WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Суть кредитно-банкiвської системи - Курсова робота

Суть кредитно-банкiвської системи - Курсова робота

Від того, наскільки закладене майно відповідає цим вимогам, залежить обсяг позички, що видається банком. Розмір позички під заставу майна встановлюється у відсотках до ринкової вартості застави на момент укладення кредитної угоди. Перевищення ціни застави над сумою кредиту необхідно для компенсації ризику втрати, збитку, зміни цін на майно. У разі неплатоспроможності боржника кредитор має право реалізувати заставу з метою відшкодування з виручених коштів боргу клієнта і витрат з реалізації. Виручка від реалізації застави, що залишилася, повертається клієнтові. Якщо виручена сума недостатня, кредитор має право на фінансову претензію до позичальника.

У банківській практиці країн з ринковою економікою найпоширеніші такі носії забезпечення кредитів: гарантія, або порука, третьої сторони, переуступка контрактів і дебіторської заборгованості, товарні запаси, шляхові документи, нерухоме майно, цінні папери, дорогоцінні метали.

Гарантія (порука) є обов'язком третьої особи погасити борг позичальника у разі його неплатоспроможності. Оформлюється гарантія (порука) як самостійний обов'язок гаранта або за допомогою передатного напису на вимогу боргу (індосаменту). Гарантом (поручителем) можуть бути банки.

Переуступка контрактів. Цей спосіб забезпечення практикується у кредитуванні будівельних компаній або фірм, які регулярно постачають товари (надають послуги) за контрактом. Боржник переуступає контракт кредитуючому банку, внаслідок чого надходження від замовника (покупця) виплат за контрактні роботи (товари, послуги) зараховуються на погашення заборгованості за позичками.

Переуступка дебіторської заборгованості полягає в передаванні банку рахунків, що потребують оплати за поставлені позичальником товари (виконані роботи, послуги). Існують два різновиди переуступки:

• без повідомлення дебіторів — грошові надходження від дебіторів передаються банку позичальником;

• з повідомленням дебіторів — дебітори здійснюють виплати безпосередньо банку.

Забезпечення товарними запасами. За такої форми як заставу використовують сировину, матеріали, готові вироби. Перевага надається товарам, якими торгують на біржі й ринкові ціни на які легко визначити. Умовою використання товарних запасів як застави є їх страхування.

Існують два способи оформлення цього забезпечення: під складські квитанції та під охоронні розписки. За першим способом заставлені товари вилучають у позичальника і передають на збереження складській компанії. Складські квитанції є забезпеченням кредиту. Після погашення позички банк виписує ордер на видачу товарів клієнтові. За другим способом товари перебувають на відповідальному зберіганні у позичальника, але контроль за ними доручається представникам банку-кредитора чи третім особам (наприклад, складській компанії). У цьому разі забезпеченням є охоронні розписки. Поширенішим способом збереження застави для позичальника є другий, оскільки перший пов'язаний з високими витратами, що позначається на вартості позички. Надання позички під охоронні розписки сприяє зниженню витрат щодо збереження застави, проте підвищує ризик банку і потребує високої надійності клієнта.

Видом забезпечення кредиту товарними запасами може бути вексель позичальника. Цей спосіб оформлення забезпечення застосовують при кредитуванні фірм роздрібної та оптової торгівлі. Банк-кредитор оплачує товари фірмі-постачальнику. Позичальник, отримавши товар, який юридичне належить банку, зобов'язується зберігати його до моменту погашення позички. Зобов'язання позичальника посвідчується векселем, який підлягає оплаті на вимогу (пред'явлення) банку-кредитора. Якщо партія заставних товарів продана кінцевому споживачу, то позичальник має право розпоряджатися виручкою тільки на підставі доручення банку-кредитора. Без доручення виручка зараховується на погашення позички.

Забезпечення шляховими документами використовується у кредитуванні експортно-імпортних торговельних операцій. У цьому разі заставою за короткостроковими позичками є документи, які підтверджують відвантаження товарів (коносамент і накладні). Коносаменти застосовуються для оформлення відвантаження товарно-матеріальних цінностей морським і річковим транспортом, накладні — іншими видами транспорту. Цей спосіб забезпечення кредиту оформлюється через індексування зазначених документів їх власниками на користь банку-кредитора. Умовою надання кредиту під забезпечення шляховим документом є страхування вантажу.

