WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Банківська справа. Оцінка та регулювання діяльності комерційних банків - Дипломна робота

Банківська справа. Оцінка та регулювання діяльності комерційних банків - Дипломна робота

Отже, оскільки нормативне значення даного показника становить 33,81%, то можна зробити висновок, що Вінницька філія АКБ "Правекс-банку" не порушила даного нормативу і має достатньо власних коштів для виконання своїх зобовязань перед клієнтами.

Особливої уваги з огляду на це заслуговує методика розрахунку капіталу, яка набула суттєвих змін останнім часом. Враховуючи той факт, що політика Національного банку базується на раціональному використанні загальноприйнятих світових стандартів, розглянем деякі складові банківського капіталу.

Передусім слід відрізняти балансовий капітал, як різницю між загальними сумами активів і зобов'язань банку, та нормативний капітал. Нормативний капітал відрізняється від балансового на суму коригувань, що враховують різні групи ризиків, які можуть призвести до втрати капіталу.

Балансовий капітал достатньопрозорий. Він складається із суми сплаченого статутного капіталу, нерозподілених прибутків минулих років та загальних банківських фондів, що сформовані за рахунок прибутку, а також коригується на результат поточної діяльності (прибутки-збитки поточного року). Балансовий капітал, особливо якщо він розглядається в динаміці, дає певне уявлення про надійність банківської установи з точки зору її фінансового стану й забезпеченості активів банку власним капіталом [36, с.119].

Нормативний капітал банку складніший для розрахунку, проте він дає краще уявлення про реальну величину капіталу, орієнтованого на можливі втрати за ризиковими активами, або за активами,що мають змінну вартість. Саме тому нормативний капітал —це база для, оцінки надійності банківської установи та основа для контролю за виконанням економічних нормативів. Ось чому як наглядові органи, так і топ-менеджери та акціонери банку повинні бути абсолютно впевненими у тому, що методика розрахунку нормативного капіталу економічно обгрунтована, спирається на апробовані стандарти і враховує специфіку фінансово-економічного розвитку країни.

Методологічною основою для розрахунку нормативного, або обов'язкового, капіталу є наробки Базельської конвенції про капітал 1988 року, Другої директиви про банківську діяльність Європейського союзу та Директиви про власні фонди Європейського союзу. Так, за Базельською концепцією про капітал нормативний капітал складається із елементів капіталу першого та другого рівнів, що мають певні ліміти й обмеження.

Капітал першого рівня — первинний, початковий або серцевинний капітал, не пов'язаний із обмеженнями використання на покриття збитків за результатами банківської діяльності та сплатою податків, тому він найякісніший із точки зору гарантій забезпечення надійності вкладів кредиторів банку. Капітал першого рівня складається зі сплаченого акціонерного капіталу (сплачені прості акції і некумулятивні привілейовані акції) та розкритих резервів (фонди банку, що створені згідно з рішеннями загальних зборів акціонерів за рахунок чистого прибутку минулих років).

Капітал другого рівня, або додатковий, складається із нерозкритих резервів, резервів переоцінки .активів, загальних фондів провізії, які створені під можливі невиявлені втрати за кредитами, то можуть бути виявлені протягом певного проміжку часу, гібридних капітальних інструментів і субординованого боргу. Капітал другого рівня у порівнянні із капіталом першого рівня менш якісний, бо його використання на покриття збитків обмежується мінливою вартістю й терміном. З огляду на це для капіталу другого рівня застосовується низка обмежені, на використання його при розрахунку нормативного капіталу.

По-перше, максимальна загальна сума елементів капіталу другого рівня не повинна перевищувати загальної суми елементів капіталу першого рівня.

По-друге, максимальна сума субординованого строкового боргу, що враховується при розрахунку капіталу, не повинна перевищувати 50% суми еле--ментів капіталу першого рівня [36, с.120].

По-третє, якщо загальні резерви під можливі збитки за кредитними операціями включають суми, що відображають занижену вартість активів або приховані, але не ідентифіковані поточні балансові збитки, сума таких резервів має бути обмежена максимально 1,25% пунктами.

По-четверте, резерви переоцінки активів, що набувають форми прихованих доходів за нереалізованими цінними паперами, повинні бути об'єктом дисконтування у розмірі 55%.

