WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Банківська справа. Фондовий ринок - Дипломна робота

Банківська справа. Фондовий ринок - Дипломна робота

Слухання мали негативний результат для репутації Уолл Стріт.

ф. Д. Рузвельт, перемігший на виборах 1932 р. під лозунгом наведення порядку в фінансовій сфері почав приводити в порядок первинний ринок цінних паперів і забезпечувати державний контроль над діяльністю інвестиційних інститутів. В 1933 було прийнято закон про банки, відомий під назвою закону Гласса-Стігала, який одночасно вирішував питання про об'єднання банками комерційних і інвестиційних функцій: відтепер комерційні банки не мали права здійснювати інвестиції в цінні папери, ні проводити будь-яких брокерсько-ділерських операцій з такими ЦП.Банки, які раніше брали активну участь уторгівлі цінними паперами були змушені провеси реорганізацію – так банкірський дім Д. П. Моргана був поділений на 2 компанії.

В 1934 р. було прийнято закон про фондові біржі. , який поширював регулюючі функції федерального уряду на вторинний ринок цінних паперів. Згідно цьому акту всі професіональні учасники ринку ЦП – інвестиційні інститути, фондові біржі – змушені були відмітитися в центральному органі, створеному у відповідності з цим же законом, - Комісії по цінних паперах і біржах. Акт ставив поза законом маніпуляції з цінними паперами , вводив обмеження на продаж без покриття, а також встановлював обмеження на торгівлю власними ЦП інсайдерами – директорами і управляючими корпорацій. В індустрії ЦП США діють тисячі фірм.

В результаті прийняття Закону Гласса-Стігала комерційним банкам в США і їх дочірнім фірмам В США заборонено видавати гарантії по розміщенню ЦП корпорацій , виконувати поручення клієнтів на їх купівлю та продаж , здійснювати інвестиції в корпоративні цінні папери. На ринку корпоративних ЦП діють 8200 різних спеціалізованих компаній : брокерські фірми, інвестиційні банки. Службовці цих фірм безпосередньо працюючі з клієнтами іменуються брокерами, фінансовими радниками і т.п.Нью-Йоркські фірми, що працюють тільки з крупними клієнтами і не займаються роздрібними операціями носять назву інвестиційних банків – це "Морган Стенлі", "Соломон бразерс" , "Глдман Зачс", "Дональд сон, Лафкін"

2.3. Інші фінансові установи

Фірми, які виконують всі види послуг, - це найбільші брокерсько-дилерські компанії типу "Меррілл Лінч"(Merrill Lynch Pierce Fenner & Smith), "І. Ф. Хатпон"(E. F. Hutton & Cоmpany Inc.), "Дін Уіттер Рейнолдз"(Dean Witter Reynolds) та ін. Їх також називають Full service firm, wire hous. В цих фірм сотні відділів й тисячі, а у найбільших –десятки тисяч службовців (в найбільшій компанії "Меррілл Лінч" зайнято 40 тис. службовців.

Спеціалізовані фірми можуть працювати тільки з одним типом цінних паперів – компанія "Лебенталь енд Компані", наприклад, спеціалізується на муніципальних операціях.

Існує досить велика група інституцій виконуючих тільки одну операцію, - виконання заявки по дорученню клієнта з супроводжувальними процедурами по клірингу, зараховуванню цінних паперів на рахунок клієнта. Це так звані дисконтні фірми, або дисконтні дома. Оскільки ці фірмине надають консультаційних послуг, розмір комісійних в них на 25 – 60% нижче ніж у "повноцінних" брокерсько-ділерських фірм.

Для роботи з населенням службовець брокерсько-ділерської фірми повинен пройти стажування на фірмі і скласти іспит, який проводиться Національною асоціацією фондових ділерів "NASD – National Assotiation of Securities Dealers". Найбільш розповсюджений екзамен – "Seiries 7", який включає 250 тестів, на вирішення яких відводиться 6 год. Необхідно відповісти правильно по крайній мірі на 70% питаннь. За допомогою комп'ютера екзаменуючийся повинен дати правильну відповідь з 4 запропонованих (multiple choice questions). Успішна здача цього екзамену надає службовцю право називатися "зареєстрованимпрацівником" (registered representative) і працювати зі всіма цінними паперами.

Існує ще декілька екзаменів, успішна здача яких надає право працювати з визначеним видом ЦП, наприклад з муніципальними облігаціями.

Один "зареєстрований спеціаліст" брокерсько-ділерської фірми обслуговує в середньому 336 клієнтів. Через нього щорічно проходить в середньому 5 млн. дол. клієнтських грошей. Середній розмір комісійних у кожній угоді складає 142 дол. Середня величина активів під його керівництвом – 14 млн.дол.; середня величина 1-го рахунку – 42 тис.дол. (дані 1991р.)10.

