WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Банківська справа. Фондовий ринок - Дипломна робота

Банківська справа. Фондовий ринок - Дипломна робота

Найбільше поширення в США отримали взаємні фонди, хоча в деяких областях переважають закриті інвестиційні компанії. Зокрема, в 80-90р.р. найбільш динамічно розвивались так звані фонди країн, що вкладали кошти в цінні папери окремих країн; більшість цих фондів були закритими.

Чиста вартість активів на одну акцію визначається шляхом розрахунку активів фонду за деякими відрахуваннями і діленням на кількість випущених акцій. Чиста вартість активів взаємних фондів розраховується, щонайменше, один раз в день. "Уолл Стріт Джорнел" публікує данні про чисту вартість активів, що приходяться на одну акцію взаємних фондів за попередній день.

Продажна ціна акцій взаємного фонду повинна дорівнювати чистій вартості активів на одну акцію плюс торгова накидка "sales charge", якщо вона є (в так званих no load funds вона відсутня). Її величина (в % до ціни пропозиції) повинна вказуватись у проспекті емісії фонду. Оскільки викуп акцій здійснюється по чистій вартості активів виходячи з котировки, що наводиться в газетах по акціях взаємних фондів, нескладно визначити розмір торгової накидки:

Ціна покупки Ціна продажі

10,20 дол. 11,00 дол.

Торгова накидка 0,80 дол., або 7,3%

Згідно правил NASD, максимальний розмір торгової накидки не повинен перебільшувати 8.5 %. Ділери, які займаються продажем акцій фондів, по дорученні управляючих (інвестиційні інститути) встановлюють розмір торгової накидки в залежності від загальної вартості покупки.

При погашенні, з покупця може зніматися плата, яка складає не більше 1%. Якщо фонд розподіляє більше ніж 97% чистих поточних доходів і більше 98% доходів пов'язаних з приростом курсової вартості, він не платить податків на прибуток.

У закритих інвестиційних компаній різниця між чистою вартістю активів, що приходяться на одну акцію, і ринковою ціною може бути досить великою. До числа закритих інвестиційних компаній відноситься більшість "фондів країн" (country funds) — інвестиційних компаній, що вкладають гроші в цінні папери якої-небудь однієї країни. Відношення між чистою вартістю активів (ЧВА) і ринковою ціною акцій "фондів країн" характеризують наступні цифри (табл. 2.4; 26 лютого 93р., дол.):

Таблиця 2.4.

Фонди країн

ЧВА

Ціна, %

Різниця

India Fund

15.34

15.75

+2.67

Italy Fund

8.35

9.00

+7.78

Malaysia Fund

15.33

17.13

+11.71

Mexico Fund

22.29

20.00

-10.27

Korea Fund

10.76

13.88

+28.95

Як видно з наведених даних, ринкова ціна акцій "фондів країн" приблизно дорівнює чистій вартості активів. Акції продаються з премією або дисконтом, розмір яких коливається в межах 10% в ту чи іншу сторону. Корея в цьому відношенні є виключенням: були роки, коли акції Корейського фонду продавались із 150%-ю премією до ЧВА.

Існують також регіональні фонди: Asia Pacific Fund, Scandinavia Fund, New Asia Fund, Templton Emerging Markets Fund та інші. Більшість зд них є взаємними фондами.

В 1993р. загальна кількість взаємних фондів склала 4.558 , а їх активи досягли 2011 млрд.дол.; закритих інвестиційних компаній було 512, а їх активи дорівнювали 124 млрд.дол.

З кінця 1985р. по грудень 1993р. чисельність закритих компаній, що інвестують кошти в зарубіжні цінні папери, збільшилась з 8 до 91, а вартість їх активів зросла з 11 млрд.дол. до 24.9 млрд.дол. За той же період число взаємних фондів з зарубіжними інвестиціями зросло з 42 до 418 при зростанні їх активів з 9.2 млрд.дол. до 151 млрд.дол.

Випуск звичайних акцій в США прийнято ділити на випуски, що здійснюються зрілими компаніями, чиї акції вже присутні на ринку (Seasoned Issues), і перші відкриті підписки на акції (initial public offering).

Всі корпорації з моменту створення до досягнення певного рівня розвитку залишаються приватними (privately held), тобто їх акції знаходяться у власності обмеженого кола людей (звичайно засновників). При успішному розвитку власники корпорації з ціллю мобілізації додаткового капіталу приймають рішення зробити її громадською шляхом продажу акцій зовнішнім інвесторам. Це характерно практично для всіх корпорацій, тому всі ведучі компанії Америки є громадськими корпораціями, хоча окремі крупні і досить процвітаючі корпорації залишаються приватними – наприклад, одна з найбільших будівельних корпорацій США і світу "Бектел" (Bechtel Co.).

