітів інформації або вартості операції; 2) податкове посередництво провайдерів інтернет-послуг або фінансового співтовариства, які стягуватимуть ПДВ при оформленні підсумкового рахунку; 3) запровадження в операціях третьої довіреної особи для оформлення, збору та оплати державі всіх податків з купівлі у мережі Інтернет (цей варіант рекомендувала Уряду США Національна асоціація губернаторів, які вбачають у цьому можливість кожної держави застосовувати власні податкові ставки).

Позиція Євросоюзу щодо митного регулювання полягає в пріоритетності національних митних режимів незалежно від форми надання послуг і продажу товарів. Неврегульованість питань електронної торгівлі в рамках СОТ призвела до Мораторію СОТ на митні збори на електронні операції. Уряд США виступає за постійний і обов'язковий мораторій для електронних операцій і створення безмитного "кіберпростору".

Розглянуті питання складають лише незначну частину проблем законодавчого врегулювання розвитку ринку фінансових послуг на основі електронної комерції, що потребує більш глибокого їх вивчення і вирішення.

3. Вплив соціально-економічних факторів на результати діяльності комерційних банків

Банківська система є однією з найголовніших структур ринкової економіки, вона постачає грошові ресурси в усі сфери народного господарства. Банківська діяльність покликана забезпечувати рух фінансових ресурсів в економіці, народному господарстві і суспільстві, сприяти розвитку виробництва та економіки в цілому. Але банківська система не може існувати автономно. Загальний стан економіки значною мірою впливає на стан банківської системи та на результати діяльності комерційних банків зокрема. Погіршення економічних показників негативно позначається на діяльності банків, і навпаки. Отже, проблеми, які виникають в соціальному та економічному житті безпосередньо впливають на стан банківської системи, спричиняють виникнення проблем в сфері формування та використання ресурсів. Комерційні банки мали численні ускладнення завдяки впливу на їх діяльність соціально-економічних факторів, бо становлення, розвиток та функціонування банківської системи відбувались в умовах невизначеності й нестабільності економіки, політики тощо.

Створення проблем в діяльності комерційних банків спричиняє багато чинників, як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. До чинників зовнішнього характеру можна віднести незадовільний стан економіки та соціальної сфери, недосконалість грошово-кредитної політики НБУ щодо комерційних банків, недосконалу і недостатню законодавчу базу, необхідну для нормальної діяльності банківської системи, недосконалу податкову політику, обмеженість кредитних ресурсів, недостатню кількість джерел фінансування, відсутність реальних механізмів стягнення боргів, недовіру населення до банківського сектора, низький рівень страхування депозитів, високий рівень інфляції, недостатню інформаційну базу щодо кредитоспроможності клієнтів, достатньо високі ставки рефінансування НБУ, внаслідок чого встановлюється і високий рівень відсотків комерційних банків за надані ними кредити, несприятливий інвестиційний клімат, незадовільний стан позичальників, і, відповідно, високі ризики вкладень. Великий вплив на проведення ресурсної політики комерційних банків мають також внутрішні чинники в вигляді недосконало розробленої стратегії та тактики роботи банку, недостатньо кваліфікованого персоналу, незадовільного стану кредитного портфелю тощо.

Loading...

 
 

Цікаве