WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Суть кредитно-банкiвської системи - Курсова робота

Суть кредитно-банкiвської системи - Курсова робота

Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки.

Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об'єкти іпотеки або мають поручителів, які надають під заставу об'єкти іпотеки на користь позичальника.

Для іпотеки при наданні кредиту доцільно використовувати житлові будинки, квартири, виробничі будинки, споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністю позичальника і не є об'єктом застави за іншою угодою.

Споживчий кредит кредит, який надається тільки в національній валюті фізичним особам — резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та надання послуг. Такий кредит повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

Банк надає кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються виходячи з вартості товарів і послуг, які є об'єктом кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт житлових або садових будинків, дач та інших будівель визначається вартістю майна, майнових прав, які можуть бути передані банку фізичною особою як забезпечення, та сумою поточних доходів, за винятком обов'язкових платежів, упродовж 10 років. Строк кредиту встановлюється залежно від цілей об'єкта кредитування, розміру позички, платоспроможності позичальника і не повинен перевищувати 10 років з дня його надання.

Фізичні особи погашають кредити перерахуванням коштів з особистого вкладу (депозитного рахунку) переказами через пошту або готівкою.

Бланковий кредит комерційний банк може надавати при наявності власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення — тільки під зобов'язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах.

Консорційний кредит це кредит, який банківський консорціум може надавати позичальникові таким шляхом:

• акумулювання кредитних ресурсів у певному банку з подальшим наданням кредитів суб'єктам господарської діяльності;

• гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків (кредитування здійснюється залежно від потреби у кредиті);

• зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі у консорційній операції.

3. Розвиток і становлення кредитно-банківської системи в Україні.

Банківська система України започаткована після прийняття Верховною Радою України у березні 1991 року Закону України "Про банки і банківську діяльність". Вона є дворівневою і складається з Національного банку України та комерційних банків різних видів і форм власності, у тому числі експортно-імпортного банку України та спеціалізованого комерційного ощадного банку України.

Національний банк України є центральним банком, який проводить єдину державну грошового-кредитну політику з метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

Комерційні банки створюються на акціонерних або пайових засадах юридичними та фізичними особами. Свої функції комерційні банки реалізують через виконання таких операцій, як залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення на депозитні, вкладні рахунки та недепозитне залучення коштів; кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян, вкладання у цінні папери, формування касових залишків та резервів, формування інших активів; касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.

Банки у своїй діяльності керуються Конституцією України, Законами України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", законодавством України про акціонерні товариства та інші види господарських товариств, іншими законодавчими актами України, нормативними актами Національного банку України і своїми статутами.

За станом на 1 травня 2001 року в Україні зареєстровано 194 комерційних банків, у тому числі за участю іноземного капіталу 31 (7 банків з 100 % іноземним капіталом). Фактично діють 155 банків із загальним обсягом статутного фонду понад 3.915 млрд. гривень. Обсяг статутного фонду у розрахунку на 1 діючий банк складає близько 25.3 млн. гривень.

Найбільші з них: Промінвестбанк, банк "Україна", "Приватбанк", Укрсоцбанк, Ощадбанк України, Укрексімбанк, "Аваль".

З січня 1998 року банківська система України перейшла на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку і статистики.

Незалежна українська банківська система почала формуватися в 1991 році. В березні цього року затвердили закон "Про банки і банківську діяльність", який уможливив створення Національного банку України (НБУ) на базі українського республіканського відділення Державного банку СРСР. Уже влітку 1991 року інструкції радянського Державного банку не мали зобов'язуючої дії в Україні. 25 грудня 1991 року Державний банк СРСР було офіційно ліквідовано і Національний банк України став справжнім Центральним банком.

Формування сучасної банківської системи України відбувалося в кілька етапів.

І етап (1991-1992рр.): процеси перереєстрації та реорганізації.

2 жовтня 1991 року Національний банк почав перереєстровувати комерційні банки України, зареєстровані ще Держбанком СРСР. У цей період "міністерський" капітал, тобто вкладення у комерційні банки різних державних установ, поступово витісняється ринковим капіталом спільних та малих підприємств, акціонерних товариств. На цьому етапі за станом на 1 січня 1992 року зареєстровано 77 банків [8;41].

