WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Операцiї комерцiйних банкiв з цiнними паперами - Курсова робота

Операцiї комерцiйних банкiв з цiнними паперами - Курсова робота

- основну мету політики;

- питома вага інвестиційних операцій в активах банківського балансу;

- оптимальне співвідношення між розмірами боргових зобов'язань та обсягами коштів, що спрямовуються на різні види інвестицій;

- оцінку приблизного складу та структури інвестиційного портфеля

- види цінних паперів;

- механізм корегування складу портфеля;

- розрахунок можливих прибутків і збитків від операцій з цінними паперами;

- порядок організаційного забезпечення інвестиційної діяльності-умови переміщення і зберігання цінних паперів, ведення архівних матеріалів, розробка програмного забезпечення, визначення відповідальних за проведення інвестиційних операцій.

В цілому розробка інвестиційної політики передбачає вибір шляхів вкладення грошових ресурсів на певний період для забезпечення відповідного рівня дохідності і розширення операцій банку. Оскільки така розробка є організаційно оформленим процесом, для його нормального здійснення банк повинен забезпечити такі передумови: наявність необхідної інформації та надійних джерел її отримання;

відпрацьований процес затвердження інвестиційної політики та її оперативного перегляду;

аналітичний апарат для оцінки затрат і результатів різних інвестиційних проектів та їх впливу на діяльність банку в цілому.

В основі інвестиційної політики кожного банку лежить той чи інший вид стратегії, що застосовується при вкладенні коштів у цінні папери. Як правило, комерційні банки, вкладаючи капітали, орієнтуються на проведення пасивних або активних інвестицій. Пасивна стратегія орієнтована на тривалі строки зберігання цінних паперів з метою отримання доходів від процентів за ними при мінімальному ризику. Активні інвестиційні операції навпаки, спрямовані на швидке отримання максимального прибутку у відносно короткі строки, але це пов'язано із значно більшим ризиком. У результаті переваги тієї чи іншої стратегії в інвестиційній діяльності визначаються цільовими пріоритетами, яких дотримується банк.

За останні роки було розроблено ряд альтернативних стратегій відносно розподілу строків інвестування, кожна з яких має свої переваги та недоліки.

Політика рівномірного розподілу є одним із найпопулярніших підходів до проблеми інвестиційного горизонту, особливо серед невеликих фінансових інститутів. Воно полягає у виборі деякого максимально допустимого строку: наступним інвестуванням у цінні папери в рівній пропорції на кожному з декількох інтервалів в межах цього строку. Припустимо, що керівництво банком прийняло рішення не купувати облігацій або нот з строками дії більше 5 років. Потім банк може вкласти 20 % свого інвестиційного портфеля в цінні папери, до погашення яких залишається рік або менше року, інші 20 % - в цінні папери, які будуть .гасити в інтервалі від 1 року до 2 років, інші 20 % - з інтервалом від 2 до 3 років і т.д. в межах п'ятирічного терміну

Ця стратегія не максимізує дохід від інвестицій, але ц перевагою є зменшення відхилень доходу в ту чи іншу сторону, а також для її проведення не потрібно значних управлінських талантів. Більше того, цей підхід, як правило, приносить інвестиційну гнучкість, тому цінні папери весь час погашаються і забезпечують постійно надходження грошових коштів, якими банк скористатися при появі багатообіцяючих можливостей.

Інша розповсюджена стратегія-політика короткострокового акцепту - передбачає купівлю тільки короткострокових цінних паперів і розміщення всіх інвестицій в межах короткого проміжку часу. Наприклад, банківський інвестиційний менеджер може прийняти рішення-інвестувати 100 %- фондів банку, які не задіяні в кредитних операціях і готівкових резервах, в цінні папери, які погашаються через 2 роки або раніше. Цей підхід розглядає інвестиційний портфель перш за все, як джерело ліквідності, а не доходу.

Протилежний підхід підкреслює роль інвестиційного портфеля як джерело доходу. Банк може дотримуватись так званої стратегії довгострокового акцепту, інвестуючи кошти в облігації з діапазоном строків погашення від 5 до 10 років. Для забезпечення вимог, пов'язаних з ліквідністю, цей банк, можливо, буде в значній мірі користуватися позиками на грошовому ринку .

