WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Банківська справа. Комерційні банки як суб’єкти ринку цінних паперів - Курсова робота

Банківська справа. Комерційні банки як суб’єкти ринку цінних паперів - Курсова робота

Довгостроковість означає, що цінні папери куплені не лише і не стільки в якості способу зберігання тимчасово вільних коштів і дотримання додаткового гарантованого прибутку. Такі папери купуються з метою сприяння, підтримки і приоритетного розвитку підприємницької діяльності.

Щодо банку, як уже говорилося всі цінні папери, які він має і купив поділяються на первинний і вторинний резерв. Цінні папери первинного резерву служать цілям доходності банку. Існує багато паперів, які приносять прилив коштів на протязі відносно тривалого періоду часу, наприклад, державних облігацій. Висока доходність, звичайно, негативно впливає на ліквідність цінного паперу, але не завжди так.

Цінні папери вторинного резерву призначені для підтримки ліквідності банку. Як правило, ліквідні активи не приносять великих доходів. Їх ліквідність багато в чому залежить від строків погашення. Чим менший цей строк, тим ліквідніше зобов'язання. Цінний папір з тривалим строком погашення приносить найбільший доход, але є більш ризиковими. Активи вторинного резерву служать цілям підтримки необхідної ліквідності банку і реалізуються у випадках надмірного вилучення вкладів чи різкого збільшення попиту на позики. Продаж вторинних резервів знижує ліквідність банку. Такий стан ліквідується в результаті додаткового залучення коштів чи продажу частини цінних паперів первинного резерву.

Отже, як ми бачимо, ринок цінних паперів представлений великою різноманітністю цінних паперів, які забезпечують досягнення певних цілей.

  • Економічна сутність інвестиційних операцій

    комерційних банків.

    В зарубіжній літературі поняття інвестиційних операцій банку розглядається у вузькому і широкому значенні.

    Зокрема, Я.М.Міркін трактує інвестиційні операції банку по вкладенню (інвестуванню) грошових та інших резервів банку в цінні папери, нерухомість, статутні фонди підприємств, колекції, дорогоцінні метали та інші об'єкти вкладень, ринкова вартість яких здатна рости і приносити дохід у формі процентів, дивідендів, прибутку від перепродажу та інших прямих і непрямих доходів. [16. c.53].

    За Ю.А. Пабічевим інвестиційними операціями банків вважаються операції з цінними паперами третіх осіб по їх купівлі-продажу. [16. c.532].

    Правова основа інвестиційних операцій банку – Цивільний кодекс України, Закони України "Про інвестиційну діяльність", "Про банки і банківську діяльність", "Про цінні папери і фондову біржу". Даними актами банку дозволяється будь-який вид інвестування, за яким виключенням тих, що ведуть до прямої і безпосередньої участі банку у виробництві і торгівлі матеріальними цінностями, страхової діяльності.

    Режим інвестиційних операцій банку визначається також антимонопольним законодавством, нормативними актами, що визначають порядок участі банків у капіталах комерційних організацій (приватизаційне законодавство, нормативні акти по фондовій і страховій справі, організації пенсійних фондів).

    Значну роль в регулюванні інвестицій банків відіграють інструкції та інші підзаконні акти Національного банку України по регулюванню ліквідності, складу та якості активів, порядку і обліку інвестиційних операцій, важливе значення має податкове законодавство.

    Призначення інвестиційних операцій:

    • розширення і диверсифікація доходної бази банку;

    • підвищення фінансової стійкості і пониження загального ризику банку за рахунок розширення видів діяльності, які підтримує банк;

    • забезпечення присутності банку на найбільш динамічних ринках, втримання ринкової ніші;

    • розширення клієнтської і ресурсної бази, видів послуг;

    • посилення впливу на клієнтів (через контроль їх цінних паперів).

    Часто скритим мотивом інвестиційних операцій являється намагання розширити вплив банку, вивести його за рамки чисто банківської діяльності. Особливим мотивом банків є зниження частки в активах грошових засобів (готівка, залишки на кореспондентському рахунку в Національному банку України), які не приносять прибутку і створення короткострокового портфелю інвестицій (наприклад, в державні цінні папери), адекватного по ліквідності готівковим грошовим засобам, але такого, що приносить ще й доход.

