WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Банківська справа. НБУ і його функції - Курсова робота

Банківська справа. НБУ і його функції - Курсова робота

Обов'язкові резерви за своєю сутністю – показник кредитної мультиплікації, який визначає рівень "затухання" коливань депозитної емісії, що виникає в результаті переказу коштів з рахунків комерційних банків. За допомогою цього інструменту центральні банки обмежують можливості кредитної експансії та депозитної емісії. Обов'язкові резерви виконують також функцію страхування депозитів.

Нині політика обов'язкових резервів має подвійне призначення:

  • забезпечити постійний рівень ліквідності комерційних банків. Зміною розмірів обов'язкових резервів центральний банк може блокувати або змінювати значну частку ліквідних коштів комерційних банків і в такий спосіб впливати на їхню діяльність:

  • використовується як інструмент центрального банку для регулювання грошової маси. Збільшення норми обов'язкових резервів зменшує кредитний потенціал банків і масу грошей в обороті; зменшення цієї норми, навпаки, вивільняє додаткові ресурси, сприяє розширенню активних операцій банків і збільшенню маси грошей в обороті.

Зміна норм обов'язкових резервів регулює ресурси комерційних банків, що їх вони зобов'язані зберігати в центральному банкові. Сума коштів, що зберігаються, встановлюється у певному процентному відношенні до величини депозитів банку.

Центральний банк періодично змінює норму обов'язкових резервів залежно від ринкової ситуації й типу своєї політики. За рестрикційної політики центральний банк підвищує норми резервування, що відповідно зменшує частину ресурсів, за рахунок яких комерційні банки можуть надавати кредити підприємствам і населенню, що відповідно зменшує грошову масу в обороті та збільшує процент за користування банківськими позиками. Експансіоністська політика, навпаки, передбачає зниження норм обов'язкових резервів, унаслідок чого більша частина ресурсів залишається в розпорядженні комерційних банків, що сприяє збільшенню обсягів кредитних вкладень в економіку (рис. 4).

Рис. 4. Механізм дії норм обов'язкових резервів.

Резервні вимоги є одним із головних інструментів грошової політики центрального банку. Широке застосування цілого методу пов'язане, по-перше, із надзвичайною простотою організації контролю (простий перегляд параметрів), а по-друге, з універсальністю впливу (охоплює всі банківські установи).

Ефективність встановлення норм обов'язкових резервів залежить від широти охоплення ними різних категорій зобов'язань комерційних банків. Що ширшим є таке охоплення, то менше можливостей мають кредитні установи для того, щоб "обминути" цей інструмент грошово-кредитного регулювання. У країнах, де центральні банки встановлюють жорсткі обмеження на зростання грошової маси, від комерційних банків часто вимагають дотримання відповідності між загальними банківськими пасивами й депозитами, що включаються у розрахунок мінімальних резервів.

Рефінансування. Комерційні банки мають можливість пом'якшити жорстку політику обов'язкових резервів і значно поліпшити поточну ліквідність за рахунок активних операцій на відкритому ринку та політики рефінансування, що проводить центральний банк. Наприклад, компенсаційне рефінансування може здійснюватись шляхом переобліку векселів: безпроцентного флотингу (сальдо неоплачених операцій) за безготівкових розрахунків із центральним банком; урахування готівки за виконання обов'язкового резерву. Центральний банк для впливу на діяльність комерційних банків може використовувати кредити рефінансування.

Рефінансування охоплює три види кредитів, що їх надають комерційним банкам:

Редисконтний кредит пропонується комерційним банкам в обмін на цінні папери.

Ломбардний кредит надається центральним банком комерційним банкам (які мають проблеми з ліквідністю) під заставу цінних паперів.

Кредит рефінансування. Існує два різновиди такого кредиту:

  • перший призначається для рефінансування централізованих інвестицій. Це цільовий кредит, який надається лише під уже розпочаті проекти;

  • другий має назву "конвертований кредит рефінансування" і призначається для реструктуризації комерційного банку.

Процентні ставки на кредити рефінансування визначає центральний банк залежно від прогнозованого рівня інфляції та міжбанківського ринку кредитів.

В окремих випадках загальні методи грошово-кредитного регулювання можуть доповнюватися інструментами селективного впливу на діяльність банків.

