WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Звіт на тему "Програма екон. практики у банківських установах" - Реферат

Звіт на тему "Програма екон. практики у банківських установах" - Реферат

4) збалансування та коректування прогнозу кредитних вкладів із прогнозом залучення та наявності кредитних ресурсів.

Прогнозування вкладів у інвестиційну діяльність, цінні папери та інші активи здійснюється за методом обороту. Як правило, дані активи формуються за рахунок залишку величини кредитних ресурсів у разі їх перевищення над кредитними вкладаннями.

Кредитний механізм - сукупність взаємопов'язаних прийомів та способів, що забезпечують реалізацію на практиці об'єктивних функцій кредиту як економічної категорії та дотримання принципів кредитування.

Основними елементами кредитного механізму є:

1. Суб'єкти кредитування.

2. Об'єкти кредитування.

3. Форми кредитування.

4. Механізм надання чи погашення позик.

5. Система формування кредитних ресурсів та їх резервування.

6. Система формування та використання резервів із відшкодування можливих втрат від кредитної діяльності.

7. Економічний контроль та банківський нагляд за ходом та результатами кредитної діяльності.

Суб'єкти кредитування - особи, які беруть участь у процесі кредитування. Види суб'єктів та основні вимоги до них представлені у рис. 8.2:

Для отримання кредиту клієнт подає до банку такі документи:

• заяву;

• фінансово-економічну інформацію;

• форми бухгалтерської звітності,

• показники дебіторської та кредиторської заборгованості;

• розрахунок економічної окупності об'єкта;

• відомості про спосіб забезпечення позики та Ін.

Оцінка фінансового стану позичальника проводиться за такими показниками:

• обсяг реалізації продукції;

• прибутки І збитки;

• рентабельність;

• ліквідність активів;

• рух грошових коштів, стан рахунків;

• собівартість продукції;

• ліквідність, оцінка забезпечення та Ін.

Об'єкти кредитування - певна частина вартості виробничих оборотних фондів та фондів обігу, основних виробничих фондів, яка формується за рахунок банківського кредиту.

До основних об'єктів кредитування можна віднести:

1. Додаткові потреби в коштах для оплати товарно-матеріальних цінностей і створення запасів для нормального режиму роботи.

2. Сезонні та несезонні затрати виробництва й обігу.

3. Потребу в додаткових коштах в зв'язку з тимчасовим їх замороженням.

4. Потребу для здійснення інвестицій в основні фонди.

Сучасна банківська практика використовує по суб'єктний метод кредитування, тобто на перше місце ставиться клієнт, надається перевага персональному підходу до позичальника.

Під формою кредитування розуміють вид банківського рахунка, який відкривається клієнтові при кредитуванні, де відображається рух кредитної заборгованості, що здійснюється за певними правилами, відповідно до нормативно-правової бази банку.

Основні форми кредитування на рис. 8.3:

За терміном використання розрізняють кредити:

  • короткострокові;

  • середньострокові;

  • довгострокові.

Короткострокові кредити надаються на строк до одного року. В українській банківській практиці вони є найпоширенішими.

Середньострокові кредити надаються на період від одного до трьох років, а довгострокові — понад три роки. Суттєвої різниці між середньостроковими і довгостроковими кредитами немає, тому банки України не виділяють їх окремо, хоча в країнах Заходу існує певне їх відокремлення.

Короткострокові кредити відрізняються від середньо - і довгострокових не тільки терміном використання, а й об'єктами вкладення і джерелами повернення.

З участю короткострокового кредиту формується, в основному, оборотний капітал товаровиробника (підприємця). Він опосередковує переважно поточну діяльність позичальника, а джерелом його

повернення є кошти, які вивільнилися з обороту внаслідок реалізації об'єкта (проекта), що був прокредитований, тобто поточні грошові надходження.

З участю довгострокового кредиту здійснюється відтворення основного капіталу й опосередковується інвестиційна діяльність позичальника. Джерелом повернення такого кредиту є прибуток від упровадження заходів, що про кредитовані, тобто їх економічний ефект.

Процес банківського кредитування складається з певних етапів, кожний з яких окремо забезпечує рішення локального завдання, а разом досягається головна мета позичкових операцій — їх надійність і прибутковість для банку.

