WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Банківська справа. Становлення і проблеми розвитку ринку грошей в Україні - Дипломна робота

Банківська справа. Становлення і проблеми розвитку ринку грошей в Україні - Дипломна робота

Реалізація указаних обмежувальних заходів дозволила суттєво знизити темпи зростання грошової маси в обігу – якщо в 1994 p. грошова маса зросла у 7 разів, то в 1995 p. – вже у 2,1 рази, а в 1996 p. – лише в 1,3 рази. У результаті було досягнуто істотних позитивних зрушень і у динаміці інфляції, темпи якої набули стійкої тенденції до зниження як упродовж 1995 року, так і в 1996 році (початок ІІІ етапу).

У 1996 році темпи інфляції знизились у 4,5 рази порівняно з попереднім роком – із 181,6% до 39,7%. Стабілізація макроекономічної ситуації в Україні в 1996 році дозволила створити реальні передумови для проведення грошової реформи, яку було здійснено шляхом зміни масштабу цін і запровадження національної валюти – гривні замість тимчасової грошової одиниці – українського карбованця.

У наступні два роки Національним банком було продовжено реалізацію монетарної політики, орієнтованої на макроекономічну стабілізацію. При цьому відповідні заходи грошово-кредитного регулювання у розвиток наведених вище включали:

  • забезпечення кількісного контролю за динамікою грошової маси шляхом встановлення межі її приросту;

  • відмову від прямого кредитування дефіциту державного бюджету;

  • збільшення частки кредитної емісії, спрямованої на рефінансування комерційних банків;

  • дотримання позитивного рівня облікової ставки НБУ щодо темпів зростання цін.

Указані заходи сприяли подальшому зниженню темпів інфляції – з 39,7% у 1996 p. до 10,1% у 1997р. 1 навіть в умовах фінансової кризи 1998 p. оперативність Національного банку у застосуванні певних рестрикційних методів грошово-кредитної політики (підвищення норм обов'язкового резервування і облікової ставки, регулятивні заходи на валютному ринку, спрямовані на зниження попиту, рекомендації з обмеження кредитних операцій) не дозволила інфляційним процесам вийти з під контролю, внаслідок чого річні темпи інфляції склали 20%, що загалом може засвідчувати певне підвищення дієвості грошово-кредитних важелів регулювання економіки.

Разом з тим необхідно відзначити, що особливості практичної реалізації монетарної політики в Україні відображають не стільки наслідування певних теоретичних концепцій грошово-кредитного регулювання, спрямованих на досягнення стратегічних цілей діяльності центрального банку, скільки орієнтацію у різні етапи перехідного періоду на ті чи інші тактичні завдання господарського розвитку (приміром, окремих галузей економіки чи секторів фінансового ринку). Врешті, ані кейнсіанська, ані монетаристська концепції не можуть слугувати адекватною характеристикою конкретного змісту грошово-кредитної політики НБУ навіть попри наближення її орієнтації до стратегічних цілей регулювання, задекларованих формально (стимулювання виробництва) чи досягнутих фактично (цінова стабілізація), не беручи вже до уваги невірну пріоритетність таких цілей у різні періоди.

Загалом, якщо розглядати результати реалізації грошово-кредитної політики в Україні у плані досягнення її кінцевих стратегічних цілей, то слід звернути увагу не тільки на практичну незастосовність кейнсіанських і монетаристських рецептів грошово-кредитного регулювання в умовах перехідної економіки, а й на обмежені можливості впливу монетарної політики на перебіг відтворювального процесу та стан реального сектора господарства країни.

