WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Банківська справа. Інвестиційні операції комерційних банків - Дипломна робота

Банківська справа. Інвестиційні операції комерційних банків - Дипломна робота

У широкому розумінні слова під інвестиціями прийнято розуміти використання коштів з метою отримання доходу і нарощування капіталу. З цієї точки зору фактично всі активні операції комерційних банків можуть розглядатися як інвестиції. Однак у світовій практиці при класифікації активів комерційних банків поняття інвестицій застосовується здебільшого у вузькому значенні слова, означаючи вкладення коштів банками виключно у цінні папери на тривалі періоди часу. Отримання доходу-одне із завдань інвестиційної діяльності, яка повинна забезпечувати досягнення ще таких важливих цілей як безпека вкладень, їх ріст та ліквідність.

Вимоги щодо дохідності інвестицій, як правило, вищі ніж вимоги до дохідності позичкових операцій банку. Це пов'язано, насамперед, із строками вкладень коштів, оскільки цінні папери купуються банком здебільшого на триваліші строки ніж ті, на які видаються кредити. У цьому випадку платою за додатковий ризик тривалого вкладення капіталів е вищі доходи за цінними паперами. Це безумовно, не означає, що банки не можуть реалізувати цінні папери на вторинному ринку у випадку необхідності, але тоді рівень доходу, що може бути отриманий банком, значно знижується.

Високий рівень дохідності цінних паперів вступає у певне протиріччя з безпекою вкладів, тобто неврозливістю інвестицій щодо потрясінь на ринку капіталів і стабільністю в отриманні доходу. Стосовно 'зростання капіталу, то його не завжди виділяють як пріоритет інвестиційної діяльності. Річ у тім, що дане завдання можуть забезпечити лише окремі види цінних паперів здебільшого акції виробничих компаній передових галузей еко-наміки, що швидко розширяють свою діяльність. У цьому випадку при незначній доходності забезпечується порівняно високий ріст капіталів. Крім того, зростання вкладень у цінні папери може розглядатись і як вигідніший момент ніж, скажимо, зростання їх дохідності. Така вигідність може бути зумовлена, насамперед, особливостями оподаткування в країні, коли для капіталізовоної частини доходів, отриманих від інвестицій, встановлюються податкові пільги.

Ще однією важливою метою інвестиційної діяльності е забезпечення належного рівня ліквідності вкладених коштів, яка вказує на можливість порівняно швидко і без втрат перетворити придбані інвесторами цінні папери на безпосередні платіжні засоби. Реалізація даного завдання е особливо важливою для комерційних банків, ліквідність яких - одна з найважливіших умов їх нормального функціонування. Зрозуміло, що знайти на ринку цінні папери, які б відповідали усім ціллям інвестування, практично неможливо, поскільки деякі з них вступають у взаемосу-перечність. У зв'язку з цим комерційні банки повинні, насамперед, визначити цільові пріоритети своєї інвестиційної діяльності, на основі чого здійснюється вибір тих видів цінних паперів, які найбільше відповідають цілям банку.

Специфіка і закономірності первинного і вторинного руху цінних паперів на ринку визначають особливості їх різноманітних видів та способи їх застосування з урахуванням характеру угод, закладених в основу емісії цінних паперів, порядку регулювання майнових прав або відносин позики, відмінностей у порядку оформлення передачі цінних паперів і правах власника при здійсненні операцій з ними, особливостей отримання доходу та ряду інших параметрів. Однак до інвестиційних можна віднести операції банків далеко не з усіма видами цінних паперів та і не всі види можливих з ними операцій.

Інвестиційними вважаються лише операції банку з акціями і облігаціями, тобто видами цінних паперів, які здебільшого відзначаються масовим характером емісії та мають властивість обертатись на вторинному ринку.

При цьому до інвестиційних відносяться лише операції, для яких характерним е як вкладення банківського капіталу, так і отримання прибутку. Усі інші операції банків з цінними паперами, пов'язані з їх купівлю - продажем за дорученням клієнта, зберіганням у спеціальних сховищах, управлінням на довірчій основі, заставою, участю у емісії цінних паперів та інші до безпосередньо інвестиційних операцій банку не належать, а е складовою частиною посередницьких, трастових або позичкових операцій.

