WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Валютнi операцiї комерцiйних банкiв - Курсова робота

Валютнi операцiї комерцiйних банкiв - Курсова робота

Різноманітність учасників валютно-банківських відносин зумовлює складність їх регулювання, оскільки вони охоплюють як внутрішні, так і міжнародні відносини.

Особливістю валютно-банківських відносин є те, що вони, на відміну від інших видів банківських правовідносин, регулюються нормами різних галузей не лише національного, а й міжнародного права. В Україні джерелами регулювання валютно-банківських відносин є:

  • Внутрішнє законодавство, яке охоплює закони та підзаконні нормативно-правові акти.

  • Міжнародні договори, які можуть бути дво- та багатосторонніми, мати універсальний чи регіональний характер і містити уніфіковані норми для врегулювання міжнародних невладних відносин.

  • Міжнародні звичаї — це певні правила, які склались і систематично застосовуються у міжнародній банківській практиці

    Юридично валютна політика оформляється валютним законодавством — сукупністю правових норм, які регулюють порядок проведення операцій з валютними цінностями в країні і за її межами, а також валютними угодами — двосторонніми і багатосторонніми — між державами з валютних проблем.

    Головним органом валютного контролю в Україні є НБУ. НБУ не тільки контролює виконання правил регулювання валютних операцій на території України, а й забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю за операціями, які проводяться через ці банки.

    Інші державні органи також мають певні повноваження у сфері валютного контролю. Так, державна податкова адміністрація України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, державна митна служба контролює дотримання правил переміщення валютних цінностей через митний кордон, а міністерство зв'язку наглядає за дотриманням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей за кордон.

    Основними інструментами, що здійснюють валютне регулювання в Україні, окрім НБУ, є Кабінет Міністрів України та Верховна Рада України. Дані структури мають право законодавчої ініціативи і розробили цілий комплекс нормативних документів, що визначають засіб і порядок валютного регулювання в країні. Основним з них є Декрет Кабінету Міністрів "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року.

    Іншими законодавчими актами, які регулюють проведення операцій на валютному ринку України є:

    • Закон України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю";

    • Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті";

    • Декрет Кабінету Міністрів України "Про тимчасовий порядок використання надходжень в іноземній валюті";

    • Указ Президента України "Про вдосконалення валютного регулювання".

    Варто детальніше розглянути основні форми валютного регулювання.

    Однією з них є дисконтна (облікова) політика національного банку, що спрямована на регулювання економіки країни шляхом підвищення чи заниження процентних (дисконтних) ставок з метою впливу на попит і пропозицію позичкового капіталу, темп інфляції, а також на стан платіжного балансу, валютний курс. В додатку 1 зображена динаміка облікової ставки НБУ.

    Підвищення офіційної процентної ставки спрямоване на скорочення видачі центральним банком кредитів комерційним банкам (кредитна рестрикція), а тим самим, на скорочення грошової маси в обігу, стимулювання притоку іноземних капіталів для покращення платіжного балансу країни, збереження валютних резервів та підтримку курсу валюти. Навпаки, зниження офіційної процентної ставки заохочує видачу кредитів (кредитну експансію). Це веде до розширення обсягів виробництва та відтоку іноземного капіталу з країни, збільшує грошову масу в обігу, може викликати інфляційні процеси. Ефективна дисконтна політика досягається й поєднанням з іншими формами регулювання економіки.

    Зокрема, з девізною політикою, яка є методом впливу на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу державними органами іноземної валюти (девіз). З метою підвищення курсу національної валюти центральний банк продає, а для зниження — скупляє іноземну валюту.

    На сьогоднішній день девізна політика здійснюється переважно у формі валютної інтервенції, тобто втручання центрального банку в операції на валютному ринку для того, щоб впливати на курс національної валюти. Здійснюється шляхом купівлі-продажу іноземної валюти.

    Наступною формою валютного регулювання є диверсифікація валютних резервів — політика держави, банку, яка спрямована на регулювання структури валютних резервів шляхом включення до їх складу різних валют з метою забезпечення міжнародних розрахунків, проведення валютної інтервенції і захисту валютних витрат. Звичайно ця політика здійснюється шляхом продажу нестабільних валют і купівлі більш стійких валют на світових валютних ринках.