Об'єднання короткострокового і довгострокового підходів до інвестицій складає стратегію "штанги", у відповідності з якою банк, з однієї сторони, вкладає більшу частину своїх засобів в портфель короткострокових високоліквідних цінних паперів, а з іншої сторони - в довгостроковий портфель облігацій при мінімальних або нульових вкладеннях на проміжні строки. Короткостроковий портфель забезпечує ліквідність, а довгостроковий - дохідність.6

Найбільш агресивною із всіх стратегій визначення інвестиційного горизонту є підхід процентних очікувань. Він передбачає постійне оновлення цінних паперів, що зберігаються у банку, у відповідності з поточними прогнозами процентних ставок і економічної кон'юнктури. Цей підхід сукупної якості портфеля або процентних очікувань, передбачає скорочення строків погашення цінних паперів, коли очікується ріст процентних ставок, і навпаки, збільшення строків, коли очікується падіння процентних ставок. Подібний підхід збільшує можливість значних капітальних приростів, але і можливість значних капітальних збитків. Він потребує глибоких знань ринкових процесів, пов'язаний з великим ризиком, якщо очікування виявляться помилковими, і пов'язаний з великими витратами, так як потребує частого виходу на ринок цінних паперів .

Якщо є перспектива суттєвого виграшу на очікуваній віддачі або є можливість зниження ризику без значних втрат очікуваної дохідності, банки без вагання торгують своїми не заставленими цінними паперами. Вони особливо агресивно настроєні, коли надходження по кредитам малі і продаж цінних паперів, ринкова вартість яких зросла, збільшить чистий дохід і прибуток акціонерів. Але оскільки втрати в результаті торгівлі цінними паперами знижують чистий дохід до сплати податків, портфельні менеджери не люблять йти на подібні втрати, якщо не можуть довести раді директорів, що збитки будуть компенсовані більш високими доходами по новим активам, купленим за рахунок надходжень від продажу цінних паперів. Взагалі, банки торгують цінними паперами, якщо:

а) очікуваний дохід після сплати податків може бути підвищений за допомогою ефективних стратегій податкового управління;.

б) можна зафіксувати більш високу норму доходу на віддаленому кінці кривої доходності, коли планується падіння процентних ставок;

в) ці операції будуть сприяти загальному покращенню якості активів;

г) інвестиційний портфель може бути оновленим на користь цінних паперів більш високої якості без відчутних втрат очікуваного доходу, особливо якщо загострюються проблеми, пов'язані з кредитним портфелем.

2.2. Формування інвестиційного портфелю банку

Після визначення мети , якої банк хоче досягти, проводячи інвестиційну діяльність, починається формування портфеля інвестицій. При визначенні переваги тих чи інших типів цінних паперів, у які інвестуються кошти банків, враховуються два основні моменти:

рівень дохідності і рівень ризику. Як правило, дохідність цінних паперів є прямо пропорційною до рівня ризику, якого зазнає інвестор, вкладаючи капітал: чим більший обсяг доходів приносить певний цінний папір, тим більший ризик пов'язаний з такими інвестиціями, що підтверджується даними табл. З

Таблиця 3

Співвідношення рівнів дохідності та ризику за деякими типами цінних паперів

Тип цінних паперів

Рівень дохідності

Рівень ризику

  • Прості акції

  • Привілейовані акції

  • Облігації корпорацій

  • Облігації держави

  • потенційно високий

    середній

    низький

    низький

    високий

    середній

    низький

    дуже низький

    Наведені у таблиці 3 оцінки дохідності і ризику інвестицій у цінні папери можуть відрізнятися між собою у різних країнах, що пов'язано з національними особливостями функціонування фондового ринку. Наприклад, у розвинутих країнах придбання боргових зобов'язань держави вважається одним із найбільш надійним видів інвестицій, безпека яких гарантується державою. У нашій крайні довіра до держави ще не набула рівня, який дозволяв би з упевненістю віднести зобов'язання держава до низькоризикових інвестицій

    Loading...

     
     

    Цікаве