    Виходячи з трактування інвестиційних операцій як операцій з цінними паперами можна дати наступну їх класифікацію.

    В залежності від видів цінних паперів, які беруть участь в угоді, всі банківські операції з ними підрозділяються на фондові і комерційні.

    Виходячи з функціонального призначення на:

    • емісійні;

    • торгові (купівля-продаж);

    • зберігальні;

    • довірчі;

    • заставні;

    • гарантійні.

    При цьому до інвестиційних операцій банків відносяться тільки торгово-комісійні операції з фондовими цінними паперами. Можна виділити як чисто інвестиційні банківські операції (для яких характерна наявність двох основних характеристик: вкладення коштів і отримання прибутку) так і квазіінвестиційні операції, для яких характерна наявність лише однієї з вказаних характеристик. купівля банком власних акцій може розглядатись як квазіінвестиції, оскільки наявна тільки одна з характерних ознак – факт вкладення коштів, так як зазвичай дивіденди по акціях, що знаходяться у власності акціонерного товариства не нараховуються. В якості інакшого виду квазіінвестиційних операцій виступають ті операції, в яких банк являється емітентом цінних паперів. У цьому випадку присутня тільки одна з характерних ознак – наявність прибутку як результату даних операцій, а факт вкладання коштів здійснюється тим, хто купує цінні папери, випущені банком.

    В залежності від характеру здійснювання всі інвестиційні операції з цінними паперами поділяються на добровільні та примусові (обов'язкові). До останніх, наприклад, відносяться операції з державними цінними паперами, коли від купівлі цінних паперів банк не має права відмовитись.

    Серед добровільних операцій можна умовно виділити активні і пасивні. Активні інвестиційні операції направлені на швидке одержання прибутку від зміни курсу цінних паперів і носять спекулятивний характер; пасивні – навпаки, орієнтовані на тривалі строки зберігання цінних паперів з метою отримання доходів від процентів по них.

    Всі інвестиційні операції класифікуються як власні (такі, що проводяться за рахунок банку) і клієнтські (довірчі), що здійснюються за рахунок і за дорученням клієнтів.

    Для стратегічного і тактичного управління всіма вказаними видами інвестиційних операцій банків, інвестиційним відділом розробляються основні напрямки інвестиційної політики, що виносяться на розгляд і затвердження правлінням банку.

    Розроблений банком документ про основні напрямки інвестиційної політики повинен включати основні розділи і положення:

  • основні цілі інвестиційної політики (орієнтація на активні чи пасивні операції);

  • визначення лімітів (частки) квазіінвестиційних операцій в активі чи пасиві балансу;

  • відповідальність керівників і відповідальність виконавців за якість інвестиційних операцій;

  • приблизний склад і структура інвестицій;

  • прийнятний рівень якості і строки погашення цінних паперів;

  • основні вимоги до диверсифікації структури портфелю інвестицій;

  • механізм коректування складу портфелю інвестицій;

  • порядок доставки і зберігання, механізм страхування;

  • розрахунок потенційних прибутків і збитків;

  • розробка комп'ютерного забезпечення.

    Організаційна структура підрозділів, що обслуговують інвестиції залежить від об'єму операцій, які підтримує банк. Інколи один-два спеціалісти обслуговують весь інвестиційний портфель банку. В крупних банках може виділятись самостійне управління інвестицій, а в середині нього підрозділи по продуктовій (видах цінних паперів), регіональній чи галузевій ознаці. Для інвестицій у широкому змісті передбачається організація управління відділу довірчих операцій. Здійснення інвестиційних операцій неможливе без підрозділу, що здійснює аналітичну обробку інформації і консультаційну підтримку основних підрозділів. Обліково-операційні підрозділи, що відповідають за звірку, розрахунки, депозитарне збереження і реєстрацію цінних паперів, можуть знаходитись в складі бухгалтерії банку або виділятися в якості самостійних структурних одиниць.

    Якщо банк створює свої підрозділи по цінних паперах, по продуктовій ознаці (управління державних паперів, відділ муніципальних позик, управління корпоративними паперами, вексельний відділ), то самостійного підрозділу, відповідального за власні інвестиції будуть виконуватись продуктовими підрозділами разом з послугами для клієнтів.

  • Loading...

     
     

    Цікаве