WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Активні операції комерційних банків - Дипломна робота

Активні операції комерційних банків - Дипломна робота

2. Попередній аналіз кредиту і платоспроможності клієнта, тобто його можливостей повернути кредит.

3. Оцінка вартості кредитів, які видаються, та контроль за кредитами, виданими раніше.

4. Лімітування кредитів.

5. Вимога від клієнтів достатнього та якісного забезпечення за виданими кредитами.

6. Страхування кредитів.

7. Оперативне стягнення боргу.

8. Видача дисконтних позичок.

Коли ми говоримо про кредитний ризик, то маємо на увазі ризик не лише за кожною окремою позикою, а й за кредитним портфелем у цілому. Кредитний ризик за портфелем у цілому — це середньозважена величина ризиків за всіма угодами кредитного портфеля. Існує цілий ряд правил і рекомендацій для банків щодо того, як створити кредитний портфель, аби втрати за одними позичками компенсувалися доходами за іншими. Щоправда, більшість правил нині проблематично застосовувати на реально існуючому українському ринку.

Наприклад, є таке правило: одні й ті ж зовнішні фактори не можуть однаково позначатися на всіх позиках, що є у портфелі банку. Зовнішні фактори, які призведуть до повернення одних кредитів, забезпечать швидке обертання позик інших позичальників. Однак за економічної ситуації, яка склалась у нас, фактично неможливо компенсувати втрати, спричинені кредитним ризиком, оскільки у нашій країні практично немає ефективно працюючих галузей економіки, а це означає, що немає і кредитів, які могли б компенсувати втрати за іншими кредитами.

Крім того, на мою думку, українські банки перебувають під відчутним впливом кредитної політики держави і часом змушені надавати кредити неплатоспроможним клієнтам (як правило, державним підприємствам) без достатніх гарантій і за пільговою ставкою. Ці кредити здебільшого нерентабельні; ймовірність безнадійної заборгованості дуже висока.

Стратегія кредитного ризику комерційного банку підпорядковується чинному законодавству, нормативним актам та інструкціям Національного банку України, спирається на загальні принципи кредитування (терміновість, поверненість, диференційованість, забезпеченість, платність), а також реалізується, враховуючи такі основні засади:

1. Стратегія кредитного ризику має задовольняти дві основні вимоги: по-перше, бути в руслі загальної ризикової політики (стратегії) банку, зорієнтованої на оцінку інтегрованого ризику, яким він обтяжений; по-друге, відповідати цілям кредитної політики, в межах якої здійснюється стратегія кредитного ризику банку.

2. Цілком уникнути ризику можливого несвоєчасного повернення (чи взагалі — неповернення) позик практично неможливо й недоцільно. Адже надмірна обережність та уникнення кредитних операцій ведуть до ризику невикористаних можливостей. Але питому вагу позик, які класифікуються як нестандартні в кредитному портфелі банку, можна зменшити, здійснюючи систематичне застосування досконалих методик (застосовуючи відповідний інструментарій) для прийняття раціональних рішень щодо надання позик та здійснюючи моніторинг. Як тільки отримано заявку на кредит, персоналу банку слід детально проаналізувати фінансовий стан позичальника, визначити ступінь ризику кредитного портфеля тощо. Цей аналіз має виявити сильні та слабкі сторони в його діяльності, забезпечити можливість визначення ймовірності (надійності) своєчасної та повної сплати заборгованості.

Після того як надання позики буде офіційно ухвалене, певний службовець відділу позик несе відповідальність за здійснення ефективного контролю за діяльністю позичальника (щодо використання наданої позики за призначенням), контролює виконання термінів її повернення тощо.

3. Доцільно використовувати систему кваліфікації позик з метою їх класифікації з погляду ризику можливої несплати. Системи класифікації позик можуть бути як якісними, так і кількісними.

4. Усі позики необхідно також періодично переоцінювати, щоб визначитися, чи є суттєвими зрушення в структурі та ступені ризику несплати кредитів. Для цього здійснюється моніторинг ризику.

5. Структуризація банківського кредитного портфеля за класами ризику, їх порівняння зі справжніми збитками за позиками визначає один із показників міри кредитного ризику кредитного портфеля. Обчислення обсягу сумарних збитків, у свою чергу, визначає обсяг необхідних резервів на покриття збитків за позиками портфеля (наявного обсягу та структури). Банк може також знизити ступінь ризику, здійснюючи диверсифікацію за різними типами позик (не концентруючи кредити в окремих галузях чи одному сегменті ринку позичальників).