З одного боку, експансіоністська політика стала ключовим фактором лише у прискоренні інфляційних процесів, а динаміка реальних обсягів виробництва характеризувалась тільки однією тенденцією – різким зниженням. З іншого боку, рестрикційна політика, забезпечивши обмеження інфляційних процесів та стабілізацію національної валюти, не змогла створити належних умов для стимулювання інвестицій, розширення платоспроможного попиту і розвитку виробництва. Водночас сукупність таких негативних факторів, як відсутність реального економічного росту, а також бартеризація господарських зв'язків і загострення платіжної кризи надали підстави для висунення окремими фахівцями звинувачень проти Національного банку України у надмірній "жорсткості" проваджуваної політики, що нібито і породжує зазначені негаразди. У кінцевому підсумку більшість таких зауважень взагалі не є адекватними існуючим економічним реаліям, коли стверджується, наприклад, що, проводячи політику стримування кількості грошей в обігу і забезпечуючи тим самим стабільність гривні, НБУ сприяв створенню ситуації з невиплатою заробітної плати працівникам держбюджетних організацій та інших соціальних виплат населенню. Зменшення сукупних доходів населення саме й було основною причиною "незначного" зростання індексу цін споживчого ринку в 1997 році – 110,1 % [17, c. 86].

Примітне у цьому зв'язку, що звинувачення у невиплаті заробітної плати висуваються не на адресу бюджету з його нераціональною видатковою структурою, яку неспроможна забезпечити відповідними надходженнями стагнуюча економіка, а на адресу Національного банку.

Якщо вести мову про платіжну кризу в економіці, за якої заборгованість держави у сфері виплат зарплат і пенсій на початок 1999 p. складає близько 12 млрд. грн., а взаємна заборгованість між підприємствами на 1.10.98 p. складала 121 млрд. грн. – кредиторська (в тому числі з оплати праці – 6,4 млрд. грн.) і 92 млрд. грн. – дебіторська, то навряд чи саме грошово-кредитна політика Національного банку України стала причиною ситуації, що склалася. Слід пам'ятати, що відповідна заборгованість зростала і в період провадження експансіоністської грошово-кредитної політики (де-факто шляхом простого емітування грошей в економіку). Проте, якихось певних результатів із стабілізації ситуації це не дало, оскільки дійсні причини указаних явищ лежать за межами впливу монетарної політики, а саме у відсутності реальних структурних перетворень в економіці, реалізація яких безумовно не є компетенцією центрального банку.

Нездатність основної маси підприємств працювати в умовах гнучкої системи цін, пристосовуватися до умов конкурентного середовища та змін ринкової кон'юнктури нарівні з деструктивною податковою політикою зумовили ситуацію, за якої реальний сектор практично не реагує на передавальні імпульси монетарної політики, навіть якщо вона проводиться за класичними ринковими принципами. Інакшими словами, "ринковість" грошово-кредитної політики вступає у протиріччя з "неринковістю" економіки, яку вона покликана регулювати, тобто відсутність очевидного прогресу до деякої міри зумовлена намаганнями лікувати захворювання не тими ліками, хоча і якісними.

Цілком очевидно, що основою для подолання кризових явищ в економіці нашої країни має бути реалізація ряду заходів, спрямованих передусім на забезпечення кардинальних змін у структурі господарства – пріоритетний розвиток малого і середнього бізнесу, закриття неефективно працюючих підприємств через механізм санації і банкрутства, проведення реформи фінансової системи з метою зниження податкового тиску на суб'єктів підприємницької діяльності, визнання пріоритетними для розвитку (і розподілу ресурсів держави) лише тих секторів економіки, які мають реальні можливості отримання конкурентних переваг на світовому і внутрішньому ринках.

Лише в тому разі, якщо структурне реформування економіки досягне успіху, буде створено належні умови для реалізації потенціалу грошово-кредитної політики щодо її впливу на реальний сектор, причому не лише у плані підтримання цінової стабільності, а й стимулювання виробництва. Що ж до критичних зауважень на адресу Національного банку, то слід особливо підкреслити: грошово-кредитна політика не є засобом створення ринкової економіки, а є засобом регулювання існуючої економічної системи. У свою чергу ефективність такого регулювання залежить від рівня розвитку основних ринкових інститутів, що визначається зусиллями держави у проведенні належних реформ.


 
 

Цікаве

Загрузка...