WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Банківська справа. Комерційні банки як суб’єкти ринку цінних паперів - Курсова робота

Банківська справа. Комерційні банки як суб’єкти ринку цінних паперів - Курсова робота

Банк, вкладаючи в державні фондові цінності власні ресурси, в той же час виступає в якості ділера.

Він же створює вторинний ринок державних цінних паперів, виступаючи на ньому в якості фінансового Брокера, який працює за дорученням уряду. Будучи спеціалізованою організацією по обліку, зберіганню і розрахунках по операціях з цінними паперами, Національний банк України виконує функцію найбільшого в країні депозитарію, клірингового і розрахункового центру.

В діяльності Національного банку України на ринку цінних паперів треба також відмітити:

  • організацію систематичного збору і аналізу інформації про ринок цінних паперів;

  • ліцензування банків в якості інвестиційних інструментів;

  • утримування комерційних банків від великих вкладень в ризикові цінні папери.

Всі операції банку з цінними паперами є інструментами певної державної кредитно-фінансової політики.

РОЗДІЛ ІІІ.

Шляхи вдосконалення інвестиційної діяльності комерційних банків.

3.1. Методи вивчення та шляхи мінімізації

інвестиційних ризиків.

Поведінка інвесторів на фінансовому ринку визначається максимально очікуваним доходом на свої інвестиції і ступенем їх невизначеності – ризиком. Інвестор повинен підібрати такий набір цінних паперів, який би знижував ризик втрати доходу. Основна мета управління інвестиціями полягає в тому, щоб отримати максимальний доход приданому рівні ризику чи мінімізувати ризик при даному рівні доходу. Доход від інвестиційного портфеля складається з таких компонентів:

  • Поступлення у формі процентних платежів.

  • Доход від підвищення капітальної вартості паперів, які знаходяться в портфелі.

  • Комісія за надання інвестиційних послуг.

  • СПРЕД – різниця між курсами купівель і продаж при дилерських операціях.

    Існує чотири основних види ризику по інвестиціях:

  • кредитний ризик – ризик того, що погашення основного боргу і процентів по цінних паперах буде здійснене в певний період часу. Оцінку кредитного ризику по різних видах і окремих випусках цінних паперів дають спеціалізовані агентства. Вони присвоюють паперам рейтинг, який дозволяє судити про ймовірність своєчасного погашення зобов'язань. Вкладення в державні і муніципальні цінні папери практично вільні від кредитного ризику. Але разом з тим треба підкреслити, що папери більш низької якості приносять вищий доход. Тому в періоди економічного спаду, коли можливості видачі кредитів скорочуються і доходи банків падають, вони починають вкладати кошти в менш солідні випуски, які приносять вищий доход;

  • ризик зміни курсу пов'язаний із зворотною залежністю між нормою проценту і курсу твердопроцентних паперів: при зростанні процентних ставок курсова вартість паперів знижується і навпаки. Це породжує великі проблеми для інвестиційних відділів банку, тому що при зміні економічної кон'юктури часто виникає необхідність в мобілізації ліквідності і потреба в продажу цінних паперів, в збиток. Банк, який купує цінні папери в умовах падіння попиту на кредит і відносно низьких процентних ставок, тобто при високій курсовій вартості, мусить продавати їх при процентних ставках, які зросли, і падінні курсової вартості паперів. Банки притримуються особливої стратегії, щоб нейтралізувати несприятливі наслідки зміни процентних ставок. Вони, наприклад, стараються купити цінні папери, строк випуску яких вкладається в прогнозовані фази ділового циклу. Звичайно, це папери строком до п'яти років. Але якщо ставки проценту відносно високі і наступає фаза економічного підйому, банк може почати купляти довгострокові облігації, розраховуючи на підвищення їх курсу і отримання додаткових курсових різниць у випадку падіння норми проценту;

  • ризик ліквідності;

  • ризик дострокового відкликання: умови випуску муніципальних і корпоративних цінних паперів можуть передбачати можливість дострокового погашення облігацій за бажанням емітента. Таке погашення дозволяється, якщо пройшов допустимий строк, і якщо ринкова ціна облігацій не менша їх початкової курсової вартості. Оскільки банк, що зберігає в портфелі відзивні облігації, втрачає частину надходжень після відкликання, він одержує частину збитків у вигляді відзивної премії, яка тим вища , чим раніше оголошується дострокове погашення. Крім того, оскільки можливість дострокового погашення облігацій вносить елемент невизначеності в політику банку, то по цих випусках сплачується вищий процент.

