WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Пасивні операції комерційних банків - Курсова робота

Пасивні операції комерційних банків - Курсова робота

Банки формують і інші спеціальні фонди: "Знос основних засобів", "Знос малоцінних та швидкозношувальних предметів", що створюються шляхом амортизаційних відрахувань, а також фонди економічного стимулювання, що створюються з прибутку. До спеціальних фондів банку відносяться і засоби, отримані ним від переоцінки основних фондів, що проводиться за рішенням уряду; засоби від продажу банком акцій їх першим власникам понад номінальні вартість.

Одним із елементів додаткового банківського капіталу є невикористанні резерви страхування банківських ризиків (кредитного, валютного, інвестиційного). Призначення цих резервів – зниження негативних наслідків в зв'язку з неповерненням позик, виникненням збитків від операцій з валютою, а також фактичне зниження ринкової вартості цінних паперів, придбаних банком.

Сучасна структура ресурсної бази комерційних банків, як правило, характеризується незначною часткою власного капіталу. Власний капітал здебільшого не буває більшим 10% обсягу ресурсів комерційного банку, що пояснюється специфікою їхньої діяльності та посередницькою роллю на фінансових ринках. Величина власного капіталу визначається кожним комерційним банком самостійно і залежить від ряду факторів:

  • рівень мінімальних вимог Національного банку України до статутного фонду. Більш високі вимоги збільшують потребу в власному капіталі;

  • специфіка клієнтури. При великій кількості мілких клієнтів власних засобів потрібно менше, ніж при наявності крупних вкладників;

  • характер активних операцій. Більш ризикові операції вимагають більшого розміру власного капіталу.

Більша частина ресурсної бази комерційного банку формується не за рахунок власного капіталу, а за рахунок залучених коштів, головну частину яких становлять депозити.

Під депозитом розуміють грошові засоби в готівковій чи безготівковій формі, в національній чи іноземній валюті, передані в банк їх власником чи третьою особою по дорученню і за рахунок власника для зберігання на визначених умовах . Операції, пов'язані із залученням грошових засобів на вклади, називаються депозитними. Усі депозити поділяються на такі види: до запитання, строкові та ощадні.

Депозити до запитання розміщуються в банках на різних рахунках, що відкриваються клієнтам. Вони призначені для здійснення поточних розрахунків і можуть бути вилучені власниками на першу вимогу. При цьому кошти можуть бути вилучені як готівкою, так і в безготівковому порядку - переказом на інший рахунок. Рух коштів на цих рахунках може оформлятися чеком, дорученням або іншим розрахунковим документом. У розвинутих країнах надходження або витрачення коштів з депозитів до запитання здебільшого оформляється чеком, тому ці рахунки ще називають чековими.

Можливість власника рахунку будь коли вилучити кошти потребує наявності в обороті банку значної частки високоліквідних активів, які не дають доходу (готівка в касі, залишки на кореспондентському рахунку в Нацбанку та інші ). Тому по депозитах до запитання, як правило не сплачують процентів. Водночас банки здебільшого не стягують з клієнтів і плати за користування такими рахунками, так як депозити до запитання є нестабільними, що не дає змогу банку використовувати їх для позичкових та інвестиційних операцій. В умовах зростаючої конкуренції по залученню вкладів комерційні банки намагаються привабити клієнтів, стимулювати приріст депозитів до запитання шляхом надання додаткових послуг власникам рахунків, а також підвищення якості їх обслуговування.

Строкові депозити - це грошові засоби, зараховані на депозитні рахунки на строго обумовлений строк з виплатою проценту. Величина депозиту встановлюється здебільшого в круглих числах і залишається незмінною протягом усього строку зберігання коштів. Строк зберігання таких депозитів повинен бути не менший одного місяця. Вилучення строкових вкладів проводиться в готівкових коштах або шляхом переказу грошей на розрахунковий (поточний) рахунок.

Строкові депозити є джерелом отримання доходів їх власниками. Вони оформляються договором між вкладником та банком. Банки самостійно розробляють форму депозитного договору. В договорі зазначається сума вкладу, строк, на який вноситься вклад до банку, розмір депозитного проценту, зобов'язання і права вкладника та банку, відповідальність сторін за невиконання умов депозитного договору, порядок вирішення спорів.

Розрізняють власне строкові депозити і депозити з попереднім повідомленням про вилучення. Власне строкові депозити передбачають передачу коштів у повне розпорядження банку на певний строк, по закінченні якого вклад можна вилучити будь-коли. Рівень процентної ставки на такі депозити є, як правило, прямо пропорційним терміну зберігання коштів. Депозити з попереднім повідомленням про вилучення допускають можливість отримання коштів клієнтом лише через певний (обумовлений договором) строк після надання відповідної заяви. Залежно від цього строку коливається і процентна ставка на депозити.

