WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Банківська справа. Організація безготівкових розрахунків - Курсова робота

Банківська справа. Організація безготівкових розрахунків - Курсова робота

Операція інкасування здійснюється на підставі договору, що укладається між банком і власником векселя.

У разі необхідності скористатись послугами ще одного банку (котрий обслуговує контрагента власника векселя) банк, що уклав договір на інкасування векселя, має додатково укласти договір з тим банком, послуги якого будуть потрібні для пред'явлення векселя визначеній особі, або використати місцеву банківську установу з власної мережі.

Основний зміст інкасових операцій з векселями полягає в тім, що банки в даній ситуації виконують доручення власників векселів і беруть на себе відповідальність за пред'явлення векселів у строк платнику й одержання належних платежів. Якщо платіж надійде, вексель повернеться боржнику. У разі ненадходження платежу, вексель повертається його власнику, але з опротестуванням неплатежу.

Авалювання векселів. Аваль – гарантія третьої особи оплатити вексель, якщо відповідальна за векселем особа не може зробити це самостійно. Гарант (аваліст) стає солідарне відповідальною за векселем особою.

Банк може здійснити ввалювання векселя на підставі договору з будь-якою відповідальною за векселем особою.

Аваль оформляється за допомогою напису на лицевому боці векселя або на додатковому аркуші (алонжі): "Уважати за аваль", "Як аваліст за (назва юридичної особи, за яку наданий аваль)", "Авальовано" та будь-яким іншим подібним написом за підписом аваліста. В авалі обов'язково зазначається, за кого саме аваліст поручається, в іншому разі він вважається порукою за векселедавця.

Аваль векселя банком здійснюється лише після ґрунтовної перевірки його юридичної та економічної надійності. Аваль не втрачає своєї сили внаслідок юридичної недійсності зобов'язання, щодо якого він був наданий (недійсність підпису юридичної особи, її фінансова неспроможність тощо), крім випадків дефектів форми (оплата за векселем не є безумовною, вексельна сума не виражена чіткою кількістю грошових одиниць, відсутні якісь із обов'язкових реквізитів тощо).

Договір між банком і клієнтом щодо надання останньому авалю на векселі укладається на строк, який залежить від строку платежу за векселем. Договір може передбачати встановлення комісійної винагороди банку за надання авалю.

У разі несплати платником пред'явленого йому векселя власник векселя звертається з вимогою про оплату до банку-аваліста.

Після оплати авальованого векселя банк-аваліст набуває право регресної вимоги щодо особи, за яку він поручився, а також щодо всіх відповідальних за векселем осіб.

Якщо банк відмовляється виконати свою гарантію, то власник векселя після належного опротестування векселя набуває право вчинення позову проти всіх відповідальних за векселем осіб, у тім числі проти банку-аваліста.

Підпис аваліста означає, що він бере на себе відповідальність за вексельні зобов'язання, якщо боржник, трасант і індосант не будуть спроможні оплатити цей вексель. Оплачуючи вексель, аваліст набуває прав, що випливають з переказного векселя, тобто він може висунути претензії до всіх осіб, відповідальних за вексель. Таким чином, вексельне право передбачає першочергове задоволення вимог власників векселя, які розраховували на вексель як на надійний цінний папір. Аваль збільшує надійність векселя і тим самим сприяє вексельному обігу.

Опротестовування векселів. Протест може бути поданий згідно з правовими нормами з точним зазначенням того, які саме зобов'язання за векселем не виконано.

Опротестовування векселів здійснюється за неакцептування таких або за неплатежу. Відмова має бути засвідчена відповідним документом.

Власник векселя повинен сповістити свого індосанта й векселедавця про неакцепт або про неплатіж. Кожний індосант повинен протягом двох наступних робочих днів сповістити попереднього індосанта про одержане ним повідомлення із зазначенням найменувань і адрес усіх інших відповідальних за векселем аж до векселедавця. Таке повідомлення має назву нотифікації. Воно має довільну форму, оскільки єдина мета нотифікації– якомога скоріше повідомити і трасанта та осіб, що зробили на векселі передавальні написи.

3. Нові форми безготівкових розрахунків та перспективи їх впровадження в Україні

Гроші виконують п'ять головних функцій: міри вартості, засобів обігу, засобів платежу, засобів нагромадження вартості та світових грошей. Кожну із цих функцій вони виконують, набираючи однієї з форм, в якій можуть існувати. Наприклад, грошовий обіг є рух грошей у готівковій та безготівковій формі під час обслуговування кругообігу товарів та послуг.

Як засоби платежу та нагромадження гроші функціонують у готівковій формі.

У безготівковій формі гроші існують як записи на рахунках у кредитних і фінансових установах. Ці записи донедавна велися, здебільшого, на паперових носіях і безпосередньо сприймалися та оброблялися людиною. Зрозуміло, що коли такого роду інформація зберігається не на паперових, а на магнітних і машинних носіях, сприймається й обробляється електронними пристроями й машинами, то це також гроші в безготівковій формі – так звані електронні гроші (ЕЛГ).