Селективні способи реалізації грошово-кредитної політики центрального банку можуть включати: регламентацію умов видачі окремих видів позик різним категоріям клієнтів; встановлення кредитних "стель" і граничних норм річного приросту позик; обмеження окремих видів банківських операцій (наприклад, кредитування угод щодо цінних паперів); встановлення граничної маржі під час проведення окремих типів кредитних операцій; лімітування операцій з обліку та переобліку векселів; встановлення верхньої межі процентних ставок на вклади або на кредити та деякі інші види обмежень. Часто для різних банків встановлюються й різні типи та розміри обмежень, що значно збільшує ефективність грошово-кредитного регулювання, оскільки центральний банк може впливати не лише на обсяг кредитів, а й на їхню структуру. Перевагою селективних методів є також порівняно швидкий вплив на діяльність комерційних банків. Водночас негативними рисами вибіркового регулювання є однобічна спрямованість (тільки на обмеження ділової активності) та зниження рівня конкуренції в банківській справі, що негативно позначається на якості послуг банків різним клієнтам.

Досягнення пріоритетних цілей діяльності центрального банку з використанням розглянутих інструментів пов'язане з розв'язанням певних суперечностей. Так, експансіоністська політика, спрямована на розширення кредитних операцій комерційних банків і зниження процентних ставок, сприяє зростанню виробництва та забезпечує вищий рівень зайнятості в країні. Однак така політика супроводжується збільшенням грошової маси, що призводить до посилення інфляційних процесів, знижуючи купівельну спроможність національної грошової одиниці. Інфляція (нарівні з низькими процентними ставками) не стимулює припливу капіталів з-за кордону, а навпаки, породжує їх відплив, одночасно створюючи сприятливі умови для імпорту, а не для експорту товарів. Наслідком цих процесів є негативне сальдо платіжного балансу.

Рестрикційна політика центрального банку породжує протилежні тенденції. Низький рівень інфляції та високий курс національної валюти може призводити до економічного спаду та зростання безробіття. Тому вибір типу грошово-кредитної політики і тих чи інших методів її реалізації визначається центральним банком у кожному конкретному випадкові, виходячи зі стану ринкової кон'юнктури і фази економічного циклу. У будь-якому разі перед центральним банком стоїть не просте завдання оптимально поєднати застосування різних інструментів для вирішення поточних проблем з метою досягнення кінцевих стратегічних цілей.

Діяльність Національного банку наочно підтверджує добре відомі у світі істини – коли працюють інструменти грошово-кредитної політики, то і грошова система функціонує нормально, а вартість національних грошей постійно зміцнюється як на внутрішньому ринку через зниження темпів інфляції, так і на зовнішньому – через зміцнення їхнього обмінного курсу.

Можна впевнено сказати, що тепер Національний банк України володіє всіма методами та інструментами для забезпечення регулювання грошово-кредитного ринку.

Процентна політика Національного банку України почала запроваджуватись як інструмент регулювання грошового ринку (фактично з 1994 р. До того за 3 роки облікова ставка змінювалась лише тричі – в період високої інфляції та гіперінфляції вона адміністративне в номінальному виразі була підвищена з 80% в 1992 р. до 100% та 240% у 1993 р., але через значну кількість пільгових кредитів фактична облікова ставка на кредити Національного банку України становила лише 83%. Тобто навіть у період гіперінфляції реальний рівень встановленої облікової ставки щодо рівня інфляції був значно нижчим. Відтак вартість національної валюти фактично планомірно знижувалась.

Активну процентну політику, яка забезпечує реальну вартість національної валюти, Національний банк почав проводити з 1994 р., коли номінальний рівень облікової ставки змінювався відповідно до коливань інфляції 5 разів – від 140% до 300% річних. Це дало змогу вперше вийти на позитивний реальний її рівень щодо рівня інфляції, хоч коливання і номінальної, і реальної ставки через значні стрибки інфляції були досить значними (від +20 до -50 процентних пунктів в обчисленні на місяць).

Політика у сфері обов'язкового резервування залучених коштів комерційних банків була спрямована на стабілізацію ліквідності комерційних банків та поступове зниження їхньої надлишкової ліквідності, яка за умов великих кредитних емісій стала постійною загрозою вибухового зростання грошової маси та дестабілізації грошово-кредитного ринку. Проте нормою обов'язкового резервування як важливим інструментом стабілізації грошово-кредитного ринку Національний банк України користувався у повній мірі для вирішення економічних проблем.

Loading...

 
 

Цікаве