WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Банківська справа. Формування та розвиток ринку банківських послуг в Україні - Дипломна робота

Банківська справа. Формування та розвиток ринку банківських послуг в Україні - Дипломна робота

Сертифікати бувають депозитні та ощадні. Депозитні сертифікати надаються юридичним, а ощадні — фізичним особам. Сертифікати можна класифікувати і за такими ознаками:

  • спосіб випуску;

  • спосіб оформлення;

  • термін обертання;

  • умови сплати відсотків.

Відповідно до першої ознаки сертифікати випускаються у разовому порядку і серіями; із другою ознакою — іменні і на пред'явника; із третьою ознакою — термінові і до запитання; із четвертою ознакою — з регулярною сплатою процентів по закінченню визначеного розрахункового періоду і з виплатою процента в день погашення сертифікату. Депозитний сертифікат — це цінний папір, що може використовуватися його власником як платіжний засіб і мати обіг на фондовому ринку. Сертифікати мають суттєву перевагу над строковими депозитами, що оформлені депозитними договорами. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат може бути достроково проданий власником іншій особі з одержанням деякого прибутку за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку, у той час як дострокове розірвання договору – втрату прибутку, а для банку — втрату частини ресурсів.

Після бурхливого розвитку ринку ощадних сертифікатів до 1993 року інтерес українських банків до них значно зменшився. "Розлюбити" такі цінні папери змусила девальвація. Адже за умов знецінення національної валюти навіть великі відсоткові ставки не встигали за "падаючими грошима".

У 2000 р. близько 15 українських банків мали ліцензію для роботи з цінними паперами. Серед них 5-6 активно працюють на ринку депозитних сертифікатів.

Найбільший попит сьогодні – на сертифікати на пред'явника. Їх купують як фізичні так і юридичні особи [17, с.20].

Комерційні банки можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою банківського векселя. Банківський вексель має депозитну природу і цим він схожий на сертифікат. Проте, на відміну від сертифікату, банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги. Погашення банківських векселів здійснюється шляхом їхнього викупу до кінця терміну обертання або ж дострокового викупу.

Ощадні депозити служать власникам для накопичення грошових заощаджень. Власнику ощадного депозиту видається іменне свідчення про внесок у формі ощадної книжки, у якій відбиваються усі операції по рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунку здійснюється за попереднім повідомленням власника внеску. Період завчасного попередження може бути закріплений законодавче (як засіб державного регулювання) або встановлюватися за договором між банком і власником рахунка. Отже, ощадні депозити передбачають тривале існування на рахунках стабільних залишків коштів, що використовується в активних банківських операціях. По ощадних депозитах банки нараховують проценти.

Конкуренція на ринку позичкових капіталів змушує комерційні банки шукати нові форми і способи залучення депозитів. Значне поширення в банківській практиці дістав депозит, що відкривається клієнту при оформленні ним розрахункового рахунка. Депозит має обов'язковий характер, а його величина і термін внеску коштів на рахунок визначаються банком. Якщо клієнт не виконує умови даного депозиту, банк може припинити його обслуговування. За своїм характером цей депозит можна віднести до умовного, оскільки вилучення коштів з нього можливе лише у випадку закриття клієнтом розрахункового рахунка. Він вважається безстроковим, що дозволяє банку використовувати його в якості довгострокового кредитного ресурсу. За аналогією з депозитами до запитання по даному депозиту нараховуються мінімальні проценти або вони зовсім не нараховуються, якщо банк не бере з клієнта плату за ведення операцій по розрахунковому рахунку.

Банки часто надають цьому депозиту характер заставного, тобто передбачають право вкладника на одержання кредиту в сумі депозиту без додаткового забезпечення, отже внесок у цьому випадку є гарантією повернення позички.

Для клієнта депозит на термін обслуговування є певною мірою примусовим, тому такі депозити можуть залучати тільки ті банки, що пропонують своїм вкладникам додаткові банківські послуги або зручне і пільгове розрахунково-касове обслуговування. В іншому випадку банк не тільки втратить можливість залучати додаткову клієнтуру але й може позбутися вже існуючої.

