WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Діяльність комерційних банків - Курсова робота

Діяльність комерційних банків - Курсова робота

• необхідність усунення в національних законодавствах країн-учасниць правових норм, що суперечать Конвенції і перешкоджають здійсненню операцій в електронному вигляді;

• автономія волі сторін (сторони вільні самостійно визначати спосіб підтвердження автентичності операції);

• "технологічна незалежність" правових норм, що визначають порядок проведення контролю автентичності електронних документів (методи електронного підтвердження автентичності документа не повинні залежати лише від існуючих технологічних рішень, їх можна використовувати як нові способи підтвердження автентичності в межах як існуючих, так і майбутніх технологій);

• встановлення в країнах – учасницях Конвенції режиму найбільшого сприяння відносно всіх сторін електронного договору з метою усунення перешкод для здійснення електронних операцій, недопущення будь-яких форм дискримінації, надання учасникам рівних прав на судовий захист.

Очевидно, що реалізація цих принципів у внутрішніх нормативних документах сприятиме розвитку електронної комерції та інтеграції України в міжнародний ринок е-бізнесу.

Останнім часом зросла роль Інтернет в трансграничному постачанні фінансових, ділових, медичних, освітніх послуг тощо, тому деякі аспекти електронної торгівлі вже знайшли своє адекватне тлумачення в контексті Генеральної угоди з торгівлі послугами (ГАТС). Зокрема:

– поставка послуг через Інтернет розглядається як будь-який інший технічний спосіб і'х доставки, що є одним із компонентів електронної торгівлі, а тому підпадає під дію ГАТС;

– з урахуванням технологічної нейтральності ГАТС заборонена дискримінація постачальника послуги або самої послуги на основі відмінностей у технічних способах доставки;

– якщо країна хоче регулювати трансграничну поставку інтернет-послуг, то вона може це робити лише в контексті регулювання усього трансграничного способу поставки послуг;

– зобов'язання з дистриб'юторських послуг поширюються також на електронні форми дистрибуції (замовлення і оплата товарів через віртуальні магазини з подальшою їх поставкою в фізичній формі із застосуванням діючого митного тарифу при перетині кордону відповідно до зобов'язань з ГАТТ (Генеральна угода з тарифів і торгівлі), але прийняття цих Зобов'язань ще не означає, що країни тим самим дозволяють поставку будь-якого товару або послуги через мережу Інтернет;

– послуги щодо доступу до мережі Інтернет потрібно відрізняти від поставки послуг за допомогою мережі Інтернет.

Важлива подія на шляху формування європейського права електронної комерції сталася 4 травня 2000 p., коли Європейським Парламентом була прийнята і з 8 червня набула чинності Директива ЄС № 2000/31/ЕС "Про деякі правові аспекти послуг інформаційного суспільства та електронної комерції", зокрема, на внутрішньому ринку. Основи Директиви ще заздалегідь були започатковані двома базовими документами – Європейською ініціативою у сфері електронної комерції 1997 р. та відповідною пропозицією Комісії ЄС "Про деякі аспекти електронної торгівлі на внутрішньому ринку" 1998 р. Директива зобов'язує держави-учасниці забезпечити у своїх правових системах можливість укладання договорів (за деяким винятком) з використанням електронних засобів. Особлива увага приділяється необхідності роз'яснення процедури і регламентації чітких умов та юридичних наслідків для сторін, які уклали договори в рамках систем електронної комерції, визначено перелік і характер вимог щодо електронних договорів тощо. Також запропоновано принципи регулювання діяльності провайдерів та інших постачальників інформаційних послуг (у тому числі принцип виключення необхідності отримання попередніх санкцій або дозволів для здійснення діяльності подібних організацій, правила їх відповідальності, умови взаємодії цих організацій з національними органами судової влади щодо контролю і пошуку фактів або обставин незаконної діяльності споживачів послуг тощо).

У кіпці 2001 р. в країнах – учасницях Євросоюзу замість існуючих 15 зразків заповнення документів введено єдиний стандарт для електронних рахунків-фактур з нарахуванням ПДВ. Електронні рахунки-фактури при наявності електронного підпису або передачі по захищених каналах зв'язку, будуть обов'язкові до приймання в будь-якій країні ЄС, що значно знизить адміністративні витрати для фірм і спростить ведення електронної комерції (за оцінками ЄС, собівартість паперового рахунку-фактури обходиться в 1,41 євро, а собівартість електронного документа – 0,4 євро). Єдині стандарти електронної комерції розроблялися за участю Бюро ЄС із захисту прав споживачів (BEUC) і Спілки європейських конфедерацій промисловців і роботодавців (UNICE).