6. Основним методом аналізу і кількісного оцінювання кредитного ризику є аналіз кредито- і платоспроможності позичальника. На підставі здобутої інформації про позичальника та забезпечення кредиту обчислюється низка кількісних показників ступеня ризику і приймається рішення про надання (чи ненадання) позики. Важливо, щоб ці показники не виявилися лише простим, механічним набором, а адекватно відбивали реальний стан справ.

У практичній діяльності банків з управління кредитним ризиком усе більше використовуються методи економіко-статистичного аналізу для оцінки кредито- й платоспроможності клієнтів.

7. Установлюючи кредитні стосунки з новими позичальниками, а також ураховуючи динаміку й нестаціонарність макроекономічних процесів (оточуючого економічного середовища), доцільно через певні проміжки часу проводити розгорнутий аналіз кредитоспроможності клієнта, а з метою контролю за поточним фінансово-економічним станом позичальника систематично здійснювати так званий експрес-аналіз.

Якісний аналіз кредитного ризику полягає в ідентифікації чинників ризику (виявленні його джерел) і вимагає ґрунтовних знань, досвіду та інтуїції у цій сфері діяльності. Його доцільно здійснювати за двома аспектами.

Перший аспект пов'язаний із визначенням можливих джерел кредитного ризику та збитків, розгорнутим аналізом кредито- й платоспроможності клієнтів. Проводиться класифікація та структуризація кредитного ризику.

Другий аспект пов'язаний із визначенням суб'єктивної складової кредитного ризику, з виявленням інтересів суб'єктів ризику тощо.

Кількісний аналіз ризику спирається на низку методів, серед них: статистичний метод; метод експертних оцінок; метод аналогій; аналіз чутливості (вразливості); методи імітаційного моделювання тощо. Способи (методи), які доцільно й необхідно застосувати з метою зниження ступеня кредитного ризику, можна поділити на зовнішні та внутрішні [15,с.14]. Основні з них наведені на рис.9.

Зовнішні способи зниження ступеня ризику здійснюються, по-перше, шляхом адміністративного та економічного регулювання банківських ризиків з боку держави, а по-друге, банк здійснює передачу ризику (повністю чи частково) комусь іншому, наприклад, страховій компанії.

Внутрішні способи зниження ступеня ризику досить різноманітні й реалізуються адекватними внутрішньобанківськими засобами менеджменту й маркетингу.

Слід також наголосити, що на практиці комерційні банки використовують не окремі способи (методи) зниження ступеня кредитного ризику, а їх раціональну комбінацію (суперпозицію), використовуючи економіко-математичні моделі та методи, спираючись на; власний досвід та інтуїцію фахівців.

Урахування ризику та інфляції для обчислення ставки відсотка; (ціни) за надання позики посідає виключно важливе місце в організації кредитної діяльності комерційних банків. Ясно, що фактична ціна, яка складається на ринку позичкового капіталу, скоріше за все, буде або вищою, ніж обчислена (при дефіциті пропозиції, високих цінових претензіях кредиторів тощо), або ж нижчою (при дефіциті попиту, несхильності позичальників до сплати надто високих, на їх погляд, претензій кредиторів тощо). Але обчислена з урахуванням ризику та інфляції ціна являє собою вісь чи центр коливань, до якого фактичні ціни кредитних ресурсів матимуть тенденцію наближатися.

Рис.9. Способи зниження ступеня кредитного ризику

Аналогічна ситуація щодо правила поділу кредитів за групами ризиків (дешевий; неризикований; дуже ризикований; дуже дорогий кредит). В Україні важко правильно сформувати портфель, бо навіть якщо банк веде консервативну кредитну політику, йому все одно складно набрати достатню кількість неризикованих, кредитів, що приносять дохід.

Кожен банк визначає і проводить певну політику встановлення процентних ставок, однакових для всіх позичальників незалежно від ризику.

Ризик процентних ставок — це можливість зазнати збитків через непередбачені несприятливі для банку зміни процентних ставок і значне зменшення маржі, тобто різниці між вартістю ресурсів (ставки процента за пасивними операціями) і доходами від їх розміщення (ставки процента за активними операціями).

Процентний ризик часто виникає, якщо ставки за активними та пасивними операціями встановлюються за різними принципами (фіксовані ставки проти змінних або навпаки). Більше ризикують банки, які регулярно практикують зміни процентних ставок з метою одержання прибутку, а також ті, що не приділяють належної уваги прогнозуванню змін ставок процента.

Управляти процентним ризиком можна таким чином:

Loading...

 
 

Цікаве