У зв'язку з цим виконання основних регулятивних завдань залежить від правильного поєднання тактичних цілей. Наприклад, через зміну відсоткової ставки та валютного курсу можна нейтралізувати інфляційний тиск від зростання грошової маси в обігу.

В основу реалізації грошово-кредитної політики багатьох країн було покладено так званий принцип "компенсаційного регулювання", який базується на поєднанні двох протилежних комплексів заходів, що застосовуються на різних фазах економічного циклу. Це політика грошово-кредитної рестрикції (політика "дорогих грошей"), яка полягає в обмеженні кредитних операцій, підвищенні відсоткових ставок, зменшенні грошової маси в обігу тощо, та політика грошово-кредитної експансії (політика "дешевих грошей"), що ґрунтується на використанні тих же засобів, але протилежного спрямування (зниження відсоткових ставок, стимулювання кредитних операцій, зниження норм обов'язкового резервування, купівля центральним банком у комерційних банків державних цінних паперів тощо). Перший комплекс заходів застосовують з метою зниження попиту на гроші у фазі пожвавлення, а другий – з метою підвищення попиту на гроші в кризовій фазі економічного циклу.

Вибір методів та інструментів грошово-кредитної політики має бути прерогативою центрального банку, тобто відмінність стратегічних і проміжних цілей грошово-кредитної політики від тактичних має полягати в тому, що тактичні цілі реалізує саме центральний банк держави.

Законом України "Про Національний банк України" визначено: "Грошово-кредитна політика – комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, направлених на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості" [2].

Для проведення грошово-кредитної політики в Україні інституційна основа виникла зі створенням банківської системи та національного грошово-кредитного ринку, оформленням діяльності Національного банку України в цій сфері відповідним документом "Основні напрями (орієнтири) грошово-кредитної політики та проведення реформи грошової системи України".

Проведення грошово-кредитної політики як однієї з основних складових механізму економічного регулювання висуває ряд вимог до рівня розвитку та якості функціонування банківської системи.

У названому законі визначено, що Національний банк України є центральним банком держави, її емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення національної грошової одиниці, визначення її курсу відносно валют інших держав. Національному банку України належить монопольне право на випуск грошей в обіг, а також випуск грошових знаків.

Для реалізації своєї функції управління грошово-кредитним ринком Національний банк України має право:

• встановлювати рівень резервних вимог для комерційних банків;

• видавати комерційним банкам кредити на строк за домовленістю;

• купувати й продавати цінні папери, що випускаються державою;

• видавати кредити банкам під заставу векселів та цінних паперів;

• купувати і продавати іноземну валюту й платіжні документи в іноземній валюті;

• випускати в обіг та регулювати кількість грошей, що перебувають в обігу;

• встановлювати відсоткові ставки за кредитами, що надаються комерційним банкам.

Детальний розгляд основних етапів розвитку грошово-кредитного регулювання в хронологічному порядку дає змогу зробити висновок, що більшість таких заходів можна розглядати як план роботи Національного банку України та окремих його підрозділів протягом відповідного періоду, а не як елементи управління грошово-кредитним ринком.

Аналіз основних показників, які характеризують результати грошово-кредитної політики, свідчить, що за період 1993–2000 pp. грошова маса зросла більш ніж у 882 рази, випуск в обіг платіжних засобів – у 743 рази, а залишок заборгованості, включно із заборгованістю за внутрішніми державними позиками, – в 755 разів (табл. 2.1). При цьому слід мати на увазі, що основне підвищення відбулося протягом 1993– 1995 pp. Так, у 1997 p. порівняно з 1996 p. грошова маса зросла лише на 35,1%, а заборгованість – на 37,5%. Протягом 1998 p. ці показники становили, відповідно, 25,2% і 33,3%.

Відповідно до зміни грошової маси, випуску в обіг платіжних засобів та заборгованості суттєво змінювалися й монетарні коефіцієнти (табл. 2.2). Грошовий мультиплікатор знизився з 4,17 в 1993 p. до 1,84 на 01.01.2000 p., а індекс монетизації скоротився з 27,22% у 1993 p. до 14,69% у 2000 p. На нашу думку, такий рівень цього показника низький, тому до 2001 p. передбачається його підвищення на 1,26 процентного пункта.

Важливе значення для будь-якої економіки має швидкість обертання грошової маси в обігу. Так, за період 1993–2000 pp. кількість обертів грошей на рік зросла з 3,67 до 6,81, тобто на 85,6%. Однак протягом 1996–1997 pp. цей показник був значно вищий і складав понад 10 обертів, що свідчить про більш ефективну монетарну політику протягом зазначеного періоду. І хоча в 1998 p. рівень інфляції був нижчим за весь період 1992–2000 pp. (10%), у цьому році швидкість обігу грошей зменшилася до 8,52 оберта за рік. Таке співвідношення показників можна пояснити тільки тим, що протягом 1998 p. ще діяли позитивні тенденції, закладені в 1996–1997 pp. Відповідно до прогнозів Національного банку України на 01.01.2001 p. кількість обертів грошей складе всього 6,27, що, на нашу думку, є низьким рівнем показника й може спричинити додаткову потребу в грошовій масі.

Протягом 1993–2000 pp. суттєво змінювався рівень доларизації економіки. Найвищим він був напередодні грошової реформи в 1995 p. і складав 32,5%, а найнижчим у 1998 p. – 13,33%, що можна пояснити значним піднесенням довіри до національної грошової одиниці. Але відлуння світової фінансової кризи 1998 p., яке докотилося й до України, в сукупності з накопиченими внутрішніми проблемами спричинило подальше зростання доларизації спочатку до 21,27% у 1999 p., а потім – до 25,1% у 2000 p. Згідно з прогнозами Національного банку України на 01.01.2001 p. цей показник складе близько 23,1%, що, на нашу думку, є дуже високим і свідчить про зниження довіри населення і підприємців до гривні (табл. 2.1).

З кожним роком, у зв'язку з глибшим розумінням економічних процесів, притаманних ринковій економіці, розвивалися й удосконалювалися грошово-кредитний ринок та інструменти його регулювання, що відображено і в узагальнюючому документі "Основні засади грошово-кредитної політики на 2000 рік".

Таблиця 2.1.

Випуск в обіг платіжних засобів, здійснених Національним банком України, та грошова маса в 1993–2000 pp.

Грошово-кредитна політика за своєю суттю є однією із складових загальної економічної політики держави.

Зміни на грошово-кредитному ринку вплинули на виробництво, зайнятість та інвестиції, завдяки чому ефективність грошово-кредитної політики позначилася і на реальному секторі економіки.

За характером впливу на реальну економіку та механізмом дії грошово-кредитна політика найбільше узгоджується з кон'юнктурною політикою, основною метою якої є забезпечення рівномірного розвитку економіки шляхом згладжування коливань у кон'юнктурних процесах для досягнення загальноекономічної рівноваги. Згладжування таких коливань може здійснюватись методами як грошово-кредитної, так і фіскальної політики або обома одночасно.

• <<
Перша Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 Наступна Остання
• >>