WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Банківська справа. Формування та розвиток ринку банківських послуг в Україні - Дипломна робота

Банківська справа. Формування та розвиток ринку банківських послуг в Україні - Дипломна робота

Після бурхливого розвитку ринку ощадних сертифікатів до 1993 року інтерес українських банків до них значно зменшився. "Розлюбити" такі цінні папери змусила девальвація. Адже за умов знецінення національної валюти навіть великі відсоткові ставки не встигали за "падаючими грошима".

У 2000 р. близько 15 українських банків мали ліцензію для роботи з цінними паперами. Серед них 5-6 активно працюють на ринку депозитних сертифікатів.

Найбільший попит сьогодні - на сертифікати на пред'явника. Їх купують як фізичні так і юридичні особи [24;40].

Комерційні банки можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою банківського векселя. Банківський вексель має депозитну природу і цим він схожий на сертифікат. Проте, на відміну від сертифікату, банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги. Погашення банківських векселів здійснюється шляхом їхнього викупу до кінця терміну обертання або ж дострокового викупу.

Ощадні вклади служать власникам для накопичення грошових заощаджень. Власнику ощадного вкладу видається іменне свідчення про внесок у формі ощадної книжки, у якій відбиваються усі операції по рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунку здійснюється за попереднім повідомленням власника внеску. Період завчасного попередження може бути закріплений законодавче (як засіб державного регулювання) або встановлюватися за договором між банком і власником рахунка. Отже, ощадні вклади передбачають тривале існування на рахунках стабільних залишків коштів, що використовується в активних банківських операціях. По ощадних вкладах банки нараховують проценти.

Конкуренція на ринку позичкових капіталів змушує комерційні банки шукати нові форми і способи залучення депозитів. Значне поширення в банківській практиці дістав депозит, що відкривається клієнту при оформленні ним розрахункового рахунка. Депозит має обов'язковий характер, а його величина і термін внеску коштів на рахунок визначаються банком. Якщо клієнт не виконує умови даного депозиту, банк може припинити його обслуговування. За своїм характером цей депозит можна віднести до умовного, оскільки вилучення коштів з нього можливе лише у випадку закриття клієнтом розрахункового рахунка. Він вважається безстроковим, що дозволяє банку використовувати його в якості довгострокового кредитного ресурсу. За аналогією з вкладами до запитання по даному депозиту нараховуються мінімальні проценти або вони зовсім не нараховуються, якщо банк не бере з клієнта плату за ведення операцій по розрахунковому рахунку.

Банки часто надають цьому депозиту характер заставного, тобто передбачають право вкладника на одержання кредиту в сумі депозиту без додаткового забезпечення, отже внесок у цьому випадку є гарантією повернення позички.

Для клієнта депозит на термін обслуговування є певною мірою примусовим, тому такі депозити можуть залучати тільки ті банки, що пропонують своїм вкладникам додаткові банківські послуги або зручне і пільгове розрахунково-касове обслуговування. В іншому випадку банк не тільки втратить можливість залучати додаткову клієнтуру але й може позбутися вже існуючої.

З 1995 по 1998 рр. банки мали право відкривати для фізичних осіб анонімні депозитні валютні рахунки, які відкривалися без подання документа, що засвідчує особу.

В умовах широкої тінізації економіки та доходів анонімні рахунки користувалися популярністю у населення. З 1998 p. вони були скасовані, замість них введені кодовані рахунки, які, власне, є рахунками на пред'явника і втратили анонімність [14;40].

Комерційні банки використовують і такий метод залучення внесків, як встановлення залежності між кредитуванням клієнта і накопиченням коштів на його депозитному рахунку. У цьому випадку між банком і клієнтом підписується договір, відповідно до якого банк бере на себе зобов'язання надати клієнту кредит за умовою накопичення і зберігання останнім протягом встановленого терміну визначеної суми коштів. Формування коштів на депозитному рахунку може відбуватися по-різному: або виходячи з можливості клієнта, або на основі планових регулярних внесків. Вигода клієнта при такому депозиті полягає в тому, що він має можливість безперешкодно одержати в банку кредит, причому чим меншим буде розрив між сумою депозиту і сумою кредиту, тим меншим буде встановлений процент за позичкою. У банку при такому кредитуванні значно меншим буде ризик неповернення позички, оскільки він має право спрямовувати на погашення кредиту кошти, що зберігаються на депозитному рахунку. Проте успіх такого методу залучення внесків клієнтів багато в чому залежить від гнучкої процентної політики банку по кредитах. Якщо клієнт виявить, що за свій внесок у банку він одержує набагато менше, ніж сплачує банку за кредит (з урахуванням витрат по розрахунковому обслуговуванню), він відмовиться від такої угоди, що для банку стане втратою як потенційних, так і наявних клієнтів.