Таким чином, при визначенні капіталу згідно з Базельською конвенцією застосовувалися два основних принципи — принцип обережності й принцип економічної доцільності, що повинні стояти на сторожі інтересів вкладників і якнайповніше забезпечувати їхні вкладення власними коштами банку від ризику можливої втрати. При цьому слід зазначити, що хоч Базельська методика і вважається оптимальною й використовується більшістю країн, вона не є обов'язковою, тобто дозволяє враховувати певні відхилення та фінансово-економічні особливості країни за умови, якщо це не суперечить основним принципам.

Викладені вище принципові підходи у розумінні структури і методики розрахунку капіталу були взяті за основу Національним банком України при визначенні порядку розрахунку нормативу капіталу комерційного банку (Н1) та похідних від нього нормативів достатності капіталу (Н4) і платоспроможності (Н3) [36, с.121]. На думку деяких науковців основні положення, покладені НБУ в основу розрахунку капіталу, безспірні й цілком зважені, а деякі складові потребують, на їхній погляд, глибшого осмислення і певної корекції, але в своїй роботі я не буду зосереджуватись на цьому питанні.

Загалом, хоча той чи інший показник може бути придатним як відправний пункт при аналізі достатності капіталу банку, слід враховувати не лише зазначені показники, але й цілий комплекс факторів, що характеризують якісний рівень діяльності банку та регульованість його операцій ( ліквідність активів, структура депозитів і акціонерного капіталу).

При цьому банківське керівництво повинно виходити із таких засад: чим більша діяльність комерційного банку повязана з різними ризиками, тим більша потреба у забезпеченні його власними коштами.

Що стосується всієї української економіки, то можна зазначити, що однією із найгостріших у розвитку вітчизняної банківської системи є проблема капіталізації комерційних банків. Процеси, що відбувалися протягом останніх років у економіці в цілому та у фінансовій сфері зокрема, свід-чать про поглиблення суперечності між об'єктивною потребою нарощування банківського капіталу, з одного боку, та реальним станом економічної кон'юнктури, то діє у протилежному напрямі — з другого.

В умовах, далеких від економічної стабільності й передбачуваності, існує об'єктивна необхідність створення достатнього капіталу банку з метою зменшення ризику збитків для вкладників, кредиторів та інвесторів. З огляду на це Національний банк України останніми роками послідовно втілює певні вимоги щодо достатності власного капіталу банків. Так, іще в 1996 році Верховна Рада України прийняла постанову № 25/96, якою було зобов'язано комерційні банки до початку 1998 року збільшити обсяги статутного фонду до ріння 1 мли. екю. Упродовж минулого року постановою Правління НБУ № 376 від 27.07.1999 року були встановлені мінімальні розміри банківського капіталу в національній валюті: на 01.10.1999 року — 8 млн. грн., на 01.04.2000 року — 10 млн. грн. і до 01.04.2001 року — 16 млн. грн[ 36, с.118].

Однак негативні тенденції останніх років, що дестабілізовували, не тільки фінансову систему країни, а її економіку в цілому, зводили нанівець намагання забезпечити стабільність банківської системи шляхом підвищення рівня її капіталізації. Так, фінансова криза 1998 року та реструктуризація державних боргів щодо ОВДП, яка відбулася за нею, призвели до втрати третини банківських капіталів, а девальвація гривні протягом 1998—1999 років зменшила реальний капітал банківської системи ще наполовину.

У світовій практиці загальновизнано, що одним з основних джерел капіталізації банків є наявність власних внутрішніх джерел, які формуються за рахунок прибутків від банківських операцій. На жаль, рівень дохідності останніх знизився упродовж тільки 1999 року в 1,5 разу порівняно з 1998 роком. Окрім нього, реальний прибуток банків зменшувався ще й за рахунок формування численних резервів і створення різноманітних фондів.

Складність і суперечливість загальноекономічних умов, у яких банківська система України змущена розв'язувати проблему капіталізації, потребують виважених підходів до визначення критерїїв, яким має відповідати банківський капітал. Це дасть змогу, як мені здається, уникнути суто адміністративного і економічно не обгрунтованого тиску на комерційні банки з боку наглядових структур у плані визначення розмірів нормативних коефіцієнтів.

Loading...

 
 

Цікаве