WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Активні операції комерційних банків - Дипломна робота

Активні операції комерційних банків - Дипломна робота

Додаток

Додаток

Додаток

4

РОЗДІЛ ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ АКТИВНИМИ ОПЕРАЦІЯМИ В КОМЕРЦІЙНОМУ БАНКУ

3.1. Оцінка ризику активних операцій.

Для ефективного функціонування банків важливо передбачати, зважувати і страхувати можливі ризики. Передусім це стосується ризиків за активними операціями, які тісно взаємопов'язані — один такий ризик тягне за собою цілу низку інших.

Ефективне управління ризиковими операціями передбачає прийняття практичних рішень, які дають змогу використовувати ризикові ситуації на користь банку або вживати заходів для зниження можливих втрат банку після проведення тієї чи іншої операції.

Велике значення має вибір як методів розрахунку ризиків, так і методів їх мінімізації. Серед основних методів регулювання або зменшення ризиків такі:

• систематичний аналіз і постійний контроль за фінансовим станом клієнта банку, його платоспроможністю;

• страхування ризику, використання застави;

• розподіл ризику у випадку, коли загальна сума кредиту, а відповідно і ризик, розподіляється між кількома банками;

• диверсифікація ризиків;

• мінімізація ризиків (обмеження ризику шляхом розрахунку та дотримання економічних нормативів банківської ліквідності, які встановлюються Національним банком);

• зважування ризиків;

• використання плаваючих процентних ставок.

До основних ризиків за банківськими активами належать:

• кредитний ризик;

• процентний ризик;

• портфельний ризик;

• ризик інфляції.

Одним із основних ризиків, які притаманні банківським активам, є кредитний ризик.

Кредитний ризик — найбільший ризик будь-якого комерційного банку. Це ризик втрат, спричинених неповерненням позик і несплатою відсотків. Є такі різновиди кредитного ризику:

• кредитний ризик за конкретною угодою;

• ризик за портфелем угод.

Кредитний ризик за конкретною угодою — ймовірність збитків для банку внаслідок невиконання позичальником конкретної угоди.

Для кожного виду кредитної угоди характерні свої, специфічні причини та фактори, які визначають ступінь ризику. Головними елементами управління кредитними ризиками є організаційні системи, методи оцінки платоспроможності клієнтів (зокрема, ретельне документування і контроль за їх фінансовим станом), визначеність кредитної політики, чіткість процедури-кредитування.

Основні складові управління ризиком:

1. Диверсифікація кредитних вкладень (портфеля позичок та інвестицій банку).

2. Попередній аналіз кредиту і платоспроможності клієнта, тобто його можливостей повернути кредит.

3. Оцінка вартості кредитів, які видаються, та контроль за кредитами, виданими раніше.

4. Лімітування кредитів.

5. Вимога від клієнтів достатнього та якісного забезпечення за виданими кредитами.

6. Страхування кредитів.

7. Оперативне стягнення боргу.

8. Видача дисконтних позичок.

Коли ми говоримо про кредитний ризик, то маємо на увазі ризик не лише за кожною окремою позикою, а й за кредитним портфелем у цілому. Кредитний ризик за портфелем у цілому — це середньозважена величина ризиків за всіма угодами кредитного портфеля. Існує цілий ряд правил і рекомендацій для банків щодо того, як створити кредитний портфель, аби втрати за одними позичками компенсувалися доходами за іншими. Щоправда, більшість правил нині проблематично застосовувати на реально існуючому українському ринку.

Наприклад, є таке правило: одні й ті ж зовнішні фактори не можуть однаково позначатися на всіх позиках, що є у портфелі банку. Зовнішні фактори, які призведуть до повернення одних кредитів, забезпечать швидке обертання позик інших позичальників. Однак за економічної ситуації, яка склалась у нас, фактично неможливо компенсувати втрати, спричинені кредитним ризиком, оскільки у нашій країні практично немає ефективно працюючих галузей економіки, а це означає, що немає і кредитів, які могли б компенсувати втрати за іншими кредитами.

Крім того, на мою думку, українські банки перебувають під відчутним впливом кредитної політики держави і часом змушені надавати кредити неплатоспроможним клієнтам (як правило, державним підприємствам) без достатніх гарантій і за пільговою ставкою. Ці кредити здебільшого нерентабельні; ймовірність безнадійної заборгованості дуже висока.