ІІ етап (1992-1993рр.): поява банків "другої хвилі".

На засадах різних бюджетних та позабюджетних фондів, диверсифікації пасивів у діючих банках та внесків підприємств (шляхом прихованих кредитів) виникає ціла низка нових комерційних банків. Протягом 1992 року зареєстровано ще 60 банків, 3 банки вилучено з реєстру [8;47]. На цьому етапі відповідно до Постанови Кабінету Міністрів "Про передачу міністерських пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів України" у комерційних банках дедалі зменшувалася частка "міністерського" капіталу. Постановою передбачалося, що Міністерство фінансів України буде одержувачем дивідендів за акціями, що належать інших міністерствам, братиме участь в управлінні банків. Це не влаштовувало колишніх власників акцій, і вони вилучали свої кошти із комерційних банків та інших акціонерних товариств.

На цьому етапі спостерігалося масове утворення дрібних малопотужних "кишенькових" банків із капіталом, який часто не перевищував вартості трикімнатної квартири. Ці банки непогано зростала на гіперінфляції.

ІІІ етап (1994-1996рр.): перші банкрутства.

Активна побудова Національним банком системи регулювання діяльності комерційних банків збігалася в часі із призупиненням інфляційних процесів, що стали, як вже зазначалося, основним джерелом безбідного існування цілої низки комерційних банків. Не готові до жорсткого контролю з боку НБУ, до зміни кон'юнктури фінансового ринку, до управління банківськими процесами з середини, ці банки опинилися на межі банкрутства. 1994 року ліквідовано 11 збанкрутілих банків; 1995 року – 20 банків; 1996 року прямими банкрутами стали 45 банків та 60 опинилися у стані прихованого банкрутства.

У цей період на структуру вітчизняної банківської системи істотно впливали й інші процеси. Так, на кредитно-фінансову ринку України почали працювати іноземні банки та їхні представництва – всього їх було зареєстровано 14. З'явилися також ще 5 нових українських комерційних банків [8;42].

Важливим аспектом діяльності банківської системи на цьому етапі була зміна складу акціонерів, власників багатьох комерційних банків та окремих філій шляхом продажу та перепродажу. Таких змін зазнали близько 70 банків [5;42].

IV етап (1996-2000рр.): стабілізація банків та впровадження національної валюти — гривні.

Цей заключний етап становлення вітчизняної банківської системи потребує детальнішого розгляду. Можна підбити підсумки роботи кредитно-банківської системи. Протягом перших п'яти років існування незалежної держави в Україні:

  • створено основи дворівневої банківської системи, валютного ринку та первинного ринку цінних паперів;

  • проведено перший етап реформування грошової системи країни, введено проміжну валюту — український карбованець;

  • створено національну платіжну систему, запроваджено нові прогресивні технології перерахування коштів на основі електронних платежів, що дало змогу досягти світового рівня міжбанківських розрахунків, значно підвищити їхню надійність, обмежити ризик створення фальшивих грошей в обігу та скоротити до мінімуму термін проходження платежів. Систему визнано найшвидкісною в Європі;

  • введено в дію потужності з друкування банкнот та карбування монет;

  • розпочато реформування бухгалтерського обліку та звітності в банках;

  • НБУ напрацьовано нормативну базу для здійснення монетарної політики та банківського нагляду; вдосконалено інструменти регулювання банківської системи.

Для банківської системи України важливими подіями стали введення в обіг у вересні 1996 року повноцінної грошової одиниці — гривні та підготовка до переходу з 1 січня 1998 року на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку і статистичної звітності.

Проте триваюча економічна, фінансова та платіжна криза, гальмування процесу ринкових перетворень економіки, інвестиційного процесу, серйозні недоліки та прорахунки комерційних банків у сфері кредитування, розрахунків, порушення багатьма з них економічних нормативів, невпорядкованість і нестабільність нормативно-правового регулювання, недосконалість податкового та фінансового законодавства спонукають до поглиблення банківської реформи.

Loading...

 
 

Цікаве