Іншим важливим документом, що формує європейське право електронної торгівлі, стала прийнята 13 грудня 1999 р. Директива ЄС № 1999/93/ЕС "Про правові основи Співтовариств для використання електронних підписів", у якій введені основні ознаки та поняття електронного підпису, принципи та сфери його застосування, визначаються принципи створення сертифікаційних центрів, порядок надання послуг сертифікації, обов'язки держав-учасниць щодо надання електронному підпису юридичної та доказової сили. Директива також передбачає, що держави - члени Євросоюзу повинні врегулювати правовий статус електронного підпису до кінця 2002 р.

Надання електронному підпису правового статусу вперше було здійснено в США у 1995 р. (відповідний закон вперше було прийнято у штаті Каліфорнія). Трохи згодом аналогічні закони прийняли штати Юта, Флорида, Іллінойс і Масачусетс, а в січні 2000 р. Конгрес США прийняв "Закон про електронні підписи в міжнародних і внутрішньодержавних торгових відносинах". Аналогічні законопроекти щодо використання цифрового підпису уже діють в Австралії, Великій Британії, Данії, Іспанії, Італії, Канаді, Нідерландах, Німеччині, Південній Кореї, Польщі, Росії, Сінгапур, Фінляндії, Франції, Чехії та Швеції. В Білорусі, наприклад, основним документом, що регулює відносини у сфері Інтернет, є Закон "Про електронний документ", прийнятий у січні 2000 р. Цікаво, що закон, на відміну від Директиви ЄС, юридичною силою наділяє не електронний підпис, а безпосередньо електронний документ, який в обов'язковому порядку повинен містити електронний підпис та інші реквізити, що дозволяють його ідентифікувати. Тобто електронний підпис є лише засобом підтвердження волевиявлення сторін, встановлення автентичності й цілісності електронного документа. Це означає юридичні наслідки, які спричинює лише факт обміну електронними документами, підписаними електронним підписом, а не сам факт використання цього підпису.

Нарівні з міжнародними нормативними актами розвивається і національне законодавство. Нині в Україні розвиваються два типи фінансових сервісів через Інтернет. В системах першого типу реалізується оплата платіжними картами або через інтернет-системи "банк-клієнт". Використання кредитних карток – цілком зрозуміла схема. Системи "банк-клієнт" повністю повторюють традиційні банківські операції, але замість паперових платіжних доручень та іншої документації через Інтернет передаються їх електронні замінники, завірені електронно-цифровим підписом. Цей підхід практично не змінює традиційних облікових і юридичних схем. Для збільшення зручностей користування потрібно внести певні зміни в порядок відкриття рахунків в банках, надавши клієнтам можливість відкривати рахунки і через Інтернет.

Системи другого типу відрізняються тим, що для оплати використовуються електронні гроші, застосування яких вимагає інших фінансових і правових моделей. При таких системах оплати клієнт кладе кошти на депозит, а натомість отримує деяке відчужуване від емітента (банку, оператора зв'язку тощо) зобов'язання (чек, смарт-карту), подальший порядок обігу і використання яких для платежів визначається регламентом відповідної системи. Очевидно, що такі системи вимагають своєї моделі, як для здійснення платежів, так і для правильного оподаткування операцій.

Тому електронні гроші можна розглядати як звичайні банківські чеки, обіг яких відбувається в бездокументарній формі. Наявної законодавчої й нормативної бази щодо порядку обігу, обліку на банківських рахунках, податкового обліку достатньо для їх легітимного застосування.

Для використання е-грошей лише в операціях певного спрямування (наприклад, купівлі-продажу через Інтернет) можливий і простіший підхід - за аналогією із застосуванням наперед оплачених карток телекомунікаційними операторами. Для реалізації таких моделей окремими компаніями за участю банків-гарантів можуть емітуватися "свої" платіжні електронні інструменти для оплати товарів (послуг). При цьому з банком-гарантом укладається агентська угода і на депозитному рахунку залежно від порядку і обсягу емісії резервується певна частка коштів. Учасники цієї системи для отримання таких "грошей" сплачують їх вартість, а при використанні для оплати отримують певні стимули (або лише частину вартості й приймають на себе відповідні зобов'язання). Зрозуміло, що така модель є корпоративною. В цьому випадку банки зменшують обсяг робіт щодо обліку та обігу коштів, але частково звужують свої функції щодо обігу грошей.

Loading...

 
 

Цікаве