WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Банки, їх суть, види та функцiї - Курсова робота

Банки, їх суть, види та функцiї - Курсова робота

Лізинг і факторинг. Ця форма застосовна до фінансування довгострокової оренди дорогого устаткування. Відповідно до договору про лізинг орендар одержує в довгострокове користування устаткування за умови внесення періодичних платежів власнику устаткування. Орендодавцями можуть бути промислові підприємства, що мають свої лізингові компанії, а також спеціалізовані лізингові компанії. Існують різні види лізингу:

  • Оперативний лізинг. Великі фірми-виробники можуть бути зацікавлені не в продажі своєї продукції, а в здачі її в оренду. Договір полягає, як правило на 3-5 років.

  • Лізинг нерухомості. Деякі фірми створюють у співробітництві з банком великі об'єкти типу заводського цеху, що можуть використовуватися різними способами. Після закінчення терміну оренди, що складає 15-20 років, об'єкт продається орендарю.

  • Фінансовий лізинг. Цей передбачає здачу в оренду таких товарів, як літаки, автомобілі, комп'ютери. Термін складає 2-6 років. У фінансовому лізингу служби технічного обслуговування і ремонту роздільні.

    Ставки по лізингу розраховуються виходячи з витрат виробництва, відсотків, податків.

    Факторинг. Банк-фактор купує вимоги якої-небудь компанії і потім сам одержує платежі по них. При цьому мова йде, як правило, про короткострокові вимоги, що знаходяться в обігу і виникають з приводу товарного постачання. В операції факторингу беруть участь три учасники: фактор, первісний кредитор і боржник, що одержує від клієнта товари з відстрочкою платежу. Фактор веде всю бухгалтерію, бере на себе обов'язки по попередженню боржника про платежі, виконує інкасацію вимог, а також несе весь ризик, зв'язаний з повним і своєчасним надходженням платежів. Витрати клієнта складаються з комісійних і факторського збору, що складається з відсотків за наданий аванс і прибутку авансової компанії.

    Трастові операції. Багато комерційних банків приймають на себе функції довіреного обличчя і виконують у цій ролі різноманітні операції для своїх індивідуальних і корпоративних клієнтів. Наприклад, бізнесмен хоче, щоб його син щорічно одержував частину від капіталу, що знаходиться в його батька в банку, а по досягненні повноліття одержав весь капітал. Деякі комерційні банки не виконують ніяких інших функцій, крім трастової. Існують три основні категорії трастових послуг для фізичних осіб:

    1 - розпорядження майном після смерті власника;

    2 - управління майном на довірчій основі;

    3 - агентські функції;

  • Розпорядження після смерті на користь спадкоємців - найбільш розповсюджений вид довірчих послуг. Повинен бути складений докладний опис майна, сплачені борги, а сума, що залишилася, розподілена між спадкоємцями відповідно до закону.

  • Управління майном у формі тресту може мати різну правову основу: заповіт, спеціальна угода, розпорядження суду. Види трастів, що знаходяться в управлінні банків, дуже різноманітні:

    • Довічний траст засновується особою за домовленістю з банком. Наприклад, клієнт переказує гроші в довірче управління банку, доручаючи йому виплачувати доход протягом його життя, а після смерті передати капітал дружині і дітям.

    • Страховий траст виникає, якщо клієнт призначає банк довіреною особою по страховому полісу і доручає йому виплачувати дохід своїй дружині після його смерті і передати суму поліса дітям після смерті дружини.

    • Корпоративний траст засновується у формі майна, що закладається в банку в забезпечення випуску облігацій компанії.

  • Агентські функції відрізняються від трасту тим, що у випадку трасту довірена особа одержує юридичне право на розпорядження власністю, а при агентських відносинах право залишається в принципала. Агентські функції полягають у наступному:

    • Збереження цінностей у сейфі. Банк одержує, зберігає і видає цінності з доручення принципала без яких-небудь ініціатив чи активних дій.

    • Збереження майна з активними діями. Банк не просто зберігає цінності в сейфі, а купує і продає їх, одержує по них доход, діючи відповідно до інструкцій принципала.

    • Управління. Банк виконує усі функції зберігача майна й активно керує власністю, наприклад аналізує стан портфеля цінних паперів, дає рекомендації і пропонує способи інвестування капіталу і т.д. Якщо в банк здається реальна власність, банк може здавати її в оренду, експлуатувати відповідно до інструкцій принципала.