Стратегія кредитного ризику комерційного банку підпорядковується чинному законодавству, нормативним актам та інструкціям Національного банку України, спирається на загальні принципи кредитування (терміновість, поверненість, диференційованість, забезпеченість, платність), а також реалізується, враховуючи такі основні засади:

1. Стратегія кредитного ризику має задовольняти дві основні вимоги: по-перше, бути в руслі загальної ризикової політики (стратегії) банку, зорієнтованої на оцінку інтегрованого ризику, яким він обтяжений; по-друге, відповідати цілям кредитної політики, в межах якої здійснюється стратегія кредитного ризику банку.

2. Цілком уникнути ризику можливого несвоєчасного повернення (чи взагалі — неповернення) позик практично неможливо й недоцільно. Адже надмірна обережність та уникнення кредитних операцій ведуть до ризику невикористаних можливостей. Але питому вагу позик, які класифікуються як нестандартні в кредитному портфелі банку, можна зменшити, здійснюючи систематичне застосування досконалих методик (застосовуючи відповідний інструментарій) для прийняття раціональних рішень щодо надання позик та здійснюючи моніторинг. Як тільки отримано заявку на кредит, персоналу банку слід детально проаналізувати фінансовий стан позичальника, визначити ступінь ризику кредитного портфеля тощо. Цей аналіз має виявити сильні та слабкі сторони в його діяльності, забезпечити можливість визначення ймовірності (надійності) своєчасної та повної сплати заборгованості.

Після того як надання позики буде офіційно ухвалене, певний службовець відділу позик несе відповідальність за здійснення ефективного контролю за діяльністю позичальника (щодо використання наданої позики за призначенням), контролює виконання термінів її повернення тощо.

3. Доцільно використовувати систему кваліфікації позик з метою їх класифікації з погляду ризику можливої несплати. Системи класифікації позик можуть бути як якісними, так і кількісними.

4. Усі позики необхідно також періодично переоцінювати, щоб визначитися, чи є суттєвими зрушення в структурі та ступені ризику несплати кредитів. Для цього здійснюється моніторинг ризику.

5. Структуризація банківського кредитного портфеля за класами ризику, їх порівняння зі справжніми збитками за позиками визначає один із показників міри кредитного ризику кредитного портфеля. Обчислення обсягу сумарних збитків, у свою чергу, визначає обсяг необхідних резервів на покриття збитків за позиками портфеля (наявного обсягу та структури). Банк може також знизити ступінь ризику, здійснюючи диверсифікацію за різними типами позик (не концентруючи кредити в окремих галузях чи одному сегменті ринку позичальників).6. Основним методом аналізу і кількісного оцінювання кредитного ризику є аналіз кредито- і платоспроможності позичальника. На підставі здобутої інформації про позичальника та забезпечення кредиту обчислюється низка кількісних показників ступеня ризику і приймається рішення про надання (чи ненадання) позики. Важливо, щоб ці показники не виявилися лише простим, механічним набором, а адекватно відбивали реальний стан справ.

У практичній діяльності банків з управління кредитним ризиком усе більше використовуються методи економіко-статистичного аналізу для оцінки кредито- й платоспроможності клієнтів.

7. Установлюючи кредитні стосунки з новими позичальниками, а також ураховуючи динаміку й нестаціонарність макроекономічних процесів (оточуючого економічного середовища), доцільно через певні проміжки часу проводити розгорнутий аналіз кредитоспроможності клієнта, а з метою контролю за поточним фінансово-економічним станом позичальника систематично здійснювати так званий експрес-аналіз.

Якісний аналіз кредитного ризику полягає в ідентифікації чинників ризику (виявленні його джерел) і вимагає ґрунтовних знань, досвіду та інтуїції у цій сфері діяльності. Його доцільно здійснювати за двома аспектами.

Перший аспект пов'язаний із визначенням можливих джерел кредитного ризику та збитків, розгорнутим аналізом кредито- й платоспроможності клієнтів. Проводиться класифікація та структуризація кредитного ризику.

Другий аспект пов'язаний із визначенням суб'єктивної складової кредитного ризику, з виявленням інтересів суб'єктів ризику тощо.

Кількісний аналіз ризику спирається на низку методів, серед них: статистичний метод; метод експертних оцінок; метод аналогій; аналіз чутливості (вразливості); методи імітаційного моделювання тощо. Способи (методи), які доцільно й необхідно застосувати з метою зниження ступеня кредитного ризику, можна поділити на зовнішні та внутрішні [11]. Основні з них наведені на рис. 2.1.

Loading...

 
 

Цікаве