У роботі комерційних банків по залученню вкладів (депозитів) важливу роль відіграє процентна політика, оскільки одержання прибутків від вкладених коштів служить для клієнтів суттєвим стимулом до активізації внесків. Розмір депозитного проценту встановлює комерційний банк самостійно, виходячи з облікової ставки НБУ, стану грошового ринку і власної депозитної політики [14;36]. Рівень прибутків за різноманітними видами депозитних рахунків різний. Найнижчі проценти комерційні банки сплачують по рахунках до запитання, оскільки вони характеризуються нестабільністю залишків. За такими рахунками, відкритими юридичним особам, проценти зовсім можуть не нараховуватися. У цьому випадку з клієнтів, як правило, не стягується платня за розрахунково-касове обслуговування. Відсутність або незначні прибутки стимулюють власників рахунків до запитання скорочувати до мінімуму залишки коштів на них і вкладати їх у більш прибуткові операції (термінові депозити, цінні папери тощо), що для банків невигідно. Тому деякі з них намагаються стимулювати клієнтів до підтримки стабільних залишків на рахунках до запитання. Це робиться шляхом встановлення підвищених процентів або виплати клієнтам в обов'язковому порядку, прибуток по них набагато нижчий, ніж по термінових депозитах.

При встановленні розміру процентної ставки по термінових депозитах визначальним чинником є термін, на який розміщені кошти. Чим триваліший термін, тим вищі процентні ставки. Процентна ставка за терміновим депозитом може залежати і від частоти виплати прибутку: чим рідше здійснюються виплати, тим вищий рівень процентної ставки.

Банки можуть зацікавити вкладників шляхом нарахування й сплати простих і складних процентів. Прості проценти є традиційним видом обчислення прибутку по вкладах. Відповідно до встановленої періодичності відбувається нарахування і виплата прибутку по внеску. Складні проценти доцільно використовувати в тому випадку, коли виплата доходу здійснюється по закінченні терміну дії внеску.

За своїм економічним призначенням депозитний процент повинен стимулювати концентрацію вільних грошових коштів у кредитних установах.

З метою компенсації інфляційних втрат комерційні банки можуть пропонувати вкладнику виплату процентів наперед. Якщо депозитна угода буде розірвана достроково, виплачені проценти банк утримає із суми внеску. Важливе значення для стимулювання внесків має гарантування банком цілості переданих йому коштів. Цього можна досягнути шляхом страхування депозитів. В Україні створено міжбанківський фонд гарантування вкладів населення, куди комерційні банки у якості початкового внеску сплачують 1% від свого зареєстрованого статутного фонду, а також регулярні внески у 0,5% від суми залучених депозитів. Це сприяло зростанню довіри вкладників до банківської системи хоча й значною мірою підвищило вартість залучених коштів для банків.

Цей захід спрямований на забезпечення гарантії захисту вкладів населення у разі погіршення фінансового стану комерційного банку, а також постає одним із шляхів сприяння активізації залучення коштів від фізичних осіб.

На сьогоднішній день в Україні спостерігається чітка тенденція до зниження рівня процентних ставок по депозитах (додатки 12-16).

Порівняльний аналіз структури зобов'язань комерційних банків за станом на 01.01.2000р. свідчить про зростання майже всіх її складових, крім коштів бюджетних установ (додаток 8).

Загальна сума зобов'язань по системі банків становила 19928,6 млн. грн., що на 4755,8 млн. грн. (або на 31%) більше, ніж на 01.01.2000 р. Найбільшою в зобов'язаннях банків України є питома вага коштів суб'єктів господарювання. Заборгованість перед клієнтами — суб'єктами господарювання на поточних та депозитних рахунках на 1 січня 2000 року становила 8109,0 млн. грн., або 40,7% від загальної суми зобов'язань. 52,2% цих коштів - залишки резидентів у національній валюті; 38,6% - у вільно конвертованій.

Loading...

 
 

Цікаве