    4. СТАНОВЛЕННЯ І ПРИНЦИПИ ПОБУДОВИ

    БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

    Незалежна українська банківська система почала формуватися в 1991 році. В березні цього року затвердили закон "Про банки і банківську діяльність", який уможливив створення Національного банку України (НБУ) на базі українського республіканського відділення Державного банку СРСР. Уже влітку 1991 року інструкції радянського Державного банку не мали зобов'язуючої дії в Україні. 25 грудня 1991 року Державний банк СРСР було офіційно ліквідовано і Національний банк України став справжнім Центральним банком.

    Формування сучасної банківської системи України відбувалося в кілька етапів.

    І етап (1991-1992рр.):

    процеси перереєстрації та реорганізації.

    2 жовтня 1991 року Національний банк почав перереєстровувати комерційні банки України, зареєстровані ще Держбанком СРСР. У цей період "міністерський" капітал, тобто вкладення у комерційні банки різних державних установ, поступово витісняється ринковим капіталом спільних та малих підприємств, акціонерних товариств. На цьому етапі за станом на 1 січня 1992 року зареєстровано 77 банків.

    ІІ етап (1992-1993рр.):

    поява банків "другої хвилі".

    На засадах різних бюджетних та позабюджетних фондів, диверсифікації пасивів у діючих банках та внесків підприємств (шляхом прихованих кредитів) виникає ціла низка нових комерційних банків. Протягом 1992 року зареєстровано ще 60 банків, 3 банки вилучено з реєстру. На цьому етапі відповідно до Постанови Кабінету Міністрів "Про передачу міністерських пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів України" у комерційних банках дедалі зменшувалася частка "міністерського" капіталу. Постановою передбачалося, що Міністерство фінансів України буде одержувачем дивідендів за акціями, що належать інших міністерствам, братиме участь в управлінні банків. Це не влаштовувало колишніх власників акцій, і вони вилучали свої кошти із комерційних банків та інших акціонерних товариств.

    На цьому етапі спостерігалося масове утворення дрібних малопотужних "кишенькових" банків із капіталом, який часто не перевищував вартості трикімнатної квартири. Ці банки непогано зростала на гіперінфляції.

    ІІІ етап (1994-1996рр.):

    перші банкрутства.

    Активна побудова Національним банком системи регулювання діяльності комерційних банків збігалася в часі із призупиненням інфляційних процесів, що стали, як вже зазначалося, основним джерелом безбідного існування цілої низки комерційних банків. Не готові до жорсткого контролю з боку НБУ, до зміни кон'юнктури фінансового ринку, до управління банківськими процесами з середини, ці банки опинилися на межі банкрутства. 1994 року ліквідовано 11 збанкрутілих банків; 1995 року – 20 банків; 1996 року прямими банкрутами стали 45 банків та 60 опинилися у стані прихованого банкрутства.

    У цей період на структуру вітчизняної банківської системи істотно впливали й інші процеси. Так, на кредитно-фінансову ринку України почали працювати іноземні банки та їхні представництва – всього їх було зареєстровано 14. З'явилися також ще 5 нових українських комерційних банків.

    Важливим аспектом діяльності банківської системи на цьому етапі була зміна складу акціонерів, власників багатьох комерційних банків та окремих філій шляхом продажу та перепродажу. Таких змін зазнали близько 70 банків.

    IV етап (1996-2000рр.):

    стабілізація банків та впровадження національної валюти — гривні.

    Цей заключний етап становлення вітчизняної банківської системи потребує детальнішого розгляду. Можна підбити підсумки роботи банківської системи. Протягом років існування незалежної держави в Україні:

    • створено основи дворівневої банківської системи, валютного ринку та первинного ринку цінних паперів;

    • проведено перший етап реформування грошової системи країни, введено проміжну валюту — український карбованець;

    • створено національну платіжну систему, запроваджено нові прогресивні технології перерахування коштів на основі електронних платежів, що дало змогу досягти світового рівня міжбанківських розрахунків, значно підвищити їхню надійність, обмежити ризик створення фальшивих грошей в обігу та скоротити до мінімуму термін проходження платежів;

    • введено в дію потужності з друкування банкнот та карбування монет;

    • розпочато реформування бухгалтерського обліку та звітності в банках;

    НБУ напрацьовано нормативну базу для здійснення монетарної політики та банківського нагляду; вдосконалено інструменти регулювання банківської системи.

    Проте триваюча економічна, фінансова та платіжна криза, гальмування процесу ринкових перетворень економіки, інвестиційного процесу, серйозні недоліки та прорахунки комерційних банків у сфері кредитування, розрахунків, порушення багатьма з них економічних нормативів, невпорядкованість і нестабільність нормативно-правового регулювання, недосконалість податкового та фінансового законодавства спонукають до поглиблення банківської реформи.

  • Loading...

     
     

    Цікаве