WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Банківська справа. Управління кредитним портфелем комерційного банку - Дипломна робота

Банківська справа. Управління кредитним портфелем комерційного банку - Дипломна робота

У процесі моделювання кредитних ризиків при визначені імовірності поведінки позичальника враховуються зазначені складові; вчасне повернення суми кредиту та відсотків за ним; невчасне та неповне виконання зобов'язань; default – відмова від зобов'язань.

Критерієм кредитора будемо вважати максимізацію очікуваного доходу від здійснення кредитної діяльності.

Е[(хі;0)] max, де

Е – оператор математичного сподівання, (хі;0) – функція доходу від надання і-того кредиту у розмірі хі; N – кількість кредитів у кредитному портфелі кредиторів.

Тоді Е[(хі;0)]= хі[(1- pі)(1+ tі)ti- pі]

, де

- множина можливих значень хі; Passive, Own Capital – пасиви та власний капітал кредитної установи, відповідно; - норма обов'язкового резервування. Але на практиці використовується спрощений дискретний аналог.

Тоді Е[(хі;0)]= [- хі pі+exp(r tі) хі (1- pі)], де

exp(r tі) - неперервний процентний дохід під ставку r; pі – імовірність, що і-тий кредит не повертається.

Для визначення вірогідності банкрутства суб'єкта кредитування використовується Z-модель – модель Альтмана і моделі Чессера.

Ці моделі добре зарекомендували себе на практиці та прості у застосуванні, тому розглянемо модель Альтмана. Будується Z-статистика.

Z=bi ki, де

ki – регресійні коефіцієнти, отримані за попередньою базою даних; bi – фактори впливу на можливе банкрутство позичальника, а саме: b1 – відношення оборотного капіталу до сукупних активів; b2 – відношення нерозподіленого прибутку до сукупних активів; b3 – відношення брутто доходу до сукупних активів; b4 – відношення обсягів продажу до сукупних активів; b5 – відношення ринкової оцінки капіталу до балансової заборгованості. Якщо значення Z, підраховане за моделлю Альтмана, перевищує 2,99, то компанія є стабільною. Але, якщо воно менше за 1,81, то компанія є потенційним банкрутом і, як наслідок, ризик повернення кредиту досить високий.

У світовій банківській практиці зосереджується кілька основних методів установлення ставки за кредитом.

Метод "ВАРТІСТЬ ПЛЮС". метод враховує вартість залучених коштів та всі витрати банку, пов'язані з наданням кредиту. Відсоткова ставка за кредитом охоплює:

  • вартість залучених кредитних ресурсів для банку;

  • операційні витрати, пов'язані з процесом кредитування (заробітна плата кредитних працівників, вартість обслуговування кредиту, контролю за ним, вартість управління забезпеченням, тощо).

  • премію за ризик, пов'язаний із строком кредитування;

  • премію за ризик невиконання зобов'язань клієнтом;

  • бажаний рівень прибутковості кредиту, який забезпечує достатні виплати акціонерам банку.

Необхідною умовою застосування такого підходу до ціноутворення за кредитними операціями є наявність у банку ефективної системи обліку витрат за кожним кредитом, а також управлінської інформації. Цей метод встановлення ставки за кредитом використовується на ринках із низьким рівнем конкуренції.

Метод "БАЗОВА СТАВКА ПЛЮС". Сутність методу полягає у визначенні кредитної ставки як суми базової ставки і кредитного спреду. Як базову можна взяти ставку пропозиції міжбанківського регіонального ринку; ставку першокласного позичальника; ставки міжнародних ринків (LIBOR, FIBOR і т. ін.), інші ставки, що є загальноприйнятими на конкретних ринках.

Кредитний склад включає премію за ризик невиконання зобов'язань клієнтом та премію за строге надання кредиту, що відображає ризик тривалості періоду кредитування. Розмір кредитного спреду диференційований залежно від категорії клієнта та його кредитоспроможності. На міжнародних ринках для першокласних позичальників кредитний спред прирівнюється до нуля. При наданні кредиту позичальникам, які не належать до категорії першокласних кредитний спред становить від 0,25 до 5% і вище. Прибуток банку, а також адміністративні витрати входять до складу базової ставки. Оскільки базова ставка складається як середньоринкова, то прибуток банку залежить від рівня його власних витрат.