Основні етапи організації інвестиційних операцій комерційними банками можна подати в такій послідовності: вибір пріоритетних цілей інвестування, розробка на цій основі головних напрямків інвестиційної політики та механізму її реалізації;

вибір стратегії інвестиційної діяльності;

розробка основ диферсифікації інвестиційного портфеля за різними крітеріями;

здійснення інвестиційного аналізу і вибір на цій основі конкретних фондових інструментів;

безпосередні операції у формуванні портфеля інвестицій та його регулярному оновленню [18, 31]

Основою операцій, пов'язаних з вкладенням коштів у цінні папери, е інвестиційна політика банку. Вище керівництво банку і рада директорів несуть відповідальність за формування інвестиційної політики. Як правило, повинен бути підготовлений спеціальний письмовий документ. У ньому повинно бути визначено:

- основну мету політики;

- питома вага інвестиційних операцій в активах банківського балансу;

- оптимальне співвідношення між розмірами боргових зобов'язань та обсягами коштів, що спрямовуються на різні види інвестицій;

- оцінку приблизного складу та структури інвестиційного портфеля

- види цінних паперів;

- механізм корегування складу портфеля;

- розрахунок можливих прибутків і збитків від операцій з цінними паперами;

- порядок організаційного забезпечення інвестиційної діяльності-умови переміщення і зберігання цінних паперів, ведення архівних матеріалів, розробка програмного забезпечення, визначення відповідальних за проведення інвестиційних операцій.

В цілому розробка інвестиційної політики передбачає вибір шляхів вкладення грошових ресурсів на певний період для забезпечення відповідного рівня дохідності і розширення операцій банку. Оскільки така розробка е організаційно оформленим процесом, для його нормального здійснення банк повинен забезпечити такі передумови: наявність необхідної інформації та надійних джерел її отримання;

відпрацьований процес затвердження інвестиційної політики та її оперативного перегляду;

аналітичний апарат для оцінки затрат і результатів різних інвестиційних проектів та їх впливу на діяльність банку в цілому.

В основі інвестиційної політики кожного банку лежить той чи інший вид стратегії, що застосовується при вкладенні коштів у цінні папери. Як правило, комерційні банки, вкладаючи капітали, орієнтуються на проведення пасивних або активних інвестицій. Пасивна стратегія орієнтована на тривалі строки зберігання цінних паперів з метою отримання доходів від процентів за ними при мінімальному ризику. Активні інвестиційні операції навпаки, спрямовані на швидке отримання максимального прибутку у відносно короткі строки, але це пов'язано із значно більшим ризиком. У результаті переваги тієї чи іншої стратегії в інвестиційній діяльності визначаються цільовими пріоритетами, яких дотримується банк.

За останні роки було розроблено ряд альтернативних стратегій відносно розподілу строків інвестування, кожна з яких має свої переваги та недоліки.

Політика рівномірного розподілу е одним із найпопулярніших підходів до проблеми інвестиційного горизонту, особливо серед невеликих фінансових інститутів. Воно полягає у виборі деякого максимально допустимого строку: наступним інвестуванням у цінні папери в рівній пропорції на кожному з декількох інтервалів в межах цього строку. Припустимо, що керівництво банком прийняло рішення не купувати облігацій або нот з строками дії більше 5 років. Потім банк може вкласти 20 % свого інвестиційного портфеля в цінні папери, до погашення яких залишається рік або менше року, інші 20 % - в цінні папери, які будуть .гасити в інтервалі від 1 року до 2 років, інші 20 % - з інтервалом від 2 до 3 років і т.д. в межах п'ятирічного терміну (див. дод.)

Ця стратегія не максимізуе дохід від інвестицій, але ц перевагою е зменшення відхилень доходу в ту чи іншу сторону, а також для її проведення не потрібно значних управлінських талантів. Більше того, цей підхід, як правило, приносить інвестиційну гнучкість, тому цінні папери весь час погашаються і забезпечують постійно надходження грошових коштів, якими банк скористатися при появі багатообіцяючих можливостей.

Інша розповсюджена стратегія-політика короткострокового акцента - передбачає купівлю тільки короткострокових цінних паперів і розміщення всіх інвестицій в межах короткого проміжку часу. Наприклад, банківський інвестиційний менеджер може прийняти рішення-інвестувати 100 %- фондів банку, які не задіяні в кредитних операціях і готівкових резервах, в цінні папери, які погашаються через 2 роки або раніше. Цей підхід розглядає інвестиційний портфель перш за все, як джерело ліквідності, а не доходу (дод. 2) Протилежний підхід підкреслює роль інвестиційного портфеля як джерело доходу. Банк може дотримуватись так званої стратегії довгострокового акцента, інвестуючи кошти в облігації з діапазоном строків погашення від 5 до 10 років. Для забезпечення вимог, пов'язаних з ліквідністю, цей банк, можливо, буде в значній мірі користуватися позиками на грошовому ринку (дод. 2)

Loading...

 
 

Цікаве