WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Банківська справа. Оцінка та регулювання діяльності комерційних банків - Дипломна робота

Банківська справа. Оцінка та регулювання діяльності комерційних банків - Дипломна робота

Робочі активи — це кошти в касі та на коррахунку банку, на депозитах в інших банках, надані кредити і придбані цінні папери, інвестиції, в асоційовані та дочірні компанії, дебіторська заборгованість, що приносять дохід, і 50 % вкладень в основні засоби й нематеріальні активи та капіталовкладення в банку. Робочі активи не включають створених резервів на покриття втрат за наданими кредитами, придбаними цінними паперами, сумнівною дебіторською заборгованістю; нарахованих доходів і прострочених нарахованих доходів, зношення за операційними і неопераційними основними засобами та нематеріальними активами.

Оперативний аналіз Н7 подібний до методики аналізу інших нормативів ліквідності. Непокриття, як і надлишок коштів понад нормативне значення — явище негативне. Недотримання нормативу свідчить про погіршення фінансового становища банку, і за таке порушенняза підсумками місяця він сплачує штраф. Надлишок свідчить про втрату банком майбутніх доходів. Це пов'язано з розумінням того, що різницю між робочими й високоліквідними активами та основними засобами становлять підпроцентні активи. Тому зростання частки високоліквідних активів супроводжується зниженням частки дохідних активів, і навпаки, якщо частка знерухомлених та подібних їм активів у структурі робочих активів не змінюється. Тому в управлінні ліквідністю менеджери банку намагаються підтримувати Н7 у межах, близьких до вимог НБУ.

Оперативний аналіз Н7 пов'язаний зі спостереженнями за низкою часткових показників. Так, вивчають динаміку коефіцієнта ліквідності за зобов'язаннями банку на першу вимогу. Він визначається відношенням високоліквідних активів до зобов'язань на вимогу. Якщо це співвідношення більше ЗО %, то вважають, що банк здатний гарантувати вчасне виконання платежів за поточними зобов'язаннями.

Коефіцієнт ліквідності за строковими зобов'язаннями визначається відношенням різниці між високоліквідними активами і зобов'язаннями на вимогу до строкових зобов'язань. Він показує, яку частину строкових зобов'язань може бути погашено гарантовано в разі призупинення банком проведення операцій. Цей показник є від'ємним і вказує на те, що погашення строкових зобов'язань можливе тільки за рахунок погашення виданих позичок у міру повернення їх. Його допустиме значення мінус 25 %, а критичне дорівнює 50 % . Звісно, на повернення позик впливає якість кредитного портфеля. Тому ця обставина завжди береться до уваги як фактор обмеження.

Коефіцієнт мобільності високоліквідних активів визначається відношенням абсолютно ліквідних до високоліквідних активів. Він показує, якою часткою грошової наявності можна скористатися для негайного виконання чи погашення зобов'язань і боргів безпосередньо в установах одного банку.

Коефіцієнт мобільності гривневої (інвалютної) складової високоліквідних активів визначається діленням гривневих (інвалютних) готівкових коштів на сукупні високоліквідні. Він уточнює частку гривневих коштів у касі та на коррахунках у наявних високоліквідних.

Коефіцієнт трансформації залучених коштів визначається діленням різниці між зобов'язаннями й підпроцентними активами на зобов'язання банку. Він деталізує використання залучених коштів для погашення платежів, видач готівкою, переказів та інших вилучень і перерахувань.

Коефіцієнт ліквідних активів визначається додаванням міжбанківських активів до високо-ліквідних та відніманням міжбанківських зобов'язань і позичок від НБУ та діленням отриманого результату на робочі активи. Він розкриває намагання банку поліпшити свою ліквідність коштом міжбанківських запозичень. Цей показник у США й Канаді становить 24 %. Методику його розрахунку рекомендував Банк міжнародних розрахунків.

Обсяг високоліквідних активів по системі комерційних банків в цілому сягнув 8902.2 млн. грн.(24.1% від сумарних активів), тобто порівняно з 01.01.2000 р. збільшився на 2389.6 млн. грн., або на 36.7%. Зростання відбулося в основному за рахунок коштів, розміщених у Національному банку, що передусі пов'язано з виконанням вимог НБУ щодо обов'язкових резервів [30, с.6].