    Диверсифікація важлива для банків, оскільки вони оперують в основному чужими коштами. Тому банки стараються видавати позики якомога більшій кількості клієнтів. З цією метою комерційні банки України мають право видавати позички одному клієнтові в розмірі, що не перевищує 50% їх статутних фондів.

    Девальвація і ревальвація — традиційні методи валютної політики.

    Девальвація — зниження курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют чи міжнародних лічильних одиниць. Її об'єктивною основою є зниження офіційного курсу у порівнянні з реальною купівельною спроможністю грошової одиниці.

    Причинами цього явища є нерівномірність розвитку інфляції, нестабільність платіжного балансу і світової економіки в цілому.

    Ревальвація — підвищення курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют чи міжнародних лічильних одиниць і золота.

    Формою валютної політики є також валютні обмеження, що вводяться державою на операції з валютою, золота та іншими валютними цінностями. Валютні обмеження є не тільки об'єктом національного, але й міжнародного валютного регулювання через МВФ.

    Валютні обмеження — законодавча чи адміністративна заборона, лімітування і регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями.

    Валютні обмеження включають заходи з цільового регулювання платежів і переказів з-за кордону, у тому числі репатріацію прибутку, часткову чи повну заборону вільної купівлі і продажу іноземної валюти. Основною причиною валютних обмежень є нестача валюти, тиск зовнішньої заборгованості, розгляд платіжних балансів .

    Важливою складовою валютного регулювання є регулювання банківської діяльності у сфері валютних операцій.

    Складна і теоретично найменш розроблена проблема регулювання банківської діяльності у сфері валютних операцій у процесі розвитку вітчизняної банківської системи та її інтеграції у міжнародний фінансовий простір набуває важливого значення.

    Банківські валютні операції порівняно з іншими видами діяльності комерційних банків — об'єкт особливо жорсткого регулювання з боку держави. Це зумовлено тим, що комерційні банки як учасники валютного ринку суттєво впливають на формування попиту і пропозиції на іноземну валюту і можуть спричиняти небажані коливання курсу національної валюти. Іншою вагомою причиною посилення державного втручання у банківські валютні операції є їх висока ризикованість. В умовах нестійкості валютних курсів діяльність банків у валютній сфері може бути як джерелом значних прибутків, так і причиною великих збитків. Проведення надто ризикових валютних операцій може призвести не лише до погіршення фінансового стану комерційного банку, а й до його банкрутства, яке, в свою чергу, може спричинити системний ризик і підірвати довіру суспільства до банківської системи в цілому.

    Регулювання банківської діяльності в сфері валютний операцій здійснюється різними методами, які за формами впливу на комерційний банк можна об'єднати у дві групи:

    • методи прямого впливу;

    • методи опосередкованого впливу.

    Суть методів прямого впливу полягає у встановленні прямих обмежень (лімітів) та заборон щодо певних кількісних та якісних параметрів банківської діяльності, які є обов'язковими для всіх банків. Серед цих методів — ліцензійна політика, регулювання норм обов'язкових резервів, фіксація маржі між курсами валют, встановлення нормативів валютної позиції, кількісні обмеження.

    Опосередковані методи впливу на передбачають прямих заборон та лімітів — їх дія має непрямий характер і базується на економічній зацікавленості комерційних банків працювати згідно з цими методами. Основні з них — дисконтна політика, валютна інтервенція та операції на відкритому ринку.

    Методи регулювання банківської діяльності у сфері валютних операцій у кожній країні різні й залежать від грошово-кредитної політики держави, характеру домінуючих у суспільстві економічних відносин, рівня розвитку банківської системи та інших факторів. У більшості високорозвинутих країн використовують в основному опосередковані методи, хоча в окремих економічних ситуаціях допускається тимчасове застосування прямих методів. В Україні на сучасному етапі переважають прямі методи регулювання банківських валютних операцій та банківської діяльності в цілому. Застосуванню непрямих методів заважає нерозвинутість ринкових відносин.

  • Loading...

     
     

    Цікаве