Забезпечення нерухомим майном використовується, як правило, для надання великих довгострокових позичок, що називаються іпотечними. Заставою за іпотечні позички можуть бути такі види майна:

• для промислових, торговельних фірм, фермерських господарств — земельні ділянки, виробничі та сільськогосподарські будівлі, приміщення, комунікації;

• для індивідуальних позичальників — житлові будинки, квартири. Забезпечення кредиту оформлюється борговим зобов'язанням позичальника — іпотекою. За деякими видами іпотечних позичок (наприклад, споживчий кредит на придбання житла) банк може продавати іпотеки позичальників індивідуальним інвесторам. Це здійснюється шляхом випуску (емісії) цінних паперів, як правило, облігацій, які забезпечуються іпотеками. Облігації надходять на ринок цінних паперів і продаються. Виручені кошти банк спрямовує в обіг. Платежі позичальників за іпотечні позички (вклади на покриття кредиту і відсоток) розподіляються банком серед власників облігацій. Прибуток банку складається з різниці між позичковим відсотком, який виплачує позичальник банку, і відсотком за цінними паперами, який банк сплачує їх власникам.

Забезпечення рухомим майном. У цьому разі як заставу за позички використовують такі види рухомого майна:

• для промислових, торговельних та інших фірм, фермерських господарств — обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби, худоба тощо;

• для індивідуальних позичальників — товари довгострокового вжитку (а також власні автомобілі).

Забезпечення цінними паперами. Як заставу приймають державні цінні папери і папери корпорацій. Обов'язкова умова — висока ліквідність цінних паперів.

Позичкові кошти не можна використовувати на купування нових цінних паперів — це спрямовано на обмеження біржової спекуляції позичальників та зниження ризику банкрутства клієнтів.

Забезпечення дорогоцінними металами. Як заставу приймають монети, зливки, вироби із золота, срібла, платини, дорогоцінних каменів та ін. Цей спосіб забезпечення кредиту нині використовують досить рідко.

У практиці роботи комерційних банків держав із розвиненою ринковою економікою зустрічаються й інші способи забезпечення кредитів. Зокрема, при наданні позичок індивідуальним позичальникам як заставу приймають поліси страхування життя, свідоцтва про ощадні вклади, вимоги на виплату заробітної плати; при кредитуванні підприємств видобувних галузей — корисні копалини або контракт на постачання сировинних ресурсів; при кредитуванні фермерських господарств — врожай (зібраний або на корені, якщо він застрахований).

Позички, що надаються комерційними банками, можуть погашатися двома способами: одночасно і в розстрочку. Погашення в розстрочку використовують при поверненні великих довгострокових кредитів або споживчих позичок. Розстрочка платежів за позички має кілька різновидів залежно від особливостей фінансового стану та господарських потреб клієнтів. Залежно від виду розстрочки змінюється вартість позички, оскільки позичковий відсоток нараховується на непогашену частину боргу. Що швидше позичальник поверне борг, то дешевше в результаті обійдеться йому позичка.

Можливі також інші способи погашення позичок: із регресією платежів, за бажанням позичальника — достроково, на вимогу кредитора — з попереднім повідомленням позичальника.

Організація кредитних взаємовідносин комерційних банків і клієнтів визначається багатьма факторами, зокрема стратегією і тактикою банку, кваліфікацією банківських працівників, розміром статутного фонду і власних коштів та ін. Процес кредитування складається з певних етапів, кожний з яких забезпечує вирішення конкретних завдань, а разом вони спрямовані на досягнення основної мети банківського кредитування — отримати банківський прибуток.

На першому етапі банківського кредитування здійснюють аналіз і попередній добір заявок клієнтів на отримання кредиту. Звертаючись за отриманням кредиту, клієнт подає до банку заявку, де зазначає цільове призначення кредиту, його суму, строк користування та конкретні дати погашення, характеристику й економічний ефект від кредитування проекту, форми забезпечення кредиту. На цьому етапі банк оцінює сильні й слабкі сторони поданого для кредитування об'єкта, насамперед вірогідність своєчасного повернення кредиту і сплати відсотків за його користування.

Крім заявки на кредит на прохання банку кредитоодержувач подає й інші документи. Якщо розрахунковий рахунок клієнта відкритий в іншому банку, то він подає нотаріально завірені копії статуту та установчого договору або положення про господарський підрозділ разом з установчими документами і відповідно оформленою довіреністю на право укладання кредитних угод від імені юридичної особи, техніко-економічне обґрунтування одержання кредиту, графік надходжень і платежів на весь строк користування кредитом, копії документів про підтвердження угод, що кредитуються, відомості про кредити, отримані в інших банках, бухгалтерський баланс і фінансові звіти на останню звітну дату. Банк може вимагати також інші документи, потрібні для визначення фінансового стану та кредитоспроможності клієнта.

Loading...

 
 

Цікаве