Такий метод ціноутворення виник у часи великої депресії в 30-ті роки в США і відомий як модель цінового лідерства. 30 найбільших банків США встановили так звану ставку кредитного позичальника (прайм-рейт), тобто ставку, за якою надавались короткострокові кредити найбільш кредитоспроможним клієнтам. Тоді це була найнижча кредитна ставка.

Згодом прайм-ставка втратила своє приоритетне значення насамперед через те, що виникла та набула популярності ставка LIBOR, яка стала загальноприйнятою базовою ставкою для більшості як міжнародних, так і національних ринків. Завдяки цьому клієнти можуть порівнювати умови кредитування на різних ринках. Крім того, ставка LIBOR нижча за прайм-ставку в середньому на 0,75 - 1% і є найнижчою кредитною ставкою.

Перевагами методу є простота, необов'язковість точного врахування витрат за кожним кредитом зручність застосування в умовах установлення плаваючих ставок за кредитом, врахування впливу конкуренції.

Метод "НАДБАВКИ". Цей метод полягає у визначенні кредитної ставки як суми відсоткових витрат залучення коштів на грошовому ринку та надбавки. Надбавка включає премію за кредитний ризик та прибуток банку. Здебільшого такий метод ціноутворення використовується для надання кредитів великим фірмам на короткі строки (до 30 днів), включаючи кредити "овернайт". У нашому разі маржа звичайно становить 0,35 - 0,75%, в результаті чого кредитна ставка стає нижчою за прайм-ставку. Досить значні суми таких кредитів дозволяють банкам одержувати прибутки навіть за мінімального рівня відсотків.

Практика встановлення незначних надбавок під час визначення кредитних ставок за цим методом сприяла його поширенню та популярності. Дослідження показали, що близько 90% кредитних портфелів 48 найбільших банків США становлять кредити, надані за ставками, нижчими за прайм-рейт. Витрати залучення коштів визначаються ставками грошового ринку, які й слугують основою для розрахунків кредитних ставок.

Практика роботи зарубіжних банків із проблемними кредитами засвідчує, що раннє виявлення проблемних кредитів все частіше натрапляє на людський фактор. Більше того, практика показує, що досить часто проблемні кредити, які завчасно виявлені, дійсно набагато складніші і гірші, ніж передбачували працівники банку. Але ситуація може бути ще гіршою, якщо працівники банку, знаючи про проблеми свого кредитного портфеля, приховують його і, тим самим, призводять до значних збитків. Тому саме надання кредиту повинно дотримуватися принципу забезпечення. У зарубіжній практиці існують різні методи забезпечення.

Уступка вимог та передача прав власності, як форма забезпечення повернення кредиту і найчастіше застосовується в практиці банків ФРН. див. рис 3.1Уступка (цесія) - це документи позичальника (цедента), в якому він уступає свою вимогу (дебіторську заборгованість) кредитору (банку) в якості забезпечення кредиту (схема ). у даному випадку, договір про цесію доповнює кредитний договір, створюючи правову основу для забезпечення повернення та отримання клієнтом банківської позики. Договір про цесію передбачає перехід до банку права отримання коштів по встановленій вимозі.

Вартість уступленої вимоги повинна бути достатньою щоб погасити позичкову заборгованість. Банк має право скористатися виторгом, що поступив, лише для погашення виданого кредиту та плати за нього. Якщо по уступленій вимозі поступає сума грошових коштів, що перевищує заборгованість по позиці, то різниця повертається цеденту.

Рис 3.1 Правова структура цесії [14, 288]

На практиці використовують два види цесії: відкрита та тиха. Відкрита цесія передбачає повідомлення боржнику (покупка цеденту) про уступку вимог. У цьому випадку боржник погашає своє зобов'язання банку, а не позичальнику банку (цеденту). При тихій цесії банк не повідомляє третій особі про уступку боржник платить цеденту, а той зобов'язаний передати отриману суму банку. Позичальники надають перевагу тихій цесії, щоб не підривати свій авторитет. Але для банку така цесія пов'язана з великим ризиком, тому що, по перше, кошти по уступлених вимогах нерідко поступають на рахунки позичальника, що знаходиться в інших банках; по-друге, позичальник має можливість уступити вимогу декілька разів; по-третє, позичальник може уступити неіснуючі вимоги.

Аналіз принципів формування страховки резервів на покриття можливих збитків від кредитної діяльності, які висвітлені в попередньому розділі, виявляє ряд таких суттєвих хиб:

Loading...

 
 

Цікаве