Комерційні банки використовують і такий метод залучення внесків, як встановлення залежності між кредитуванням клієнта і накопиченням коштів на його депозитному рахунку. У цьому випадку між банком і клієнтом підписується договір, відповідно до якого банк бере на себе зобов'язання надати клієнту кредит за умовою накопичення і зберігання останнім протягом встановленого терміну визначеної суми коштів. Формування коштів на депозитному рахунку може відбуватися по-різному: або виходячи з можливості клієнта, або на основі планових регулярних внесків. Вигода клієнта при такому депозиті полягає в тому, що він має можливість безперешкодно одержати в банку кредит, причому чим меншим буде розрив між сумою депозиту і сумою кредиту, тим меншим буде встановлений процент за позичкою. У банку при такому кредитуванні значно меншим буде ризик неповернення позички, оскільки він має право спрямовувати на погашення кредиту кошти, що зберігаються на депозитному рахунку. Проте успіх такого методу залучення внесків клієнтів багато в чому залежить від гнучкої процентної політики банку по кредитах. Якщо клієнт виявить, що за свій внесок у банку він одержує набагато менше, ніж сплачує банку за кредит (з урахуванням витрат по розрахунковому обслуговуванню), він відмовиться від такої угоди, що для банку стане втратою як потенційних, так і наявних клієнтів.

У роботі комерційних банків по залученню депозитів (депозитів) важливу роль відіграє процентна політика, оскільки одержання прибутків від вкладених коштів служить для клієнтів суттєвим стимулом до активізації внесків. Розмір депозитного проценту встановлює комерційний банк самостійно, виходячи з облікової ставки НБУ, стану грошового ринку і власної депозитної політики [12, с.36]. Рівень прибутків за різноманітними видами депозитних рахунків різний. Найнижчі проценти комерційні банки сплачують по рахунках до запитання, оскільки вони характеризуються нестабільністю залишків. За такими рахунками, відкритими юридичним особам, проценти зовсім можуть не нараховуватися. У цьому випадку з клієнтів, як правило, не стягується платня за розрахунково-касове обслуговування. Відсутність або незначні прибутки стимулюють власників рахунків до запитання скорочувати до мінімуму залишки коштів на них і вкладати їх у більш прибуткові операції (термінові депозити, цінні папери тощо), що для банків невигідно. Тому деякі з них намагаються стимулювати клієнтів до підтримки стабільних залишків на рахунках до запитання. Це робиться шляхом встановлення підвищених процентів або виплати клієнтам в обов'язковому порядку, прибуток по них набагато нижчий, ніж по термінових депозитах.

На сьогоднішній день в Україні спостерігається чітка тенденція до зниження рівня процентних ставок по депозитах (додатки 12-16).

Порівняльний аналіз структури зобов'язань комерційних банків за станом на 01.01.2000р. свідчить про зростання майже всіх її складових, крім коштів бюджетних установ (додаток 8).

Загальна сума зобов'язань по системі банків становила 19928,6 млн. грн., що на 4755,8 млн. грн. (або на 31%) більше, ніж на 01.01.2000 р. Найбільшою в зобов'язаннях банків України є питома вага коштів суб'єктів господарювання. Заборгованість перед клієнтами — суб'єктами господарювання на поточних та депозитних рахунках на 1 січня 2000 року становила 8109,0 млн. грн., або 40,7% від загальної суми зобов'язань. 52,2% цих коштів – залишки резидентів у національній валюті; 38,6% – у вільно конвертованій.

За 2000 рік обсяг залучених у суб'єктів господарювання коштів збільшився на 2719,9 млн. грн., тобто – на 50,5 %.

Залишки на поточних та депозитних рахунках фізичних осіб становили 4458,7 млн. грн., або 22,4% від зобов'язань банків. Тобто за 2000 рік вони зросли на 1249,7 млн. грн., або на 38,9%. Депозити громадян-резидентів у національній валюті дорівнювали 50,7%, депозити резидентів у вільноконвертованій валюті – 48,0% від загальної суми депозитів населення.

Протягом 2000 року комерційні банки швидкими темпами нарощували випуск цінних паперів власного боргу, тобто активно залучали вільні кошти юридичних і фізичних осіб через ощадні (депозитні) сертифікати. За станом на 01.01.2000 р. загальна сума цінних паперів власного боргу становила 306,1 млн. грн. (1,5% від усіх зобов'язань), що на 85,6 млн. грн. (або на 38,8%) більше, ніж на 01.01.2000 р.

У структурі пасивів банківської системи України переважають короткострокові зобов'язання (до місяця) – 68,4%; середньострокові (від місяця до року) становлять 17,9%, довгострокові (понад рік) – 13,7%.

У структурі зобов'язань найбільшу частину складають кошти юридичних осіб; трохи менша частка, але теж значна – це кошти фізичних осіб. Як змінилась структура зобов'язань у порівнянні з 01.01.1999р. можна простежити за рис. 2.1, 2.2.

Loading...

 
 

Цікаве