Діяльність компанії по цінних паперах належить державній регістрації. Якщо діяльність подібної фірми виходить за межі одного штату, вона повинна отримати ліцензію в КЦББ. У відповідності з вимогами Комісії мінімальна величина "чистого капіталу" брокерсько-дилерської фірми з 1994р. повинна складати 250000тис.дол. Чистий капітал – це сума, отримана в результаті відрахування з особистого капіталу неліквідних активів і ряду інших статей.

В першій половині 90-хрр. середньорічна величина чистого прибутку компаній по ЦП складала 20-30 млрд. дол.

Інвестиційні компанії.

Існує декілька типів інвестиційних компаній, серед яких найбільш розповсюджені так звані управлінські компанії. В свою чергу вони поділяються на відкриті інвестиційні компанії або закриті інвестиційні компанії.

Діяльність інвестиційних компаній регулюється Законом про інвестиційні компанії (1940р.).

Управлінські компанії можуть бути диверсифікованими і недиверсифікованими. Щоб мати статус диверсифікованої компанії, 75% активів повинно бути інвестовано таким чином. щоб на долю 1 емітента приходилось не більше 5% активів і щоб компанії не належало більше 10 % голосуючих акцій емітенту. Закон 1940р. передбачає мінімальний розмір активів для обох типів інвенстиційних компаній в 100000 дол., при цьому відкриті компанії мають право випускати тільки прості акції, а закриті – ще і привілейовані акції і облігації. Відкиті інвестиційні компанії постійно випускають акції, які зобов'язуються викуповувати у своїх акціонерів по першій вимозі виходячи з чистої вартості активів, що приходяться на одну акцію. Такі акції можуть бути куплені тільки у компанії і продані тільки їй же. Закриті інвестиційні компанії випускають акції тим же шляхом, як і більшість корпорацій, тобто емісія несе разовий характер. Компанія не зобов'язана викуповувати власні акції, які обертаються на біржовому і небіржовому ринках.

Структура взаємного фонду.

Фонд являє собою портфель цінних паперів які належать його акціонерам. Акціонери мають право голосу по питаннях пов'язаних з вибором ради директорів, погодженням напрямків інвестиційної політики і погодженням договору з управляючим.

По закону 1940 року в склад директорів повинно входити по крайній мірі 40% директорів, які не є управляючими компаніями (зовнішні директори).

Безпосереднє керівництво фондом покладається на управляючу компанію (investment advisor) — юридична або фізична особа, яка утримує за виконання своїх послуг винагороду, розмір якої зазвичай залежить від чистої вартості чистих активів фондів. Винагорода управляючому повинна бути вказана у проспекті емісії і складає 0.25-3% від чистих активів (зазвичай 0.5-1%). Винагорода управляючому є основною частиною витрат фонду.

Відносини з управляючим складаються на основі договору в якій підлягає щорічному погодженню радою директорів і загальними зборами акціонерами. Як правило, управляючим є засновник фонду.

Управляючий може керувати декількома фондами — в цьому випадку говорять про "сімейство" або групу фондів. В таблицях, що наводяться в "Уолл Стріт Джорнел", всі фонди розміщуються по прізвищах управляючих в алфавітному порядку: "Дін Уіттер" — 15 фондів, "Мерріл Лінч" — 30 фондів і т.д. В кінці 1993р. 67% активів взаємних фондів знаходилось під керівництвом лише 25 компаній.

До числа самих ефективних управляючих США і в світі відносяться Джон Темпллтон (John Templton) і Джордж Сорос (George Soros) (під його керівництвом знаходяться фонди, загальна кількість активів яких в 1994р. досягла 11 млрд.дол.; за 1990 – 1994р.р. середньорічна норма доходності склала 40%11).

Всі цінні папери фонду і всі його розрахунки здійснюються через депозитарія, в ролі якого виступає банк або довірча (трастова компанія).

Інвестиційні компанії в залежності від виду цінних паперів, в які вони вкладають кошти, прийнято поділяти на: компанії, що вкладають кошти в акції молодих компаній; компанії, що вкладають кошти в короткострокові фінансові інструменти, що приносять високий дохід, і т.і. (growth funds, income funds, balanced funds, dual purpose funds, specialised funds, money market funds).

Як правило, діяльність управляючого оцінюється шляхом порівняння динаміки активів фонду з яким-небудь фондовим індексом, наприклад "Стандарт енд Пурз 500". Як показує практика, "переграти" ринок в довгостроковій перспективі дуже важко, тому на даний час більшість управляючих використовують тактику пасивного інвестування (інвестування по індексу), тобто портфель фонду складається таким шляхом, що він повністю повторює структуру індексу. При додаванні або зникненні яких-небудь акцій з індексу портфель фонду коректується . Такий метод значно зменшує витрати по управлінню портфелем.

Loading...

 
 

Цікаве