Залишки готівки у касах комерційних банків та банківських металів на 01.01.2001 р. дорівнювали 1 055.5 млн. грн. (11,9% від високоліквідних активів), що на 271.2 млн. гри., або на 34.6% більше, ніж було на початок 2000 р.[30, с.6].

Коштів у Національному банку України розмішено на 4 192.8 млн. грн. (47.1% від високоліквідних активів), що на 1929.6 млн. грн., або на 85.3% більше, ніж на 01.01.2000 р. Найвагомішою є частка коштів у національній валюті — 94.6% [30, с.7].

Обсяг коштів на рахунках "Ностро" та в розрахунках платіжними картками сягнув 3 653.9 млн. грн. (41.0% від високоліквідних активів), тобто порівняно з початком року зріс на 188.8 млн. грн., або на 5.4%. Найбільшу їх частку (71.4%) розміщено в банках-нерезидентах у вільно конвертованій валюті [30, с.7].

Нормативні коефіцієнти, які характеризують певні співвідношення між різними статтями активу і пасиву банківського балансу, відображають стан ліквідності комерційного банку на певну конкретну дату. Фактичні значення показників ліквідності та платоспроможності порівнюються з доведеними нормативами, на основі чого робиться висновок про можливість банку виконувати свої фінансові зобовязання, повязані з активними, пасивними та іншими банківськими операціями. Однак просте констатування стану ліквідності комерційного банку та за необхідності залучення коштів на міжбанківському ринку ресурсів не може бути доброю основою для підтримання платоспроможності та надійного фінансового стану банківських установ, мається на увазі, що банк повинен бути спроможним не просто оперативно усувати проблеми виявлені за показниками своєї лікввідності, залучаючи кошти інших кредитних установ, а й здійснювати стратегічне планування й управління ліквідності на основі глибокого всебічного аналізу всіх факторів, які тією чи іншою мірою здатні вливати на можливість виконувати свої фінансові забовязання.

Стан ліквідності банку не завжди залежить від механізму організації його аналітичної роботи та рівня фінансового менеджменту, а відсутність у банку можливості задовольняти вимоги клієнтів не завжди є наслідком недоліків у його діяльності. На загальний рівень ліквідності банківської системи значний влив справляє стан в економіці в цілому. Зокрема, такі негативні явища, як спад виробництва, бюджетний дефіцит, інфляція, структурні диспропорції в економіці, платіжна криза призводять до погіршення ліквідності багатьох банків. Зрозуміло, що вирішення зазначених проблем виходить за межі компетенції банківських установ, а тому істотно обмежує їхні можливості щодо регулювання власної ліквідності. Необхідні заходи з метою поліпшення ситуації насамперед мають охоплювати регулювання економічних процесів на макрорівні, що є прерогативою держави, а не окремих комерційних банків.

  • Кредитні ризикита створення резервів їх покриття.

    У процесі своєї діяльності комерційні банки несуть певні ризики у зв'язку з проведенням активних операцій. Тому з метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників вони НБУ приділяє значну увагу до ризиків діяльності комерційних банків та формуванню резервів їх покриття.

    Ризик – це ситуаційна характеристика діяльності будь-якого субєкту економічних відносин, в тому числі банку, що відображає невизначеність її завершення і можливі негативні наслідки у випадку невдач.

    Ризик в банківській практиці – це небезпека (можливість) втрат банку при наступлені певних подій. Ризик виражається імовірністю отримання таких небажених результатів, як витрати прибутку і винекнення збитків внаслідок неплатежів, по виданих кредитах; скорочення ресурсної бази; здійснення виплат по забалансових операцій і т.д. Чим більший ступінь ризику бере на себе банківська установа, тим вищим повинен бути прибуток, на який вона може розраховувати. Отже, чим нижчий рівень ризику тим нижча і ймовірність отримати високий прибуток. Тому, з однієї сторони, буть-який виробник намагається звести до мінімуму ступінь ризику і з декількох альтернативних рішень завжди вибарає те, при якому рівень ризику мінімальний; з іншого боку, необхідно вибирати оптимальне співвідношення рівня ризику і ступення ділової активності, доходності. Тому завдання банку при цьому полягає у досягнені оптимального співвідношення ризиковості і прибутковості своїх операцій.

  • Loading...

     
     

    Цікаве