Причини, в силу яких деякі корпорації залишаються приватними, заключаються в тому, що статус ромадськох компанії покладає на неї ряд обов'зків по розкриттю інформації, використанню необхідних КЦББ стандартів звітності і т.п.; крім того виникає небезпека втрати контролю над корпорацією.

Тому час від часу деякі громадські корпорації стають приватними – рішення про зміну статуса приймали, наприклад, відомий в Америці і за кордрном компанії "Леві Страус енд Компані" і "Деніс Ресторанс". Перехід до приватної форми власності означає перехід акцій від більшого числа акціонерів до вузької їх групи. Рішення приймається акціонерами, які погоджуються продати свої акції з премією по відношенню до ринкової ціни.

При новому випуску акцій компанією, чиї акції вже існують на ринку є якийсь орієнтир, який дозволяє досить точно визначити ціну підписки. При першій відкритій підписці такий орієнтир відсутній. Акції в цьому випадку, як показує практика, продаються по ціні на 15% нижче тої, яка складається на них відразу після закінчення розміщення.

Оскільки розміщення корпорацією цінних паперів на ринку є епізодичним міроприємством, що має специфіку, з якою емітент не знайомий, воно здійснюється практично завжди за допомогою спеціалізованої фірми – компанії по цінних паперах (інвестиційного інституту). Звичайно в США компанії, що займаються операціями такого роду, називаються інвестиційними банками, котрі виконують роль посередника між емітентом і інвестором.

Звичайно інвестиційний банк займається розповсюдженням цінних паперів на умовах андерайтингу, що означає прийняття ним зобов'язання (або видачу гарантії) викупити весь випуск чи нереалізовану частину випуску по узгодженій з емітентом ціні. Якщо в силу яких-небудь причин реалізація цінних паперів проходить не достатньо активно, саме андерайтер, а не емітент несе збитки. В біль широкому значенні термін "андерайтер" означає процедуру виводу цінних паперів емітента інвестиційним банком на ринок.

Практично ніколи інвестиційний банк, з яким компанія емітент домовляється про продаж своїх цінних паперів, не працює наодинці – завжди створюється синдикат андерайтерів, який нараховує до кількох десятків членів, в якому главний андерайтер – інвестиційний банк, з яким емітент домовлявся про умови випуску.

Андерайтинг може проводитись на конкурсній основі (competitive bid basis), коли емітент розглядає пропозицію кількох синдикатів андерайтерів і вибирає ту з них, в якій вказується сама висока ціна, або безпосередньо узгоджує умови випуску з інвестиційним банком (negotiated basis).

Дохід утворюється за рахунок маржі і спреда між ціною реалізації кінцевим інвесторам і ціною, яку отримує емітент. Обидві ці ціни вказані в проспекті емісії. На основі закону про цінні папери (1933р.) практично будь-який випуск корпоративних цінних паперів, запропонованих широкому колу інвесторів (відкрита підписка), проводиться лише після реєстрації цього випуску в КЦББ. Мова йде про так звану реєстраційну заяву (registration statement) – документ, що включає детальну інформацію про емітента, проспект емісії (prospectus) – коротке рекламне повідомлення про майбутній випуск (по суті це реєстраційна заява).

В число інших обов'язків андеррайтера входить і підготовка відповідних документів в КЦББ. З моменту подачі заявки на регістрацію до моменту, коли цінні папери можна пропонувати інвесторам, повинно пройти не менше 20 днів , а вся процедура - від прийняття рішення про емісію до початку розміщення – займає в середньому 2 міс.

З 1982 р. крупні корпорації , акції яких котируються на біржах, на основі правила 415 КЦББ мають право лише один раз зареєструвати випуск ніби поклавши його на полицю (звідси і назва – "поличкова реєстрація" – Shelf registration), а реальний продаж проводити по мірі необхідності на протязі 2-вох років. Дана процедура надає компанії можливість вийти на ринок капіталу вже на протязі кількох днів; крім того, вона знижує андерайтинговий спред. Якщо при традиційному розміщенні корпоративних облігацій величина спреду складає від 7,50 до 8,75 дол. на одну облігацію (номіналом 1000 дол.) то при "поличковій реєстрації" вона понижується до двох – трьох дол. При випуску акцій традиційним методом затрати складають 3-4% від виручки, при "поличковій реєстрації" вони скорочуються до двох –трьох відсотків.

Loading...

 
 

Цікаве