Однією із форм строкових депозитів є депозитний сертифікат - це письмове свідоцтво банку про депонування коштів і право вкладника на отримання депозиту й належних процентів. Сертифікати бувають депозитні і ощадні. Депозитні сертифікати видаються юридичним особам, ощадні - фізичним особам.

Сертифікати можна класифікувати і по таким критеріям: 1) по способу випуску; 2) по способу оформлення; 3) по строкам обігу; 4) по умовах виплати. У відповідності до першого критерію розрізняють сертифікати, що випускаються в разовому порядку і серіями; за другим критерієм - іменні, що їх не можна передавати іншій особі, та на пред'явника, котрі можуть вільно обертатися на фінансовому ринку (вторинний ринок цінних паперів); за третім критерієм - строкові і до запитання; за четвертим критерієм - ті, по яким виплачується регулярно процентна ставка до закінчення визначеного розрахункового періоду і з виплатою проценту в день погашення сертифікату.

Важливою перевагою строкових депозитів для банку є можливість використання залучених коштів вкладенням у різні високоліквідні активи, прибутковість яких дає змогу сплачувати вкладникам порівняно високий процент.

Ощадні депозити призначенні для тривалого нагромадження коштів, вилучення яких пов'язане з певними обмеженнями (Наприклад, попереднім повідомленням). Кошти, розміщенні в ощадні депозити, не можуть бути використанні для поточних розрахунків, а є лише заощадженням та засобом отримання доходу у формі фіксованого проценту.

Характерною особливістю ощадного депозиту є видача вкладнику ощадної книжки, яка засвідчує його особу та зобов'язує банк проводити відповідні виплати. Ощадну книжку можуть замінити періодичні виписки з рахунку, які надсилають клієнту поштою. Вилучення коштів з ощадного депозиту здійснюється за попереднім повідомленням власника депозиту. Період завчасного повідомлення може бути закріплений законодавчо (в якості міри державного регулювання) чи встановлюється за договором між банком і власником депозиту. Саме тому, ощадні депозити допускають тривале існування на рахунках стабільних залишків засобів, які використовуються в активних операціях банку [13,c.317].

Загалом у розвинутих країнах спостерігається тенденція до поступового зникнення чітких меж між різними видами депозитів. З'являються рахунки, що поєднують властивості як строкових депозитів, так і депозитів до запитання. Прикладом цього можуть служити NAW-рахунки, на які сплачується ринкова ставка процента, а власник має право виписувати в межах залишку тратти на пред'явника, що приймається в оплату на рівні з чеками.

Депозити являються важливим джерелом ресурсів комерційного банку. Структура їх в банку рухома і поставлена в залежність від кон'юнктури грошового ринку. Однак цьому джерелу формування банківських ресурсів притаманні деякі недоліки. Мова йде перш за все про значні матеріальні та грошові затрати банку при залученні засобів на депозити, обмеженості вільних грошових засобів в рамках окремого регіону. Крім того, мобілізація засобів на депозити залежить в значній мірі від клієнта (вкладника), а не самого банку. І не менш конкурентна боротьба між банками на ринку кредитних ресурсів заставляє їх приймати міри по розвитку послуг, що сприяють залученню депозитів.

Крім залучених на депозити коштів, комерційні банки можуть формувати ресурси, отримуючи послуги на грошовому ринку – на ринку міжбанківських кредитів, в центрального банку, на ринку євровалют, випускаючи власні боргові зобов'язання, а також укладаючи угоди про продаж цінних паперів із можливістю поступового викупу (операції "репо").

Найбільш поширений спосіб серед зазначених операцій – отримання позик на міжбанківському ринку, пропозицію на якому формують стійкі у фінансовому відношенні комерційні банки, у яких завжди є надлишок ресурсів. Ці банки для отримання доходу намагаються розмістити вільні ресурси в інших банках. Строки міжбанківських кредитів можуть бути різними – від 1-го дня до 3-6-ти місяців. Процентна ставка по міжбанківських кредитах, як правило, нижча ніж по кредитах, що надаються господарюючим суб'єктам, і пов'язана з обліковою ставкою НБУ. Міжбанківський кредит надається, як правило в рамках кореспондентських відносин. Механізм міжбанківських кореспондентських відносин передбачає відкриття коррахунків одними банками в інших для здійснення платіжних і розрахункових операцій. Залучення міжбанківського кредиту здійснюється або самостійно банком шляхом прямих переговорів, або ж через фінансових посередників. Міжбанківські кредити є дорогим джерелом кредитних ресурсів.

За останні роки отримали розвиток євровалютні кредити як фінансовий інструмент управління пасивними операціями. Джерелом надання позик на євровалютному ринку є вклади в іноземній валюті, що зберігаються комерційним банком даної країни і використовуються для кредитних операцій на міжнародних ринках позичкових капіталів.

Loading...

 
 

Цікаве