Початковим етапом процесу кредитування є розгляд заявки клієнта на кредит. Для одержання кредиту позичальник звертається до банку з обґрунтованим клопотанням, до якого додаються певні документи. У сукупності це має назву "кредитна заявка".

У клопотанні, як правило, йдеться про: суму кредиту, строк користування ним, сутність та економічний ефект від заходу, що буде прокредитований, та ін. До клопотання додаються інші матеріали, перелік яких залежить від конкретних обставин

Зокрема, якщо клієнт уперше звернувся за кредитом, він до клопотання додає копію установчого договору, Статуту або інші документи, які засвідчують його як юридичну особу чи його правоздатність на отримання позички.

Клієнт, як правило, подає банку бізнес-план; техніко-економічне обґрунтування проекту, що кредитуватиметься; копії контрактів, угод та інших документів стосовно об'єкта кредитування; документи, що підтверджують забезпечення повернення кредиту (договір-застава, гарантійний лист тощо); балансову і фінансову звітність. Банк може вимагати іншу документацію і матеріали для оцінки обґрунтованості потреби в позичці, фінансового стану і кредитоспроможності потенційного позичальника.

Кредитний працівник банку проводить попередню бесіду з потенційним позичальником, ураховуючи інформацію, що є в кредитній заявці. Ця бесіда має суттєве значення для принципового рішення про кредитування. Вона дає можливість спеціалісту банку з'ясувати багато важливих деталей, пов'язаних з майбутнім кредитом. Зокрема, сформувати думку щодо клієнта, оцінити професійну підготовленість керівництва позичальника, визначити перспективу його розвитку.

Якщо попередня бесіда спеціаліста банку з клієнтом пройшла успішно, починається наступний (другий) етап процесу кредитування. Він полягає у вивченні кредитоспроможності потенційного позичальника й оцінюванні ризику за позичкою.

Банк здійснює глибоке і ретельне вивчення фінансового стану позичальника й оцінює його можливість і здатність повернути позичку.

Враховуючи велику значущість оцінки кредитоспроможності позичальника і ступеня ризику кредитної операції, в установах банків створені спеціальні підрозділи.

Під час експертизи кредитної заявки клієнта використовуються різні джерела інформації:

—матеріали, одержані безпосередньо від позичальника;

—відомості про клієнта, що містяться в архіві банку;

—інформація про клієнта, одержана за межами даного банку.

При вивченні кредитної заявки банк може здійснювати перевірки позичальника на місці. Відвідуючи клієнта, можна з'ясувати ті питання, які не обговорювалися під час попередньої бесіди, оцінити рівень компетенції працівників, що очолюють бухгалтерську, фінансову і маркетингову служби, адміністративний апарат, скласти уявлення щодо стану майна клієнта.

Методика оцінки кредитоспроможності позичальника викладена в розділі 4.3.

Третій етап процесу кредитування полягає у підготовці до складання кредитної угоди. Він можливий за умови позитивного для клієнта завершення попереднього етапу, тобто оцінювання кредитоспроможності і ризику. Цей етап ще називають структуруванням позички.

У процесі структурування банк визначає такі параметри позички: вид кредиту, суму, строк, забезпечення, порядок видачі і погашення, ціну позички тощо.

Правильне визначення виду кредиту є важливим для встановлення реальних джерел погашення банківських позичок. Якщо кредит надається на формування оборотного капіталу клієнта і належить до короткострокового, то джерелом його повернення будуть поточні грошові надходження, які виникнуть після реалізації проекту, що прокредитований.

Кредит, наданий на відтворення основного капіталу позичальника, є, як правило, довгостроковим і має повертатися за рахунок прибутку від експлуатації прокредитованого об'єкта.

Важливе значення у структуруванні позички має правильне визначення суми позички. Заниження її може призвести до порушення строків її повернення, оскільки об'єкт, що кредитується, не буде завершений у строк, а завищення — до нецільового використання надлишкове отриманих у банку коштів.

Успіх кредитної угоди значною мірою залежить від правильного визначення строку позички. Якщо будуть установлені занадто напружені строки повернення позички, то у позичальника може виявитися брак капіталу, що спричинить спад виробництва. Якщо ж ці строки будуть занадто ліберальними, тобто набагато більшими від періоду, протягом якого буде отримана віддача від позички, то позичальник певний час користуватиметься неконтрольованими з боку банку коштами.

Loading...

 
 

Цікаве