Коли йдеться про готівкову форму грошей, носіями вартості можуть бути предмети найрізноманітнішої форми та вигляду. Головне – вони мають забезпечувати учасникам "угоди" (платежу) можливість читати, точніше сприймати з них інформацію про розмір відображуваної ними вартості.

Отже, загалом під електронними грошима розуміють такі носії сприйманої електронними системами обробки даних (ЕСОД) інформації про грошову вартість, які беруть участь в операціях з оплати куплених товарів і наданих послуг. Конкретний вигляд ЕЛГ залежить від носія зазначеної інформації. Це можуть бути пластикові чи магнітні картки або інші машинні носії (зокрема дискети).

Нині найпоширенішою формою електронних грошей є магнітні пластикові картки (МПК), які успішно виконують певні функції грошей, насамперед як засобу платежу.

Спершу МПК як ЕЛГ застосовувалися у вигляді кредитних карток (КК), щоб організувати оплату куплених у кредит товарів і отриманих послуг. Кредитні картки містять здебільшого інформацію про саму картку (унікальний номер картки, який ідентифікує її та складається з номера емітента і додаткових службових символів); дві дати – видачі картки та закінчення терміну її дії; повне найменування власника картки, а іноді й зразок його підпису на зворотному боці, а також специфічні дані – наприклад, ліміт платежу, код обслуговування і т. ін.

Зауважимо, що найменування власника, номер картки і дата її видачі, як правило, друкуються опуклим шрифтом. Це потрібно для того, щоб під час купівлі можна було й уручну ставити на чеках копії підпису із МПК.

Згідно з традиційною схемою використання МПК як кредитних карток у торговельних точках (ТТ) створювалися три копії чека про покупку, кожна з підписом клієнта-покупця. Продавець звіряв ці підписи зі зразками на КК (тобто ідентифікував клієнта-покупця), і в разі їх збігу "угода" вважалася дійсною. Перший примірник чека передавався покупцеві, другий – продавцеві і третій надсилався компанії (банку), яка видала кредитну картку й надала кредит. При потребі продавець міг зателефонувати до цієї компанії й пересвідчитися в тому, що картка й кредит справжні.

Сучасна технологія використання МПК як КК для оплати товарів у кредит передбачає наявність у торговельних точках спеціального пристрою – касового розрахункового термінала (КРТ), призначеного для автоматичного зчитування інформації з магнітної стрічки й виписування чека про покупку. Передбачається також, що після вводу кредитної картки й персонального коду її власника за допомогою такого термінала ідентифікуються покупець і організація, яка видала картку (емітент КК). Окрім того, передбачається зв'язок касового розрахункового термінала через модем із центральним комп'ютером (ЦК) компанії, котра видала кредитну картку, або з комп'ютером розрахункового (процесингового) центру, який обслуговує відповідну торговельну точку та являє собою спеціалізований інформаційно-обчислювальний центр, де зосереджується й Обробляється інформація про отримані товари чи послуги пред'явниками карток та ініціюється оплата їх вартості з рахунків у банківських установах. Завдання ЦК – перевірити й підтвердити наявність КК, а також те, що кредит не перевищений, тобто покупка можлива. Такий оперативний автоматичний режим зв'язку КРТ у ТТ із ЦК потрібний, щоб перешкодити діям шахраїв та зекономити час, потрібний на різні уточнення.

Коло операцій з використанням карток дедалі розширюється. Вони зокрема використовуються як: електронний гаманець (ЕГ), дебетова картка (ДК), розрахункова картка (РК) і, як уже зазначалося, КК. [13, с. 147]

Електронний гаманець, як і кредитна картка, має забезпечувати розрахунки клієнта за послуги й товари, а також отримання ним готівки, Існують два основні варіанти ЕГ: індивідуальний, або персоніфікований, ЕГ (ІЕГ) та анонімний ЕГ (АЕГ). Різниця між ними полягає ось у чому.

1. ІЕГ містить індивідуальні дані власника, у тому числі номер його розрахункового рахунку, номер договору про обслуговування і т. ін. АЕГ таких даних не має.

2. ІЕГ видає банк-емітент або його філія на підставі індивідуального договору, укладеного з клієнтом. Видача АЕГ значно простіша, оскільки договір із клієнтом не укладається, достатньо лише його згоди керуватися правилами використання гаманця. Більш того, банк заздалегідь готує АЕГ з нульовим балансом і первинним ПІН, а клієнт може придбати АЕГ в банку-емітенті або навіть у агента банку.

Первинний персональний ідентифікаційний код (номер) клієнта установлює банк і повідомляє його клієнтові, коли укладається договір. Клієнт, отримавши ЕГ, може змінити цей код.

Loading...

 
 

Цікаве