    При виборі певного об'єкту для інвестування треба проводити аналіз фінансово-економічного стану емітента, щоб зменшити інвестиційний ризик. Після перевірки всіх необхідних даних банк приймає рішення про інвестування проекту. Якщо діяти за такими правилами, то можна знизити ризик і збільшити свій доход:

    а) для ефективної інвестиційної діяльності необхідний капітал, достатній для здійснення диверсифікації вкладень, в іншому випадку ведення операцій на фондовому ринку краще доручити іншим компаніям;

    б) необхідно визначити ступінь ризику певного цінного паперу по відношенню до інших цінних паперів, а краще всього портфелю – по відношенню до ступеню ризику фондового ринку в цілому. На практиці для цього користуються методами оцінки статистичного зв'язку між доходом на одиницю капіталу, який приносить даний цінний папір і середнім доходом всіх цінних паперів фондового ринку на одиницю вкладень.

    По операціях на фінансових ринках визначають такі види ризику:

  • загальний ризик, який пов'язаний з певним видом капіталу і передбачає облік можливих результатів у зв'язку з доходом, який очікується на цей капітал;

  • ринковий ризик, зосереджений на групі капітальних вкладень (портфельні інвестиції) і показує наскільки ризиковим є яке-небудь вкладення з врахуванням диверсифікації самого портфелю інвестицій, тобто того факту, що вкладення здійснювалися в різні види діяльності.

    Оскільки важливо врахувати варіанти ризику при всіх можливих станах економіки, необхідно проводити аналіз по максимальному числу альтернативних проектів.

    Також необхідно вміти співвідносити ризик з очікуваними доходами і дати вірну відповідь на питання про те, який доход повинен бути отриманий, щоб компенсувати даний ступінь ризику. Для розв'язання цих проблем розроблені спеціальні математичні моделі, які допомагають орієнтуватись при прийнятті рішення. Аналіз інвестиційних проектів необхідно починати з аналізу ймовірних доходів. Для цього треба помножити кожний можливий варіант доходу на ймовірність його виникнення, а потім просумувати усі ці величини, визначивши очікувану норму доходу. [43. c.16].

    К*= К1122+...+Кіі ( 8 ) ,

    де Кі – інший можливий результат;

    В – ймовірність того, що цей результат буде мати місце, а і –

    номер ймовірного результату.

    Поряд з аналізом ймовірних доходів треба врахувати фактори ризику. Лише після того, як передбачуваний доход буде скоректований з врахуванням факторів ризику, можливе прийняття вірного рішення по вибору напрямів інвестування. Для визначення і оцінки ймовірного ризику в першу чергу необхідно навчитися вимірювати так званий "загальний ризик", пов'язаний з будь-якою однією певною групою вкладень, яка розглядається окремо без врахування інших груп інвестицій. При проведенні подібного дослідження необхідно звертатися до таких математичних і статистичних понять. Передусім, показник варіації, який вимірює дисперсію (чи розкиданість навколо величини): чим більша варіація, тим більша дисперсія в порівнянні з передбачуваною величиною доходу. Щоб підрахувати варіацію дисперсного розподілу, звичайно, використовують таку формулу: [43. c.16].

    варіація – SD2 = (KiK*)2 + Bi + ... ( 9 ),

    де К* - очікувана норма доходу;

    Кі – очікувана норма доходу по і-тій групі інвестицій;

    Ві – ймовірність даного варіанту.

    Тобто варіація – це сума квадратних відхилень від середньої величини. Економічний зміст стандартного відхилення полягає в тому, що він вказує на скільки в середньому кожен варіант відрізняється від середньої величини.

    Але стандартне відхилення характеризує абсолютну величину ризику по інвестиції, що робить зручним порівняння інвестицій з різними очікуваними доходами. Для порівняння зручніше використати величину відносних ризиків інвестицій, тобто ризиків з врахуванням загальної маси очікуваного доходу по кожній інвестиції, інакше кажучи, розрахунок ризику на одиницю очікуваного доходу.

    З цією метою використовують коефіцієнт варіації (CV), який являє собою відносне вимірювання величини ризику. Економічний зміст цього коефіцієнта полягає в тому, що він показує, яку частку від середньої величини складає середнє відхилення або в нашому випадку – ризик. Цей показник розраховується як відношення стандартного відхилення SD (або середнього квадратичного відхилення) до середнього доходу. [43. c.16].

  • Loading...

     
     

    Цікаве